Стефані Бабст, стратегічна радниця та колишня заступниця помічника генерального секретаря НАТО: Визнати, що стратегія Заходу на підтримку України провалилася, важко. Але поєднання фрагментарної військової підтримки Києва, підтримки слабкого режиму економічних санкцій проти росії і надання ритуальних політичних запевнень не зупинило російського президента путіна у просуванні його хворобливих планів зі знищення і підкорення України. Ані на йоту. Навпаки, нинішній наступ росії в Харківській області є ще однією жорстокою ілюстрацією.
Якщо західні союзники дійсно хочуть переломити ситуацію в Україні, вони повинні шукати інші шляхи. Це те, що, здається, зараз зрозуміли уряди в країнах Балтії і Північної Європи, Польщі і, можливо, навіть у Франції. Оскільки ні НАТО, ні ЄС не можуть досягти консенсусу щодо зміни стратегії, коаліція охочих – це єдиний шлях вперед, щоб уникнути повної катастрофи.
Має сенс розглянути варіанти небойової ролі їхніх військ: від проведення тренувань для українських військ на місцях і надання логістичної та ремонтної підтримки до допомоги в розмінуванні та кіберзахисті. Основна мета таких зусиль – допомогти українцям вивільнити частину своїх збройних сил і захистити життя, інфраструктуру та військові активи України. Очевидно, що навіть невелика європейська військова присутність в Україні спричинить ризики для ширших оборонних зусиль НАТО; але за умови належної оцінки і управління ними ці ризики не переважать оперативних і стратегічних переваг.
Час спливає не лише для українців, але й для європейців. Після президентських виборів у США в листопаді вони стануть найважливішим військовим, фінансовим та економічним рятівним колом для України. Чим швидше вони підготуються до цього на ділі, а не на словах, тим краще.
Торстен Беннер, співзасновник та директор Глобального інституту публічної політики (GPPi): Якщо росія досягне значного прориву і просунеться на Київ до виборів у США, Сполучені Штати разом із деякими європейськими союзниками майже напевно безпосередньо втрутяться у бойові дії на українській землі. Як зауважив один американський колега, вищі посадові особи, які зараз приймають рішення, цілком можливо, не усвідомлюють, що в кінцевому підсумку вони це зроблять. Але саме так все і відбуватиметься, не в останню чергу з огляду на потребу президента США Джо Байдена виглядати сильним напередодні вирішальних виборів. Це лише демонструє, що в тумані війни події часто можуть перекреслити слово "ніколи".
Але це жодним чином не означає, що спекулювати на темі європейських військ на землі зараз, без підтримки США чи політичної єдності ЄС, є розумним політичним кроком. Президент Франції Еммануель Макрон і його однодумці не стримують путіна, а викривають європейські розбіжності та заохочують тих крайніх правих і крайніх лівих у ключових західноєвропейських державах, які критикують підтримку України.
Макрону та іншим слід зосередитися на тому, щоб слова не розходилися з ділом у питанні військової та фінансової підтримки України. Існує багато можливостей для роботи на цьому фронті, замість того, щоб гратися з ідеєю солдатів на землі, яка викликає розбіжності.
Ян Бонд, заступник директора Центру європейських реформ: Це одне з найпростіших запитань, які нам поставила Джуді: більшість європейців явно не готові відправляти війська в Україну. Це було очевидно з негативної реакції інших європейських лідерів, коли президент Еммануель Макрон у лютому вперше підняв питання про можливість появи європейських військ в Україні, заявивши, що "нічого не можна виключати".
Відтоді він повторює свою думку, востаннє поставивши її в контекст можливого прориву оборони України росією. Яким би непопулярним це його не робило, Макрон має рацію. Європейці повинні розуміти, що стоїть на кону, якщо росія переможе Україну: безпека інших держав по сусідству з росією опиниться під серйозною загрозою. Молдова вже є вразливою до російської підривної діяльності, але захищена від будь-якого прямого нападу, оскільки вона відокремлена від росії Україною. Якби путін окупував чорноморське узбережжя України та Одеський порт, Молдова була б беззахисною.
І путін може зробити висновок з нездатності Заходу адекватно захистити Україну, незважаючи на її стратегічне значення, що союзники по НАТО можуть відступити, а не протистояти росії, якщо вона нападе на країни Балтії. Відправити європейські війська воювати в Україну було б жахливо; воювати з російськими військами на території НАТО було б ще гірше.
Ендрю Котті, професор кафедри державного управління та політики в Університетському коледжі Корка: З лютого 2022 року стратегія Заходу щодо України має два основні елементи: по-перше, масована військова та економічна підтримка України, щоб забезпечити її виживання як незалежної держави, але, по-друге, уникнення прямого залучення західних військових, оскільки, за словами президента Джо Байдена, це може призвести до Третьої світової війни.
Результатом стали дві яскраві лінії, що запобігають ескалації: жодних російських нападів на країни НАТО; жодних західних сил, що безпосередньо воюють з росією в Україні.
Нещодавні дебати з пропозиціями розгортання невеликої кількості європейських військ для допомоги в управлінні системами протиповітряної оборони позбавлені серйозності. Що станеться, якщо європейські війська будуть вбиті? Якби європейські держави нічого не зробили, їхній блеф був би викритий. Альтернативою, найімовірніше, було б розгортання ще більших сил.
Що станеться, якщо європейські війська вб'ють російських солдатів або будуть втягнуті у перестрілки з російськими військами? Чи пішла б росія на ескалацію, потенційно навіть напавши на ті країни, які надіслали війська?
Ми не знаємо, як розгортання європейських сил може розвиватися, але ризик ескалації не можна просто відкидати. Якщо європейські сили будуть розгорнуті без американських військ поруч із ними, існує також ризик серйозного розколу між Європою і Америкою, якщо справи підуть погано.
Замість того, щоб обговорювати те, що вони навряд чи зроблять, європейські держави повинні подвоїти зусилля з надання Україні військової допомоги, якої вона потребує. Це повинно включати в себе надання більшої кількості зброї з існуючих європейських запасів (особливо засобів протиповітряної оборони), довгострокові (від п'яти до десяти років) зобов'язання щодо озброєння України і прискорення відновлення оборонно-промислового потенціалу.
Ліана Фікс, наукова співробітниця з питань Європи в Програмі досліджень Девіда Рокфеллера в Раді з міжнародних відносин: Ні, європейці не готові відправляти війська в Україну, та й не повинні. Європейські війська в Україні, незалежно від того, який "капелюх" вони будуть носити, і незалежно від того, чи буде це бойова роль, чи ні – неминуче наражатимуть НАТО на ризик втручання.
Будь-яка блукаюча ракета з росії може спровокувати пряму американо-російську ескалацію. В іншому випадку, якщо Сполучені Штати не втрутяться, оскільки в Україні перебувають лише європейські війська, а не війська НАТО, довіра до статті 5 опиниться під загрозою – на шкоду країнам, що перебувають на лінії фронту.
Непродумана ініціатива Макрона не була заздалегідь узгоджена зі союзниками і не має більшості серед європейців. Він також значно переоцінює військові можливості Європи. Наївно сподіватися, що європейська "стратегічна невизначеність" змусить москву гадати, якими можуть бути наступні кроки Європи, і таким чином стримуватиме поведінку росії в Україні. кремль дуже добре знає, що європейські армії не здатні ризикувати конфронтацією без Сполучених Штатів. Європейські війська в Україні виглядають блефом, який викликає ще менше довіри, ніж "червоні лінії" Обами в Сирії. Ініціатива Макрона також розмиває межі у внутрішніх дебатах. Більшість європейської громадськості готова і хоче підтримати Україну у військовому плані, зараз і в майбутньому. Але вони не готові воювати в Україні. Якщо постійно зміщувати орієнтири, громадській підтримці України може бути завдано серйозної шкоди. Це також відволікає від реального виклику, який стоїть перед європейцями. Результат війни вирішуватимуть не європейські війська в Україні, а кількість грошей і зброї, які європейці вкладатимуть в Україну.
Ульріке Франке, старша наукова співробітниця Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR): Ніхто в Європі не хоче вводити війська в Україну. Ризики занадто очевидні. Перш за все, існує небезпека для життя європейських солдатів; те, що росія розглядатиме рішення про офіційне введення військ як провокацію, є безсумнівним.
Не менш небезпечною є невизначеність щодо реакції громадськості на поранення або навіть загибель солдатів, а також щодо того, що може виявити перевірка положень про взаємну оборону в рамках НАТО і ЄС, наприклад, роз'єднаність або межі солідарності. І, звичайно, таке рішення ризикує втягнути в конфлікт все більше і більше учасників.
Проте, як підкреслив Еммануель Макрон, стратегічно нерозумно виключати відправку військ. Ми намалювали занадто багато червоних ліній для себе, замість того, щоб намалювати їх для опонента, і немає ніякої користі в тому, щоб заздалегідь обмежувати наші можливості.
Крім того, ніхто не знає, як розвиватиметься війна. Перемога росії ставить під загрозу не лише державу Україна та її громадян, але й безпеку самої Європи. Як би ми не сподівалися цього уникнути, як би ми не працювали над тим, щоб цього уникнути, не виключено, що війна розвиватиметься так, що введення європейських військ стане кращим з набору поганих варіантів. Це страшний сценарій. І підготовка до нього – це відповідальне планування європейської безпеки у 2024 році.
Франсуа Гайсбур, спеціальний радник Фонду стратегічних досліджень: Коли 26 лютого Макрон підняв питання про війська на території України, його позицію іноді зображували як провокацію по відношенню до голуб'ячої німецької канцлерки, або як химерний передвиборчий хід, або як спосіб підкреслити розрив з його попередніми спробами заманити путіна за стіл переговорів.
Сама по собі його ініціатива була виправданою спробою створити стратегічну невизначеність – тримати росіян у невіданні щодо наших намірів, на противагу контрпродуктивній політиці Заходу, яка казала росіянам, чого ми не будемо робити.
Реальність на полі бою перетворила це гіпотетичне питання на цілком реальну проблему, коли перенапружені українські сили намагаються протистояти натиску. Захід неодноразово заявляв, що поразка України матиме неприйнятні наслідки для європейської безпеки. Проте, окрім підтримки з боку країн Балтії, Макрон дуже самотній, коли заявляє, як він це зробив у Economist, що війська можуть бути розгорнуті, якщо росіяни прорвуться і Київ попросить про допомогу. Наразі Німеччина та США не надаватимуть такої допомоги. Військові можливості Франції обмежені, а Захід розколотий. Сподіватися на те, що російський прорив не відбудеться, навряд чи можна вважати політикою.
Домінік П. Янковський, заступник постійного представника Польщі при НАТО: Це дійсно питання про те, як далеко європейці готові і здатні зайти в підтримці України. Європейці повинні продовжувати обговорювати цей варіант, оскільки він створює стратегічні дилеми для росії і формує різні можливості допомогти Україні виграти цю війну. Водночас цей варіант не має зупинити європейців від того, щоб робити більше тут і зараз. Насправді європейські союзники повинні надавати більше зброї Києву, тренувати більше українських військових і гарантувати стабільність фінансової підтримки Україні. Нинішні дискусії в НАТО щодо довгострокових гарантій безпеки для України та додаткових можливостей для тренувань є відповіддю на цю необхідність.
Лінас Кояла, директор Центру досліджень Східної Європи, Вільнюс: Із самого початку повномасштабного вторгнення росії в Україну головною метою НАТО було уникнути прямої військової конфронтації з рф. Тому розгортання військ в Україні означало б значну зміну політики з глибокими наслідками.
Просте обговорення цього варіанту посилює європейську стратегічну невизначеність, яка і так є недостатньою щодо росії. Це також нагадує західним суспільствам, що війна в Україні дійсно має екзистенційне значення для Європи. Якщо ситуація справді критична, то всі варіанти мають бути на столі.
Проте європейським лідерам необхідно координувати свою риторику, оскільки деякі країни поспішили заперечити можливість розгортання військ. Уявлення про розгортання військ на практиці залишається складним завданням, за винятком дуже обмежених і специфічних можливостей, таких як тренувальні місії, на підтримку яких, наприклад, вже висловився уряд Литви. Але навіть таке обмежене залучення буде пов'язане з ризиками, а європейці, як правило, не схильні до них. Більше того, лише деякі країни мають запасні війська на випадок непередбачуваних ситуацій, які можуть виникнути. Тому важко уявити, що це відбудеться без мовчазної підтримки з боку Сполучених Штатів. Нарешті, ці міркування, хоча вони, безумовно, цінні, не повинні затьмарювати нагальне завдання посилення військової та фінансової підтримки України. Нагальність ситуації вимагає швидких і практичних рішень.
Яцек Кухарчик, президент Інституту публічних справ, Варшава: Заява президента Макрона про необхідність введення західних військ в Україну – це довгоочікувана провокація. Вона спрямована на те, щоб розпалити дебати про нашу здатність і силу волі захистити себе від дедалі агресивнішої позиції путіна.
Занадто довго в цих дебатах домінував табір "не-ескалації" у США та ЄС. Досі європейська громадськість ухилялася від розгляду складних рішень, тому нам постійно не вдавалося робити правильні речі в потрібний час. Озираючись на дебати після агресії 24 лютого 2022 року, не можна позбутися відчуття, що правильні рішення були прийняті занадто пізно, а інші – такі як ініціатива "закритого неба" – не були прийняті взагалі.
Зрозуміло, що на даний момент більшість європейців не готові відправляти свої війська в Україну. У Польщі, країні, яку справедливо вважають яструбиною щодо росії, дебати зосереджені на військовій спроможності захистити польську, а не українську територію і народ. Поляки вважають, що Україна заслуговує на нашу допомогу у вигляді зброї, економічної підтримки та прийому біженців, але про відправку польських військ воювати проти росіян не ведеться жодної серйозної дискусії.
Водночас нещодавнє опитування громадської думки демонструє, що переважна більшість поляків вважає, що війна в Україні є загрозою польській безпеці. Понад 80 відсотків поляків погоджуються з таким твердженням, тоді як лише 3 відсотки – статистична похибка – відкидають його. Аналогічно, майже 60 відсотків сказали, що напад росії на НАТО можливий протягом наступних кількох років, і знову ж таки дуже мало тих, хто з цим не погоджується. Тому відчуття загрози є гострим. Прем'єр-міністр Дональд Туск та інші провідні польські політики зробили військову безпеку центральним пунктом свого політичного порядку денного. Відповідаючи на запитання про заяву Макрона, Туск сказав, що не розглядає такий сценарій в даний момент, але можна легко уявити, що ідея інтервенції НАТО в Україну може стати політично прийнятною в Польщі і в деяких країнах, що безпосередньо стикаються з росією.
Альона Кудзько, віцепрезидентка з питань політики та програм GLOBSEC: Дедалі більше країн починають замислюватися над тим, чи не стане відправка обмеженого військового контингенту в Україну найменш поганим варіантом на столі переговорів. Наскільки далеко союзники України виявляться готовими зайти, залежатиме від мінливої динаміки війни і внутрішнього громадського сприйняття загроз і ризиків.
Для деяких країн, таких як Німеччина і США, а також Угорщина і Словаччина, малоймовірно, що будь-яка форма розгортання стане прийнятним варіантом політики найближчим часом. Для інших, таких як країни Балтії або Польща, вжиття заходів за будь-яку ціну, щоб придушити росію в Україні, все ще може бути кращою альтернативою, ніж зустріти знахабнілу росію на своєму порозі. Якщо росія набиратиме обертів на полі бою, а Україна вичерпає свої боєздатні людські ресурси, тиск може зрости, щоб розширити спектр дій.
Як і у випадку з іншими видами підтримки України, будь-яке потенційне розгортання, найімовірніше, буде обережним і поступовим за задумом. Небойові місії з мінімізованим ризиком жертв ще не є прийнятними, але вже не відкидаються. Це може включати надання логістичної підтримки і розгортання персоналу для ремонту озброєння і розмінування, потенційне посилення охорони кордону в районах, де не ведуться бойові дії, таких як білорусь або придністровський кордон, або допомога в протиповітряній обороні.
Однак навіть там, де найбільш гостро відчувається небезпека з боку росії, будь-який варіант, що ставить громадян під загрозу, залишатиметься варіантом останньої інстанції. Введення бойових військ в Україну вимагатиме набагато більш значного і відчутного Zeitenwende, ніж шок від вторгнення у 2022 році.
Джон Лаф, асоційований науковий співробітник програми "росія та Євразія" у Chatham House: Ні, поки що ні, і майже неможливо уявити, щоб європейська країна ввела війська в бойову ситуацію в Україні, за винятком екстремального сценарію, якщо українська держава зазнає краху і країна почне розпадатися на частини. Враховуючи постійну підтримку Заходу та здатність України демонструвати стійкість, це дуже малоймовірно.
Хоча в європейських столицях не говорять про те, як можна було б забезпечити виконання мирної угоди, приклади Боснії і Герцеговини та Косово є доречними. Україна може обґрунтовано наполягати на інтернаціоналізації будь-якої мирної угоди для забезпечення європейської військової присутності, можливо, під командуванням НАТО. Однак це може відбутися лише за згодою росії, а немає жодної можливості, що путінське керівництво погодиться на такі умови, якщо тільки російська армія не опиниться перед обличчям поразки. Наразі європейські лідери, як правило, неохоче пояснюють своїм громадянам, що росія перебуває у стані війни із Заходом. Однак вони починають усвідомлювати, що путін налаштований на тривалу війну і підпорядковує російську економіку меті перемоги над Україною. Це спонукає до давно назрілих інвестицій у відновлення потужностей оборонної промисловості та переозброєння армії. Питання про війська на місцях, безумовно, не стоїть на порядку денному.
Оана Лунгеску, почесна наукова співробітниця Королівського інституту об'єднаних сил (RUSI): Президент Макрон має рацію, закликаючи до більшої "стратегічної невизначеності" Заходу щодо підтримки України в цей екзистенційний момент. Країни НАТО надзвичайно обережно ставляться до запобігання ескалації у відносинах з росією, і небезпідставно, але між управлінням ескалацією і самостримуванням грань стає все більш тонкою.
Оскільки росія намагається скористатися затримками в наданні американської і європейської військової допомоги, посилюючи свої атаки навколо Харкова, Захід повинен перейти від своїх обіцянок підтримувати Україну "стільки, скільки буде потрібно" до дій "все, що буде потрібно, і так швидко, як це буде потрібно". Це може включати військових інструкторів та експертів з розмінування, але не бойові війська, як заявив у березні міністр оборони Франції Себастьєн Лекорну, намагаючись роз'яснити слова Макрона і обмежити шкоду, завдану єдності Заходу.
Україна чітко дала зрозуміти, що вона просить не про європейські війська, а про європейську зброю, боєприпаси та системи протиповітряної оборони. Тому заяви Макрона викликали б більше довіри, якби Франція не посідала восьме місце за обсягом військових асигнувань для України в останньому рейтингу підтримки Києва, підготовленому Кільським інститутом, після скандинавських країн, Німеччини, Великої Британії та Польщі.
Деніс МакШейн, колишній міністр у справах Європи Великої Британії: Це дуже гарне питання, але ніхто не відповість на нього напередодні виборів до Європейського парламенту!
Президент Макрон висунув цю ідею, оскільки він, здається, є єдиним європейським лідером, готовим думати про немислиме в геополітиці. На жаль, він не вкладає гроші в те, що думає, і Франція відстає від інших провідних країн-членів НАТО і G7 у наданні необхідної Україні зброї.
В Україні діють високоякісні військові місії від таких країн, як Велика Британія, але поки що ніхто не дав зелене світло бойовим військам. Проте, якщо Європа серйозно налаштована протистояти путіну, українські солдати не зможуть зробити це самотужки. Двадцять п'ять років тому колишній прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер створив коаліцію з Біллом Клінтоном, Герхардом Шредером, Лайонелом Жоспеном і Массімо Д'Алема, яка використала військово-повітряні сили і сухопутні війська, щоб протистояти Слободану Мілошевичу і покласти край сербському десятиліттю масових вбивств, тортур, убивств невинних жінок і дітей або геноциду в Сребрениці. Європейці заламували руки через вбивства сербів, етнічні чистки та вигнання мільйонів у вигнання так само, як ми заламуємо руки через жорстокість путіна в Україні. Двадцять п'ять років тому Європа пішла на ризик і використала свою військову силу, щоб зупинити сербський напад на європейську демократію і невинних європейців. Чи занадто сподіватися, що подібна коаліція хоробрих лідерів може виникнути після виборів до Європейського парламенту і сказати путіну "досить"?
Пол Моріллас, директор Барселонського центру міжнародних відносин (CIDOB): Стратегічна невизначеність і стратегічний поділ – це дві сторони однієї медалі. Не виключаючи можливості наступу на країну, Європа не проводить червоних ліній щодо того, на що вона готова піти, щоб захистити свого партнера. Водночас це дає Європі і Макрону оновлене відчуття лідерства.
Але коли інші ключові партнери, як-от Німеччина, вважають, що відправка солдатів в Україну не є правильним рішенням, стратегічна невизначеність поступається місцем небезпечній ознаці внутрішньої роз'єднаності, саме в той час, коли Україна страждає і намагається захистити себе. путін, чиєю улюбленою зовнішньою політикою щодо ЄС є сприяння розбіжностям між країнами-членами, ймовірно, плекає різні погляди Франції та Німеччини на майбутні кроки в Україні. Європейські лідери повинні спочатку узгодити свою довгострокову стратегію захисту і підтримки України, перш ніж робити путіну подарунок, який він найбільше любить.
Ханна Оянен, наукова директорка Університету Тампере: Ідея відправки військ з країн НАТО в Україну зустрічає опір, оскільки це означало б ризик ескалації – залучення всього НАТО до війни з росією.
І все ж це може статися в будь-якому випадку. За словами радника президента Естонії, уряд країни серйозно обговорює можливість відправки військ для підтримки місії на заході України. Вони замінили б українські війська, які можуть бути відправлені на бойові завдання на фронті.
Це звучить як продовження поетапного підходу країн ЄС і НАТО: спочатку зброя, потім більш потужна зброя, потім певні гарантії безпеки з боку деяких країн – так чому б не війська для виконання допоміжних функцій?
Тим часом у Фінляндії, згідно з опитуванням громадської думки, дев'ять із десяти опитаних вважають, що Фінляндія повинна бути готовою захищати іншу країну НАТО від збройного нападу. Зараз Україна не є членом НАТО, але вона на шляху до цього. Чи відправить Фінляндія війська на захист Естонії, якщо Естонія захищатиме Україну? Або, чи можна було б захистити країни-кандидати на шляху до НАТО? Або, чи є місце для справжньої зміни правил гри – наближення членства України в НАТО? Навряд чи Альянсу загрожує військова небезпека, але можуть виникнути внутрішні проблеми з прийняттям рішень і лідерством.
Крісті Райк, заступниця директора Міжнародного центру оборони і безпеки, Таллінн: Запрошення Макрона не виключати введення військ в Україну виявило деякі прикрі істини. По-перше, європейці страшенно погано володіють стратегічною комунікацією. Замість того, щоб прийняти заяву, яка створила незручну невизначеність для російської сторони, низка країн поспішила її відкинути. Отже, по-друге, це ще раз продемонструвало межі єдності серед європейців (навряд чи це когось здивувало). По-третє, і це найголовніше, це показало, що багато європейських країн не готові навіть розглядати можливість відправки військ в Україну.
Однак я вважаю, що Макрон дав такий необхідний поштовх європейським дебатам. Тепер ми всі обговорюємо такий крок. Він знаходиться в межах можливого. Питання, з яким ми можемо зіткнутися в певний момент: чи готові ми відправити війська в Україну, якщо це буде необхідно для того, щоб не дати росії виграти війну? Якщо доведеться вибирати, чи готові ми відправити наші війська діяти на українській землі – не обов'язково на фронті, є й інші допоміжні завдання – чи ми чекатимемо, поки бойові дії дійдуть до території НАТО? Я дуже сподіваюся, що військова допомога Україні буде збільшена досить швидко, щоб ми не опинилися перед таким вибором.
Пол Тейлор, старший запрошений науковий співробітник Центру європейської політики: Ні ЄС, ні НАТО навряд чи знайдуть консенсус щодо відправки військ в Україну. Будь-яке європейське втручання має відбуватися за двосторонньою угодою або коаліцією країн, без мандату ООН. Це набагато складніше зробити в країні, що перебуває у стані війни, ніж для миротворчої або стабілізаційної місії.
Хто буде командувати? Чи будуть європейські сили інтегровані в українську армію або виконуватимуть несмертельні завдання в тилу, наприклад, захищатимуть збройні заводи та інфраструктуру? Як вони будуть озброєні, за якими правилами ведення бойових дій, якщо піддадуться російському нападу і зазнають втрат?
Жодне з цих питань не було продумано, принаймні публічно. Проте дедалі більше урядів не виключають можливості введення військ. Франція, Естонія, Литва, Фінляндія, Швеція та Польща залишили цю можливість відкритою. Вони намагаються стримувати росію від того, щоб вона не зайшла надто далеко "стратегічною невизначеністю", але путін може розкусити їхній блеф.
У приватних розмовах президент Франції говорив про можливі дії, якщо росія спробує захопити Одесу, чорноморську лінію життєзабезпечення України. Небагато європейських армій здатні вести війну високої інтенсивності. Французи навряд чи діятимуть без підтримки Великої Британії, а також без хоча б непрямої підтримки США.
Бруно Тертрес, заступник директора Фонду стратегічних досліджень: Коротка відповідь: "Це залежить від… " Я не знаю жодної європейської країни, яка б сьогодні була готова померти за Київ. За відсутності навмисного нападу на НАТО, який би спричинив застосування статті 5, важко уявити, що європейці будуть воювати на боці України. Особливо без американців, які не в захваті від перспективи можливої ескалації, якщо до неї будуть залучені європейці.
З іншого боку, мало хто з європейських країн відкидає ідею про те, що певна кількість солдатів у військовій формі може бути відправлена в Україну для виконання обмежених, небойових завдань, про які говорив Макрон, як-от укомплектування систем протиповітряної оборони або допомога в захисті кордонів країни. Тим більше, що деякі західні країни вже майже напевно відправили туди спецназ.
У середньостроковій перспективі важко виключити деякі місії національних військово-повітряних сил в українському небі, якщо військова ситуація в Україні погіршиться. Так, сьогодні це червона лінія, але кілька європейських країн перетнули свої власні червоні лінії з 2022 року. Зрештою, питання полягає в тому, чи є ця ідея корисною для стримування росії. путін часто вважає нас слабкими. Чи можемо ми змінити його розрахунки? Як ми можемо посіяти сумніви в його свідомості? Це, я думаю, було ключовою причиною міркувань Макрона.
Джерело: Carnegie Europe
