Останні кілька тижнів я ніяк не могла потрапити на хороший показ. Такий, щоб смакував і під час сеансу, і після його завершення. Я уже майже змирилася. Мовляв, ну такий кіноперіод зараз. Аж тут... Натрапила. На "Жиголо". В українському прокаті він іде з назвою "Під маскою Жиголо", в оригіналі ж - "Fading Gigolo".
Часом буває, що за зірковою плеядою акторів ховається слабкий сценарій, примітивний гумор і невиправдано великі бюджети. Але не цього разу. Вуді Аллен, Ванесса Параді, Шерон Стоун - вони прикрашали картину і були абсолютно на своєму місці.
Усі сто хвилин у кінозалі мене не покидало враження, що сценарій стрічки писав Вуді Аллен. Тут і його розміреність, і смакування діалогами, і зображення міста у максимально вигідну пору року (дія "Жиголо" - в осінньому Брукліні). Та і давненько вже любить Вуді сам знятися у своїй картині. Але ні. Режисер - Джон Туртурро, друг того ж Вуді. І як тут не згадати вікопомну істину: "Покажи мені, хто твій друг,- і я скажу, хто ти".
Джон Туртурро окрім головної ролі на знімальному майданчику - ролі режисера, взяв собі головну роль і на екрані: зіграв Жиголо. І мушу визнати: зіграв блискуче. Його Жигало саме "fading", саме згаслий і прив'ялий. Самотній флорист, який піддається на вмовляння збанкрутілого друга Мюррея (Вуді Аллена), власника книжкової крамниці. І стає коханцем за гроші. І на замовлення.
Ентузіазм, якого не було в "Жиголо" Фіораванте і на початку авантюри, геть зовсім зникає, коли він починає "рятувати від самотності" єврейську вдову (Ванессу Параді). Тепер задовольнити "menage a troi", який йому пропонують дві шикарні жінки, він ні емоційно, ні фізіологічно - не в силі.
Імхо, стрічка не претендує на оскари і пальмові гілки. Проте це не применшує її рівень. Якісна кінокартина для перегляду у будь-який час і в будь-якій компанії. А таку знайти останнім часом - непросто. Раджу закріпити враження від "Жиголо" червоним повнотілим вином і скачуванням саундтреків. Бо вони не лишають байдужими.
Мирослава Ульяніна,
журналіст каналу "1+1", ведуча, блогер
ТЕГИ: Під маскою Жиголо, кіно, Мирослава Ульяніна
