– Патріотичного виховання в нас раніше не було. Воно існувало лише на папері, – розповідає Сергій. Він працює вчителем у школі №1 міста Слов’янська. 14 жовтня його учні відзначили нове для них свято: День захисника України. До школи запросили українських бійців, учні залюбки робили для захисників обереги, малюнки… Кожен другий школяр носить на зап’ястку синьо-жовту стрічку – з власної волі, без примусу.
Іншу картину побачив у Станиці Луганській волонтер Тарас Білоус: "Старшокласники розповіли нам, що на уроках захисту Вітчизни їх змушують співати український гімн, учити напам’ять статут української армії. Дівчина, яка про це розповідала, мала на руці синьо-жовту стрічку, але треба було чути, скільки сарказму було в її голосі: "нас там вчать бути патріотами!"". Скептично до ідеї шкільного патріотичного виховання у прифронтовому місті ставляться і учні, і їхні батьки. Вчителі ж підходять до освітньої новації формально. "В одній із шкіл на мене напосілась учителька історії. Вона хотіла, щоб я організував якийсь захід для учнів, – розповідає Тарас про одну з поїздок до Станиці. – Лише згодом я зрозумів причину: райвно вимагає від них звітів про "патріотичне виховання", ось вона й вирішила використати мене. Байдуже, який саме захід, аби можна було прозвітувати".
Тим часом за лінією розмежування виховують своїх патріотів. На стіні донецької 58-ї школи нещодавно відкрили меморіальну дошку випускникові Олегові Гришину, що загинув на Савур-Могилі в бою з українською армією. Тепер ця школа має статус "геройської".
Намальований на стіні макіївської школи синьо-жовтий прапор адміністрація затулила плакатами. У класах висять переважно листівки про рідну область, і в жодному кабінеті не знайдеш символіки самопроголошеної республіки. Про важливість патріотичного виховання говорять тими самими словами.
– Впевнений, що, враховуючи останні події як в Україні, так і в ДНР, національно-патріотичному вихованню зараз відводиться одне з головних місць, – розмірковує макіївський вчитель Ярослав. – Адже надзвичайно важливо те, наскільки сильно ми прищеплюємо молодому поколінню почуття любові до свого народу, батьківщини, почуття відповідальності за своє майбутнє. Саме тому наша влада розробила концепцію патріотичного виховання.
За словами вчительки Ольги з Макіївки, концепція виховання, затверджена окупаційною владою, майже не відрізняється від довоєнної: "Ті ж самі методи, принципи, напрями. Різниця тільки в тому, що тепер ми виховуємо патріотів Донецького краю. Мені подобається те, що немає особливого акценту на республіці". У школах тепер викладають історію Донеччини, відкривають краєзнавчі гуртки. У краєзнавчому музеї донецької школи №4 замінили таблички «герой України» на "герой Донецької області".
Один із лейтмотивів патріотичного виховання – культурні та історичні зв’язки з Росією. Вже не раз школи на окупованій території долучались до загальноросійських святкових акцій, присвячених визначним історичним датам. Як і на вільній території, у школах окупованої частини Донецької області проводять зустрічі з ветеранами – учасниками збройних формувань, що воюють проти України.
Формувати громадянську свідомість юних мешканців окупованої частини Донеччини заповзялись громадські організації. Одна з них, "Молода республіка", проводить постійні лекції у школах. "Особливу увагу ми приділяємо боротьбі за незалежність Донбасу, – розповідає Марта, прес-секретар організації. – Показуючи свою громадянську позицію та підтримуючи ідеї православного світу, члени нашої організації роблять усе, щоб зберегти історичну та культурну спадщину нашої батьківщини". Особливий наголос "Молода республіка" робить на Великій вітчизняній війні, проводячи паралелі між тогочасними й теперішніми подіями.
Виступаючи у школах, активісти "Молодої республіки" активно залучають молодь до лав організації. Мотивують новобранців не лише ідеологією, але й бонусами – знижками на послуги спортивних клубів, салонів краси, кав’ярень і кальянних. Тих, що вступили до "Молодої республіки", залучають до створення "Музею слави", який повинен поєднати історію війни 1941-45 років і теперішньої.
Ще один лейтмотив – спорт. Тут постійно проводяться "республіканські змагання", а спортсмени, що беруть участь у збройній боротьбі на боці самопроголошеної республіки, проголошені героями. Навесні в Макіївці організували "турнір із російського жиму", присвячений Романові Пчельникову. Ще до війни він відкрив у селищі шахти №23 спортивний за "Самсон", а коли почалась війна, зголосився добровольцем до батальйону "Восток". У лавах якого й загинув наприкінці 2014 року, штурмуючи Донецький аеропорт.
Із спортивних міських змагань, присвячених Дню Захисника України, повернулись учні "Школи добра" в Марто-Іванівці на Кіровоградщині.
– Раніше дітям були байдужі подібні заходи, та й патріотизм у цілому, – констатує вчителька Марина. – Я працюю у школі п’ятнадцять років. І ще кілька років тому було неможливо змусити дітей одягти на свято вишиванку. Для цього треба було проводити спеціальні бесіди з батьками. А зараз і нагадувати не потрібно: хлопці часом і в будні приходять у костюмах та вишиванках. Тепер це модно.
За словами вчительки, раніше учні часто прогулювали уроки "Захисту Вітчизни", а тепер пропусків майже немає. "І головне, що це їхня власна ініціатива. Вони йдуть на контакт, вільно говорять на проблемні теми, жваво дискутують. Вони більше не соромляться бути патріотами", – коментує Марина.
– Війна наклала свій відбиток: зараз ми з дітьми більше говоримо, проводимо більше акцій, – розповідає Ніна, вчителька з міста Перемишляни на Львівщині. – Якщо раніше слова "патріот" і "Батьківщина" були формальними, зараз діти сприймають їх більш серйозно та емоційно. Учні між собою говорять про серйозні речі.
За її словами, навіть якби нова концепція патріотичного виховання не була запроваджена, вчителі самі почали б застосовувати нові підходи, адже зміни назріли. У Ланівцях на Тернопільщині кошти, виручені на цьогорічному шкільному ярмарку, передали родинам бійців, що воюють на Донбасі. Вчителі одностайні в тому, що діти змінили своє ставлення до патріотизму, України та її захисників, і речі, що раніше сприймались як формальні, стають для них святими. Та чи зможуть вони знайти спільну мову з однолітками з-за лінії фронту, коли закінчиться війна?
Діана Колодяжна
