Занедбаність, а не насильство чи хвороба, буде найімовірнішою причиною її загибелі.
Незалежно від того, хто переможе на президентських виборах у США 5 листопада, Pax Americana вже пише некрологи. Вони мають бути довгими. Атлантичний альянс був однією з найхарактерніших і, здавалося б, найдовговічніших рис післявоєнної Європи. Він приніс безпеку і свободу десяткам мільйонів людей протягом десятиліть, спочатку запобігши поширенню комунізму, потім вигравши Холодну війну, а згодом подвоївши кількість членів НАТО з 16 у 1989 році до 32 зараз.
Щоправда, очолюваний американцями порядок безпеки ніколи не був здоровим і жив ризиковано. Європейська частина була примхливою і часто ненадійною. Ендемічне недофінансування оборони виснажувало терпіння американців протягом багатьох десятиліть; так само як і ідіосинкратичне прийняття рішень, особливо у Франції. Невдячні або параноїдальні борці за мир зображували ядерну присутність США в Європі як загрозу, а не гарантію безпеки. Багато європейців були обурені невдалими американськими війнами в Індокитаї у 1960-х і 1970-х роках, "глобальною війною з тероризмом" після 2001 року та уникали жорсткої конфронтації з Китаєм, що насувалася.
Якщо Альянс був неспокійним, то й мир, який він приніс, теж був неспокійним. Він не зміг зупинити криваві безчинства кремля часів Холодної війни в поневолених країнах Європи і спочатку дозволив Слободану Мілошевичу вчинити бунт у колишній Югославії. "Європа ціла, вільна і в мирі" було чудовим гаслом для епохи після 1991 року. Але воно не простягалося достатньо далеко і не було достатньо міцним: українці розплачуються за це зараз.
Успішний напад путіна на країну НАТО може завдати вирішального останнього удару, але смертельна гниль почалася раніше. Десятиріччями американські адміністрації закликали Європу до стійкості. Зараз адміністрація Байдена настільки боїться ескалації, що відмовляється дозволити обложеній Україні використовувати надану зброю глибокого ураження на території росії. Як наслідок, український фронт руйнується під щоденним натиском планерних бомб та інших боєприпасів, що запускаються з аеродромів, які захисники не мають права обстрілювати. США також заважають своїм союзникам по НАТО швидко і рішуче реагувати на російські "підпорогові" атаки: вторгнення та інші брудні трюки.
Посилення протекціонізму додає ще одну дозу отрути, що вбиває довіру: десять років тому США та Європа (і тихоокеанські союзники також) могли б створити гігантську зону спільного економічного управління з не лише вільною торгівлею, а й спільним встановленням правил. Замість цього ці країни обрали егоїстичну, короткозору гру. В результаті всі вони стали біднішими і слабшими.
У міру того, як вплив США на континенті зменшується, європейські країни падають, як доміно. Павутиння брудних трюків, економічних зв'язків, пропаганди і шпигунства росії вже захопило Угорщину, Словаччину та Австрію, на черзі – Грузія та Болгарія, а попереду – ще більше країн.
Проте, з точки зору Вашингтона, європейські союзники здебільшого мало не заслуговують на це. У військовому плані вони занадто малі або відсталі, щоб діяти пліч-о-пліч з високотехнологічними американськими військами. Більш просунуті з них, такі як Велика Британія, не мають достатніх запасів, аби приєднатися до будь-якої операції на тривалий час. Вони також не мають багато чого запропонувати на інших фронтах: дипломатичному, економічному чи культурному. Навіщо брати на себе цей тягар?
Ці недоліки не обов'язково мають бути фатальними. Європа могла б бути більш ефективним і дієздатним союзником, а США – більш рішучим і далекоглядним. Але обом сторонам більше подобалося базікати про Альянс, ніж вкладати гроші і політичний капітал у його збереження. Коли його не стане, вони сумуватимуть за ним. Європейські уряди, які відмовилися оплачувати відносно скромні витрати на підтримку України і забезпечення адекватної оборони в рамках НАТО, тепер зіткнуться з колосальним рахунком за забезпечення власної безпеки. Американці, зіткнувшись із загостренням геополітичної конкуренції, можуть сумувати за своїми старими союзниками, особливо, якщо деякі з них перейдуть до табору Китаю.
Ніяких квітів, будь ласка. Натомість пожертви до будь-якого європейського військового бюджету будуть із вдячністю прийняті.
Джерело: CEPA
