Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

путін має програти в Україні. Занепокоєння Заходу зачекають – Пітер Дікенсон

Переклад iPress
путін має програти в Україні. Занепокоєння Заходу зачекають – Пітер Дікенсон
Захід має перестати боятися поразки росії. Адже її перемога створить такі виклики, котрі демократичний світ може і не подолати. Про це попереджає редактор служби UkraineAlert Атлантичної ради Пітер Дікінсон авдиторію Atlantic Council. Він дає різкі, але чіткі та правдиві оцінки того, що станеться, якщо Захід продовжуватиме дотримуватися своєї млявої позиції. Зокрема російська перемога дасть росії доступ до українських чорноземів, а відтак – вплив на продовольчу безпеку в усьому світі. Український ВПК посилить російську промисловість, а найбільша армія в Європі фактично отримає ще й другу за чисельністю армію на континенті. Але ще є трохи часу, аби скасувати апокаліпсис, якого прагне путін, і можливість якого створює Захід своєю нерішучістю.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну західна військова підтримка України страждала від нескінченних затримок, обмежень і напівзаходів. Таку недостатню реакцію зазвичай пояснюють побоюваннями щодо можливої російської відплати і бажанням уникнути більш масштабної війни. Втім, насправді деякі західні лідери можуть бути мотивовані не стільки страхом перед російською силою, скільки сприйняттям російської слабкості.

Саме такий аргумент виклав минулого тижня президент України Володимир Зеленський, нарікаючи на неадекватну реакцію Заходу на російське вторгнення. Виступаючи перед журналістами в Києві, він сказав, що, на його думку, партнери України "бояться, що росія програє війну", оскільки це призведе до "непередбачуваних геополітичних наслідків".

Звісно, коментарі Зеленського не містять новизни. Давно існують припущення, що нерішучий підхід Заходу до надання допомоги Україні відтворює побоювання, що поразка росії може призвести до падіння режиму путіна. Дехто навіть припускав, що сама російська федерація навряд чи виживе, розпавшися на низку нових держав, що стане продовженням процесу, який розпочався в 1991 році.

Досить легко уявити, чому західні політики можуть бути стурбовані перспективою нового розпаду росії. Реакція Заходу на розпад СРСР була такою ж обережною: президент США Джордж Буш-старший відвідав Україну напередодні проголошення незалежності в серпні 1991 року, щоб виголосити свою сумнозвісну "київську промову", застерігаючи від "суїцидального націоналізму".

Президент Буш був далеко не єдиним, хто надавав пріоритет геополітичній стабільності над державницькими прагненнями України та інших поневолених СРСР народів. Роком раніше британська прем'єр-міністерка Маргарет Тетчер, відвідавши Україну, запропонувала такий самий скептичний погляд на боротьбу за незалежність країни. Буш і Тетчер були передусім стурбовані долею колосальної військової машини Радянського Союзу та його величезного ядерного арсеналу. Дозволити перерозподілити його між кількома новими незалежними державами здавалося верхом нерозсудливості. Тож замість того, щоб прискорити падіння радянської імперії, вони намагалися запобігти або принаймні керувати цим процесом.

Такі ж занепокоєння зараз перешкоджають підтримці України, яка бореться проти спроб путіна скасувати вердикт 1991 року. Але чи справді сьогоднішній росії загрожує розпад?

Бунт "Вагнера" в червні торік, безумовно, свідчить про те, що контроль путіна над країною набагато крихкіший, ніж кремль хотів би, щоб ми в це вірили. Хоча заколот був короткочасним, він поза тим продемонстрував, що повсталі війська змогли взяти під контроль одне з найбільших міст росії, не зіткнувшись з опором. Не менш примітною була відсутність представників істеблішменту, які поспішали згуртуватися навколо трону. Водночас вимоги "вагнерівців" не були спрямовані на зміну режиму, не кажучи вже про щось, що могло б становити загрозу територіальній цілісності росії. Навпаки, вони прагнули сильнішої росії з більш ефективним керівництвом у воєнний час.

Це, звичайно, не означає, що розпад російської федерації неможливий. Вторгнення в Україну підкреслило статус росії як останньої з великих європейських імперій і викликало давно назрілу дискусію про необхідність деколонізації. Однак розмови про неминучий крах можуть видавати бажане за дійсне. Хоча росія має історію раптових і драматичних розпадів, наразі мало що свідчить про серйозні рухи за незалежність у будь-якій з республік, де мешкають етнічні меншини.

Замість того, щоб започаткувати наступний етап тривалого відходу росії від імперії, поразка в Україні, найімовірніше, призведе до падіння путінського режиму і покладе початок періоду національних роздумів і реформ. Так було і після багатьох інших помітних військових поразок росії. Програвши Кримську війну в середині XIX століття, росія відмовилася від кріпацтва. Поразка від Японії в 1905 році призвела до короткого загравання з парламентською демократією.

Так, невдале радянське вторгнення в Афганістан у 1980-х роках розпалило суспільний запит на реформи, які допомогли покласти край Холодній війні. Якщо нинішнє вторгнення також закінчиться поразкою, є всі підстави вважати, що росія залишиться неушкодженою. Зрештою, хоча відступ з України завдасть глибокої рани російській національній гордості, він навряд чи становитиме екзистенційну загрозу для самої росії.

Замість того, щоб лякати себе кошмарними сценаріями майбутнього розпаду росії, західні лідери повинні зосередитися на значно нагальніших загрозах, які несе зі собою її перемога. Після низки початкових невдач російська армія повернула собі ініціативу в Україні і просувається вперед. путін відчуває себе більш впевнено, ніж будь-коли, і вочевидь готує всю свою країну до тривалої війни на виснаження. Якщо Захід різко не збільшить свою військову підтримку України, існує велика ймовірність того, що він досягне успіху.

Якщо путін досягне перемоги в Україні, він майже напевно піде далі. кремлівський диктатор вже вихваляється своїми українськими "завоюваннями" і порівнює себе з всепереможним російським царем XVIII століття Пєтром Вєлікім. На початку війни путін намагався представити вторгнення як оборонний захід, звинувачуючи в ньому розширення НАТО і уявних "українських нацистів". Коли його успіхи на полі бою покращилися, він почав відкрито говорити про повернення "історично російських земель".

Як підтвердить кожен, хто хоч трохи знайомий з російською історією, наразі існує щонайменше десяток інших країн за межами України, які також можуть підпадати під визначення путіна "історично російських земель". Список потенційних цілей включає Фінляндію, Польщу, країни Балтії, білорусь, Молдову, Грузію, Азербайджан, Вірменію і всю Центральну Азію. Жодна з цих країн не може почуватися в безпеці. Все правління путіна визначалося його прагненням відновити росію як велику державу і покласти край епосі західного домінування. Якщо він досягне перемоги в Україні, смішно припускати, що він зупиниться.

Деякі коментатори схильні применшувати ризик подальших вторгнень, вказуючи на погані показники російської армії в Україні і стверджуючи, що росія не в тому становищі, щоб брати участь у подальших військових авантюрах. На жаль, такі аргументи не враховують вплив можливого російського успіху в Україні. Перемога росії трансформує геополітичний клімат, що призведе до зростання міжнародної підтримки кремля і деморалізації Заходу. Країни Глобального Півдня відмовляться від нейтралітету і кинуться налагоджувати тісніші зв'язки з москвою.

У прикладному плані російське завоювання України матиме ще глибші наслідки для європейської безпеки. путін вже командує найбільшою армією Європи. Підкоривши Україну, він отримає контроль над другою за величиною армією континенту, а також над українським військово-промисловим потенціалом, який тривалий час був занедбаний, але швидко відроджується. Володіння легендарними українськими чорноземами зробило б росію домінуючою силою на світових сільськогосподарських ринках, надавши путіну грізний інструмент для підкупу і шантажу міжнародної спільноти.

Навіть якби росія-переможець не почала негайно завойовувати нові території, кожен уряд в Європі був би змушений радикально збільшити витрати на оборону. Багато хто тільки починає переозброюватися у відповідь на російську війну проти України. Незабаром витрати можуть значно перевищити нинішні витрати на озброєння Києва. Існує також цілком реальна небезпека нової гонки ядерних озброєнь. Враховуючи очевидну ефективність відкритого ядерного шантажу путіна, який стримує Захід від надання допомоги Україні, було б цілком логічно, якби інші країни дійшли висновку, що вони будуть у справжній безпеці лише за умови наявності власних ядерних сил стримування.

Міжнародні наслідки перемоги росії в Україні були б не менш катастрофічними. Автократи усього світу сприйняли б тріумф путіна як ознаку безпрецедентної слабкості Заходу і відкрите запрошення до реалізації власних експансіоністських планів. Період відносного миру і прогресу, що настав після закінчення Холодної війни, зміниться новою епохою міжнародної нестабільності і незахищеності.

Ніщо з цього не є неминучим. росію все ще можна перемогти в Україні, якщо Захід зробить рішучий крок і візьме на себе зобов'язання сприяти українській перемозі. Це означає надання Україні достатньої кількості зброї, щоб не лише захистити себе, але й фактично перемогти росію. Це означає зняття абсурдних обмежень на використання західних озброєнь і дозвіл на нанесення ударів по легітимних військових цілях на території росії. І це означає надання Києву такої гарантованої довгострокової військової підтримки, яка переконає путіна в марності його сподівань пережити Захід.

Ефективне протистояння кремлю вимагатиме значної політичної волі і мужності. росія неминуче відповість на будь-яке посилення рішучості Заходу ескалацією своєї тактики ядерного залякування, але корисність ядерного брязкання зменшується, коли західні уряди не дозволяють таким погрозам затьмарювати їхні стратегічні розрахунки.

Зараз до болю очевидно, що вагання і нерішучість останніх двох років не змогли заспокоїти путіна або зменшити виклик, який становить відроджена росія. Натомість Захід зараз стоїть перед цілком реальною перспективою поразки, яка матиме катастрофічні наслідки для майбутнього міжнародної безпеки. Щоб запобігти катастрофі, путін повинен програти в Україні. Будь-які занепокоєння щодо майбутнього російської федерації повинні будуть зачекати, поки ця набагато більш нагальна загроза не буде вирішена.

Джерело: Atlantic Council

Злочинець шукає нікчему віцепрезидента. Трампу потрібні політики з вадами – Тімоті Снайдер
Злочинець шукає нікчему віцепрезидента. Трампу потрібні політики з вадами – Тімоті Снайдер
російські шпигуни у Словенії. Аргентинські емігранти, бразилійці, студенти чи агенти з нерухомості – Wall Street Journal
російські шпигуни у Словенії. Аргентинські емігранти, бразилійці, студенти чи агенти з нерухомості – Wall Street Journal
В Криму знов палало. путін продовжує плекати свої ілюзії – Том Купер
В Криму знов палало. путін продовжує плекати свої ілюзії – Том Купер
Трохи геополітики.
Трохи геополітики. "Мирна" угода путіна – замаскована спроба продовжити війну проти Заходу – Філліпс О'Брайен
Україна успішно атакувала авіабазу в Морозовську. Постраждав і склад боєприпасів у Шебекіно – Том Купер
Україна успішно атакувала авіабазу в Морозовську. Постраждав і склад боєприпасів у Шебекіно – Том Купер
росіяни продовжують прогризатися на сході та півдні. Штурм Харківщини дещо відволік українські сили – Том Купер
росіяни продовжують прогризатися на сході та півдні. Штурм Харківщини дещо відволік українські сили – Том Купер
Нечіткі червоні лінії в Україні. І чому їх продовжують порушувати – Лоуренс Фрідман
Нечіткі червоні лінії в Україні. І чому їх продовжують порушувати – Лоуренс Фрідман
росія та її друзі проливають чужу кров у сірій зоні. НАТО має прокинутися – CEPA
росія та її друзі проливають чужу кров у сірій зоні. НАТО має прокинутися – CEPA