Згідно з новими свідченнями Гіслейн Максвелл, Джеффрі Епштейн був постійно зайнятий роботою – розмовами по телефону та зустрічами. Але з якою метою? Існує безліч спекуляцій, проте увага до його діяльності поза обвинуваченнями в сексуальному насильстві була доволі обмеженою. І хоча ці твердження є важливими, вони затуманюють розуміння його інших занять.
Чому він вирішив проникнути у світ науки і чому шукав конкретних вчених? Чи перетиналися його цілі з іншими, більш широкими геополітичними завданнями, крім шантажу, як це широко припускають? Чи був Джеффрі Епштейн частиною ширшої війни росії проти Заходу? І чи не приховують справи Епштейна від громадськості тому, що вони розкриють неприємні факти про його справжні мотиви та покровителів?
Наука – ключ до "світового миру?"
Джеффрі Епштейн був відомий своєю одержимістю науковцями, але чому? Нещодавні свідчення Гіслейн Максвелл проливають світло на діяльність її батька Роберта Максвелла під час Другої світової війни. "Він насправді став тим, що тоді називали розвідкою, – розповіла вона, – і його роботою були допити німецьких науковців і військовополонених". У повоєнні роки винахід ядерної зброї назавжди змінив світ. Багато хто вважав, що наука, особливо фізика, є ключем до того, чи не скотимося ми знову до війни.
Максвелл сказала про свого батька: "Він цікавився цим – він вірив, що... знання – це те, що запобігатиме війні".
За словами Максвелл, її батько переніс свій досвід роботи в розвідці під час війни у сферу наукового видавництва, спершу у Springer-Verlag, а згодом у власній компанії Pergamon Press. На цій посаді він мав чудові можливості як оцінювати, так і контролювати (шляхом стягування плати за доступ до журналів) наукові розробки, що з'являлися по всьому світу.
Роберт Максвелл також мав тісні зв'язки з КДБ. Ці зв'язки були постійним предметом уваги у його об'ємній справі ФБР, яка налічує понад 1200 сторінок. Очевидно, що Максвелл (уроджений Ян Людвік Гайман Беньямін Гох, із Чехословаччини, пізніше став відомий як Іан Роберт Максвелл) мав глибокі зв'язки зі спецслужбами країн Східного блоку. Як засвідчила Максвелл у липні: "Найбільші наукові відкриття, ну, не всі, але багато з них – походять зі Східного блоку, і саме так ми налагодили відносини з Інститутом Санта-Фе".
Цей дещо загадковий коментар є центральним елементом для багатьох подальших подій, а одержимість "запобіганням війні" також є невід'ємною частиною російської політичної позиції – складником так званої доктрини Прімакова.
Мюррей Гелл-Манн та Інститут Санта-Фе
Гіслейн Максвелл свідчила, що вона познайомила Джеффрі Епштейна з Мюрреєм Гелл-Манном з Інституту Санта-Фе (SFI), наукового аналітичного центру, який він співзаснував. Вона заявила, що "Мюррей Гелл-Манн і Епштейн дуже добре ладнали" – твердження, яке добре підтверджується їхніми подальшими контактами.
Максвелл розповіла про зв'язки свого батька з Інститутом Санта-Фе; він почав робити пожертви на користь цієї організації приблизно в 1990 році, а сама Максвелл познайомила Епштейна з Мюрреєм Гелл-Манном незабаром у 1991-му.
Гелл-Манн, фізик-теоретик та лауреат Нобелівської премії, співзаснував Інститут Санта-Фе у 1984 році, щоб підтримати вільні наукові дослідження, які були характерні для Мангеттенського проєкту та пов'язаних із ним дослідницьких організацій. Зокрема, Лос-Аламоську національну лабораторію та низки пов'язаних із нею установ, що фінансувалися урядом та зазнавали тиску "скорочення" в епоху Рейгана та наприкінці Холодної війни, яка здавалася неминучою.
Історик науки з Гарварду Ерік Бейкер дослідив еволюцію SFI від наукового майданчика часів Холодної війни до організації, орієнтованої на обслуговування потреб корпоративних донорів, від яких цей інститут повністю залежав.
Бейкер зауважив, що коли SFI почав буксувати у фізичних дослідженнях та інших наукових напрямах, все більшу зацікавленість донорів викликала економіка. Співзасновник SFI Джордж Кован у 1988 році в бюлетені SFI визнав, що їхня економічна робота "можливо, надмірно амбітна", і поклав відповідальність на "зовнішній світ, який реагує на нові ідеї в економіці швидше, ніж на будь-які інші ідеї, які ми обговорюємо".
Він додав, що, оскільки "є люди, готові підтримати це нове починання, Інститут рухався в цьому напрямку швидше, ніж того вимагала обережність". Невдовзі Кован подав у відставку з посади президента SFI у 1990 році.
Дійсно, 1990 рік став переломним для організації: до правління додали шість нових членів, а Роберт Максвелл зробив пожертву у $100 000. Він призначив ці кошти на дослідження "інтегративних аспектів складних адаптивних систем", що б це не означало. Через два місяці після пожертви Максвелла до правління SFI приєдналася сестра Гіслейн, Крістін Максвелл (відомa інтернет-підприємниця).
Бейкер розповів нам, що знайшов "записку від засновника та президента Джорджа Кована до номінаційного комітету правління, де пропонується розглянути кандидатуру Крістін Максвелл до складу правління. Її описано як "дочку Роберта Максвелла, подругу Мюррея Гелл-Мана". Якщо це правда, то це свідчить, що початковий зв'язок Гелл-Мана з родиною Максвеллів виник через Роберта, ще до знайомства з Гіслейн.
Саме в цей час ерудит Гелл-Манн перетворився на більше, ніж фізика – він став духовним лідером нової галузі, яку допоміг сформувати: науки про складність. Назвавши цю галузь "плектикою", він пояснював, як прості правила можуть породжувати складні системи з новими властивостями.
За словами Бейкера, багатьох потенційних спонсорів SFI привабила подібність між "наукою про складність" та барвистою поведінкою вільних ринків. Ця ідея виявилася настільки ефективною для залучення нових донорів, що до 1990 року SFI поставив "складність" в основу своєї місії, яка тепер повністю відповідала побажанням донора Роберта Максвелла.
Фізика елементарних частинок і ранчо Зорро
Максвелл нещодавно свідчила, що вона та Епштейн об'їздили різні західні штати, включаючи Юту та Монтану, у пошуках нерухомості, але його зацікавив саме Нью-Мексико.
"Я організувала нашу поїздку до Нью-Мексико, і йому просто сподобалося Нью-Мексико, – сказала вона. – А потім я не пам'ятаю, як з'явилося те ранчо. Я вже цього не пригадую, це загубилося. І зрештою він купив ранчо".
Втім, у профілі New York Magazine за 2002 рік Лендон Томас стверджує, що саме стосунки Епштейна з Мюрреєм Гелл-Манном призвели до придбання ранчо, яке було куплено у тодішнього губернатора Нью-Мексико Брюса Кінга в 1993 році за близько $12 млн.
У цій статті Томас писав: "Він збудував його через те, що проводив там близько місяця, спілкуючись про фізику елементарних частинок зі своїм другом Мюрреєм Гелл-Маном, лауреатом Нобелівської премії з фізики та співголовою наукової ради Інституту Санта-Фе". Епштейн назвав свою нову власність "Ранчо Зорро".
Тісний зв'язок між цими двома людьми зафіксовано й у передмові до книги пана Гелл-Мана 1994 року "Кварк і Ягуар: Пригоди в простому і складному", де він писав, що "вдячний за підтримку моєї роботи через пожертви, здійснені на адресу SFI Джеффрі Епштейном".
Усі свідчення вказують на те, що Епштейн придбав маєток "Ранчо Зорро" з метою бути поруч із Гелл-Маном та SFI.
SFI та "проєкт росія"
America 2.0 ексклюзивно повідомляє, що "проєкт росія" (серія книг, спонсорована кремлем, видана між 2005 і 2010 роками) містить конкретну згадку про Інститут Санта-Фе, що дає уявлення про те, як кремль бачив місце "науки про складність" SFI у ширшому контексті війни світоглядів.
Час від часу в пресу просочуються не пов'язані між собою факти, наприклад інформація про маловідому установу "Санта-Фе" у США, яка веде нешкідливі, але засекречені соціальні дослідження. Дивно, але серед її замовників значаться Пентагон і ЦРУ. Їхні розмови про технологію зміни влади без воєнного конфлікту, у межах закону, ніхто не сприймав серйозно. Це здавалося якимось дивацтвом. Як якусь технологію можна порівнювати з танковими дивізіями та ядерною зброєю? Але потім сталися дивні "революції", і світ усвідомив, що увійшов у нову еру. Невідомі нові технології почали набувати вирішального значення.
Як це характерно для російської інформаційної війни, використовується проєкція, щоб подати росію жертвою, а інших – агресорами. Насправді ж, ймовірно, що кремль зацікавився SFI, бо розумів: там розробляють підходи, корисні для ведення суспільної війни.
Ми зв'язалися з Естер Дайсон, колишньою членкинею правління SFI, яка також неодноразово перетиналася з Епштейном. Вона припустила, що російські заяви про витончену стратегію частіше є грандіозними планами із жалюгідним втіленням, і все, що виробляється кремлем, слід сприймати з певною обережністю – оцінка, безумовно, слушна.
Але згадка про SFI в "проєкті росія" свідчить щонайменше про те, що кремль (а отже і його спецслужби, невіддільні від нього) сприймав Інститут Санта-Фе як важливий актив і, можливо, пояснює, чому Роберт Максвелл зацікавився ним ще 1990 року.
Лібертаріанці Інституту Санта-Фе
Озираючись назад, видно, що SFI створював щось цінне для російського світогляду: лібертаріанців. Як зауважив Ерік Бейкер у своїй статті 2021 року "Взірцевий аналітичний центр: становлення лібертаріанців Інституту Санта-Фе":
У 2006 році Джессі Вокер, редактор лібертаріанського інтернет-журналу Reason, виокремив нову політичну ідентичність, що формувалася в його середовищі. "Назвемо їх, – написав він, – лібертаріанцями Інституту Санта-Фе". На думку Вокера, це люди, "які рефлекторно голосують за демократів (якщо взагалі голосують), але на добрі 80% є лібертаріанцями за своїми поглядами". Попри їхню культурну близькість до лібералізму Демократичної партії, фундаментальні цінності лібертаріанців SFI збігалися з цінностями самого Вокера та його колег із Reason: "спонтанний порядок, підприємництво (багато хто з них самі підприємці), децентралізація, свобода висловлювань і мир". Вокер сподівався, що лібертаріанці SFI зі своїм ліберальним "волонтерським" запалом допоможуть лібертаріанському руху пробитися до ширшої аудиторії, яка сприймає лібертаріанство як вотчину скнаркуватих мільярдерів. "Це великий намет", – наполягав він.
Бейкер стверджує, що коли SFI переходив від початкового фокусу на фізичних науках до економіки вільного ринку (упакованої під всеохопну парасольку "складності"), його головним "продуктом" ставали люди, які несли специфічний світогляд SFI. Він підсумував це явище так:
У SFI відвідувачі не просто опановували принципи неогаєківської науки про складні системи. Вони починали сприймати себе як агентів суспільної еволюції, що забезпечують іскру, потрібну вільноринковій системі, аби породжувати нові технології та нові рішення соціальних проблем без директив зверху. Для корпоративних і лібертаріанських донорів SFI був не лише простором, де інтелектуали описували світ у бажаних ідеологічних термінах, а й місцем, де елітні актори переймалися проєктом побудови нового політико-економічного ладу".
Чи саме таку трансформацію SFI на лібертаріанський осередок впливу й мали каталізувати пожертви Роберта Максвелла та Джеффрі Епштейна (разом близько $375 000)?
Наміри Максвелла підтримати "інтегративні аспекти складних адаптивних систем" не мають чіткого визначення, але вказують на зосередження на нових ефектах складних систем. І, вочевидь, Максвелл через свою пожертву та введення доньки до правління SFI прагнув підтримати перехід Інституту до нового, прихильного до лібертаріанства курсу, а не до первісного фокусу на ядерній фізиці.
І чи не тут витоки того, про що роками потому стверджував "проєкт росія": що SFI зосереджений на "технології зміни влади без воєнного конфлікту, у межах закону", співмірній "танковим дивізіям і ядерній зброї"?
Джерело: Аmerica 2.0
