Крісті Раік нагадує про трагедію українців радянських часів. У січні 1940 року тисячі радянських солдатів загинули в битві на Раате-Роуд на сході Фінляндії, вирішальній битві радянсько-фінської Зимової війни. Більшість із них були вихідцями з радянської України, яка, разом із Білорусю, за словами історика Тімоті Снайдера, втратила найбільшу частку свого населення серед усіх радянських регіонів під час Другої світової війни. Непристосовані до суворих зимових умов, радянські українці були розбиті менш численними, але високомотивованими фінами, які захищали свою землю і незалежність.
Крісті Раік ніби дає зрозуміти, що Захід може знову зіштовхнутися з тим, що окрім росіян йому доведеться воювати й з українцями, яких російська "імперія" знову "мобілізує" для своїх завоювань, якщо Захід дозволить росії виграти, – iPress.
Сьогодні дорога Раате веде до східного кордону Європейського Союзу і НАТО – двох найважливіших західних організацій, до яких Фінляндія приєдналася, щоб захистити свою свободу і демократію. Політика нейтралітету Фінляндії під час Холодної війни розглядалася деякими західними коментаторами, в тому числі колишнім держсекретарем США Генрі Кіссінджером, як можлива модель для України. Однак, переконана Крісті Раік, саме сьогоднішня Фінляндія, а не та, що була за часів Холодної війни, є найкращою моделлю для Києва.
Естонська експертка наголошує, що Україні слід запропонувати прискорений вступ до НАТО одразу після закінчення війни і повноправне членство в Європейському Союзі, як тільки вона виконає відповідні умови. На її думку, оскільки виконання вичерпних критеріїв вступу до ЄС вимагає незліченних правових та адміністративних змін і неминуче займе роки, для забезпечення європейського майбутнього України ще більш важливим є швидкий і рішучий рух на шляху до Північноатлантичного альянсу.
Політика нейтралітету Фінляндії під час Холодної війни була стратегією виживання, спрямованою на протистояння радянському експансіонізму. Зрештою, радянський диктатор Йосип Сталін передбачав для Фінляндії таку ж долю, як і для країн Балтії, які були анексовані Радянським Союзом у 1940 році, або для Угорщини та інших країн Центральної та Східної Європи, які стали окупованими СРСР державами-сателітами після Другої світової війни. Обмежена у своєму зовнішньополітичному виборі сусідньою радянською імперією, Фінляндія розвинула свою позицію з необхідності як нейтральну, демократичну країну.
Як тільки з розпадом Радянського Союзу ці обмеження зникли, нагадує Крісті Раік, Фінляндія подала заявку на членство в ЄС, яке вона отримала в 1995 році. Але оскільки Зимова війна була далекою пам'яттю, військовий нейтралітет залишався суспільним консенсусом. Лише шок від масованого вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року майже за одну ніч змінив громадську думку Фінляндії на користь членства в НАТО, що призвело до найшвидшого в історії Альянсу процесу вступу до нього. Країна офіційно стала 31-м членом блоку 4 квітня. Після того, як Фінляндія десятиліттями намагалася побудувати відносини зі своїм колишнім загарбником на основі співпраці та довіри, війна в Україні повернула історичні спогади про Зимову війну і переконала фінів у необхідності якнайсильніших гарантій безпеки, які може запропонувати лише НАТО.
На думку Крісті Раік, послідовність вступу до цих двох організацій для України має бути іншою, аніж у Фінляндії, але логіка однакова. Як і Фінляндія, Україна потребуватиме якомога сильніших гарантій безпеки та міцної прив'язки до європейського політичного та економічного порядку, щоб мати можливість розвиватися як вільна і демократична країна.
Крісті Раік відверто пише, що крім війни на перешкоді вступу України в організацію стоять і самі члени НАТО. Консенсус існує лише щодо позиції, що Україна не може вступити до Альянсу, доки тривають бойові дії, оскільки НАТО не бажає ставати стороною у війні. Сполучені Штати і Німеччина, два головні прихильники "тактики салямі", яка затягнула війну і збільшила кількість загиблих в Україні, надаючи лише невелику військову підтримку щоразу, також займають надто обережний підхід до питання членства країни в НАТО. Обидві заявили, що не бажають встановлювати чіткий графік вступу України до Північноатлантичного альянсу на даному етапі.
Не слід забувати, наголошує експертка, що вторгненню 2022 року передували російські пропозиції переробити європейський безпековий порядок за образом і подобою москви. У двох документах, представлених у грудні 2021 року, кремль як ніколи чітко заявив про свою мету відновити радянську сферу впливу та зменшити присутність НАТО в Європі до рівня, що існував до 1997 року. Новий порядок мав бути узгоджений великими державами через голови менших. Ці документи стали більш конкретним вираженням ідей, викладених 12 роками раніше тодішнім президентом росії Дмітрієм Мєдвєдєвим у його пропозиції щодо нової архітектури європейської безпеки, яка була досить неоднозначною, але вже натякала на право вето на рішення Альянсу. Реакція Заходу на пропозиції Мєдвєдєва також була неоднозначною, але в січні 2022 року Сполучені Штати і НАТО чітко дали зрозуміти, що неможливо навіть розпочати переговори на основі основних вимог росії, хоча Вашингтон був відкритий до переговорів щодо контролю над озброєннями, ядерних договорів і заходів прозорості.
Крісті Раік зауважує, що путін не відмовився від цілей москви відновити контроль над своїми сусідами, хоча вступ Фінляндії до НАТО є серйозною поразкою, яку йому довелося проковтнути. Схоже, він все ще вірить, що росія зрештою переживе західну підтримку України і переможе на пострадянському просторі.
Як зазначає експертка, окрім страху не провокувати росію, західні країни висловлювали щонайменше три інші аргументи проти вступу України до Північноатлантичного альянсу. Усі вони мали певну актуальність до лютого 2022 року, але війна відсунула їх на другий план.
По-перше, існували сумніви щодо готовності та здатності України захистити себе, а отже, і щодо здатності НАТО захистити Україну. Зараз такі сумніви мали б зникнути, оскільки Україна продемонструвала вражаючу рішучість і здатність дати відсіч російській агресії. Українська армія стала найбільш боєдосвідченою армією в Європі. Крім того, вона стала на шлях досягнення сумісності з НАТО завдяки поставкам західних озброєнь і поглибленню оборонної співпраці зі союзниками. (Розвиток сумісності з вимогами НАТО був пріоритетом для фінських військових з часів закінчення Холодної війни і став однією з передумов безперешкодного процесу вступу до Альянсу). Ця робота має бути продовжена – наприклад, шляхом надання Україні західних винищувачів, що є червоною лінією, яку західні країни ще не перетнули, але вже перетнули багато інших у постачанні озброєнь. Важливо, що Україна продовжуватиме нести основну відповідальність за власну оборону навіть після вступу до НАТО. Фактично – це посилить загальну оборону і стримування блоку.
По-друге, більшість українців не підтримували членство в НАТО до 2014 року, коли росія вторглася та анексувала Крим і розпочала війну на сході України. Саме москва забезпечила значне зростання популярності Альянсу в Україні. У 2018 році для закріплення євроатлантичного курсу країни український парламент вніс зміни до Конституції, які визначили членство в ЄС і НАТО як національну мету. Подальша радикальна зміна громадської думки була викликана повномасштабним вторгненням росії: опитування, проведені у січні київською групою "Рейтинг" показали, що 86% українців проголосували б за членство в НАТО на референдумі, тоді як підтримка членства в ЄС становила 87%. Таке раптове зростання віддзеркалює аналогічний стрибок у підтримці Північноатлантичного альянсу, що відбувся минулого року у Фінляндії. Водночас ставлення українців до росії різко погіршилося, в тому числі й у традиційно російськомовних регіонах України.
По-третє, існує більш невловиме питання ідентичності та сприйняття, що вкорінені в історії. Західні еліти і громадськість мало знають про Україну, але вони схильні вважати, що ця країна дуже схожа і близька до росії. Більш плюралістична, індивідуалістична і волелюбна ідентичність українців, яка розвивалася протягом останніх століть, значною мірою у напружених відносинах із централізованою, керованою зверху донизу російською або радянською державою, – це те, про що нічого не розповідають західні підручники історії. Голодомор – голод, навмисно спричинений радянським керівництвом в Україні та Казахстані в 1932-33 роках, а також масштабні заходи русифікації та масові депортації українців, балтійців, татар та інших меншин Радянського Союзу до Сибіру та Центральної Азії в 1930-х і 1940-х роках – все це було частиною програми кремля, спрямованої на те, щоб занурити національні культури та етноси під свій жорсткий контроль, у тому числі шляхом геноциду. Балтійці, поляки та фіни поділяють з українцями історичний досвід боротьби проти російського гніту, що є важливою складовою спільної ідентичності.
Крісті Раік нагадує, що у 1990-х роках старі ганзейські міста Рига в Латвії та Таллінн в Естонії відкрилися для західних відвідувачів, багато з яких були вражені, побачивши на власні очі, що ці країни справді мали європейську історію до того, як зникли за залізною завісою. Те ж саме можна сказати і про західноукраїнські міста, такі як Львів, який має більше спільного з Прагою, ніж з москвою. Відвідувач Києва, з іншого боку, може побачити історичні зв'язки України з росією, що дещо ускладнило для країни отримання підтримки її європейських прагнень. Проте сьогодні Україна доводить своєю стійкістю, сильним громадянським суспільством, демократичним лідерством і децентралізованим управлінням, що вона дійсно відрізняється від росії. Балтійці та поляки не мають жодних сумнівів, що українці справді вмирають за європейські цінності та європейську безпеку – і тому заслуговують на те, щоб їх вважали "одними з нас". У Західній Європі це розуміння ще не встигло вкоренитися.
Раік наголошує, що війна в Україні, членство Фінляндії в НАТО і прагнення України приєднатися до Альянсу – все це підкреслює, що сірі або буферні зони, не створили стабільність в Європі. Навпаки, саме ті сусіди росії, які не були міцно прив'язані до Заходу, в останні роки зазнали зростаючого тиску з боку кремля.
В осяжному майбутньому Захід має зосередитися на подальших поставках озброєнь в Україну, щоб забезпечити успіх запланованих контрнаступів і звільнення принаймні частини окупованих територій у найближчі місяці. Водночас необхідно також почати будувати сталий мир. За прикладом Фінляндії, повна інтеграція України до євроатлантичних структур необхідна для того, щоб гарантувати, що трагедії Раате-Роуд 1940 року або Бучі 2022 року ніколи не повторяться – ні у Фінляндії, ні в Україні, ні в будь-якому іншому сусідньому з росією регіоні.
Джерело: Foreign Policy
