Майкл Гфуллер і Девід Ранделл опублікували у Newsweek колонку проти підтримки США війни в Україні, стверджуючи, що Вашингтон бере на себе "серйозні ризики" у конфлікті за "невелику вигоду або взагалі без вигоди".
Свої аргументи вони починають з оди на честь переваг розгляду протилежних поглядів – благородно посилаються на Джона Стюарта Мілля, а потім мобілізують заїжджену тезу Деніела Патріка Мойнігана: "Ви маєте право на власну думку. Але ви не маєте права на власні факти".
Потім вони перераховують 12 "об'єктивних фактів" про російську війну в Україні, а на завершення своєї статті заявляють, що "вітають коментарі" щодо їхніх аргументів – за умови, що ці коментарі починаються з їхніх ж 12 об'єктивних фактів.
На жаль, багато з цих 12 об'єктивних фактів не є ні об'єктивними, ні фактичними. Замість цього вони формують оманливий аргумент щодо війни, який підводить читача до небезпечного висновку щодо інтересу підтримки з боку США.
Для початку Гфуллер і Ранделл стверджують, що росія "вторглася в Україну 24 лютого 2022 року". Але вони запізнилися на вісім років: росія вторглася в Україну в лютому 2014-го, коли війська владіміра путіна захопили, а потім незаконно анексували український Крим.
Потім вони переконують, що оскільки Україна не є членом НАТО, Сполучені Штати "не мають юридичного зобов'язання захищати її". Але США пообіцяли Україні вільне і суверенне майбутнє в 1994 році, коли підписали Будапештську декларацію, в обмін на рішення Києва здати свою ядерну зброю. росія теж підписала цей документ.
Вони також стверджують, що нинішній український уряд "прийняв закони, що обмежують використання російської мови" в таких регіонах, як Крим, і що "НАТО розмістило ракети, здатні нести ядерну зброю, на кордоні з російською федерацією". Проте Київ ухвалив закони, що обмежують використання російської мови, лише після лютого 2022 року, щоб посилити український опір російським військовим зусиллям. Що стосується ракет з ядерними боєголовками на кордоні з росією, то до сьогодні Північноатлантичний альянс не розгортав ядерну зброю в жодній країні-члені, що межує з російською федерацією.
Далі Гфуллер і Рунделл запевняють, що з 1999 року "НАТО додало 15 нових членів" і "просунулося на 1000 миль на схід". Вони не пояснюють, як саме це пов'язано зі стратегічним розрахунком щодо необхідності протистояти повномасштабному вторгненню росії до свого мирного сусіда, тому можна лише припустити, що, на їхню думку, путіна якимось чином спровокували. Аналогічну думку можна виявити в їхній заяві про те, що росія володіє ядерним арсеналом, "щонайменше таким же великим", як і Сполучені Штати.
Натомість мета путіна – відокремити Україну від її західних прихильників і створити ситуацію один на один, в якій він може перемогти. Частково завдяки американській підтримці йому це не вдається. Західна допомога посприяла Україні у деградуванні одного з головних супротивників США. Станом на зараз Україна знищила 11 638 одиниць російської військової техніки, в тому числі 2 218 основних бойових танків, 2 635 бойових машин піхоти, 276 одиниць буксируваної артилерії, 255 реактивних систем залпового вогню, 84 літаки, 101 гелікоптер і 13 військових суден – і все це без пролиття жодної краплі американської крові.
Україна може виграти цю битву. Виснаження російських сил і логістики спричинило величезне навантаження на російську систему, навантаження, яке призвело до вражаючого маршу Євгєнія Прігожина на москву на початку цього літа. Захід зацікавлений в тому, щоб Україна звільнила свої території включно із Кримським півостровом з його глибокими зв'язками з материком, аби вона могла відновити безперешкодний доступ до Чорного моря і, відповідно, основну торгівлю із зовнішнім світом. Будь-які інші умови фактично перетворять Україну на державу, що не має виходу до моря і назавжди залежатиме від західної допомоги. Для Заходу набагато краще підтримати Україну зараз, ніж зіткнутися з ще більшими витратами пізніше.
Неупередженість має велику цінність, як правильно визначили Мілл, Гфуллер і Ранделл. Але альтернативний світ, в якому росія грубо розправляється зі своїми сусідами, тоді як американські обіцянки безпеки розвіюються як дим, – це не той світ, до якого повинна бути відкритою будь-яка розсудлива людина.
Джерело: Hudson Institute
