Стенограма Турчинова: чи був шанс відстояти Крим?

Зрозуміло, що конфлікт між Юлією Володимирівною та Арсенієм Петровичем мав підняти з дна чимало компромату. А коли Юля Тимошенко всерйоз підняла на прапор ідею дострокових виборів, хтось мав продемонструвати її вірним виборцям, що «наша бойова Юля» не така вже й «наша» й зовсім не «бойова».

 

Примітивність застосування таких компрометуючих матеріалів призвела до їх значної девальвації. Адже Ю.Тимошенко вже передбачливо поміняла бойовий камуфляж «яструба війни» на пастельні тони «голуба миру». Отже, акценти на черговій «зраді» можуть вплинути виключно на вузьке коло виборців та експертів, які ще пам’ятають, що саме на мілітарних лозунгах «війни до переможного кінця» та звинуваченнях опонентів у капітулянстві пройшли її президентська й парламентська кампанії. Типовий виборець Юлії Володимирівни хоче чути й бачити лише те, що тут і сьогодні. Тому удар опонентів після кількох годин підозрілого мовчання вона почала використовувати на свою користь. 

 

Єдиним позитивним сьогоденним наслідком може стати те, що політики найближчим часом трошки обережніше розкидатимуться «зрадою» в своїх політичних кампаніях. Бо на мілітарній темі упродовж двох років поспекулювали всі, кому не лінь. І Арсеній Яценюк, який особливо любив розказувати про героїчну боротьбу, коли з економікою справи не ладилися, і «Свобода», три представники якої повелися доволі по капітулянськи там, де треба було приймати рішення, але як же закликали в бій із трибун! Зараз для кожного з них це є легеньким фактором стримування.

 

Ще існує вельми обгрунтоване припущення, що даний викид інформації може послужити для політичної розкрутки Олександра Турчинова. Вчитайтеся в текст: він «єдиний відважний і мудрий» політик серед усього цього «переляканого збіговиська». А те, що саме його текст добре відредагований, так цього ж уже не докажеш. Я мав можливість на наступний день після цього засідання ознайомитися з окремими частинами, Турчинов там дійсно наполягає там на тих самих рішеннях, але звучить далеко не так переконливо.

 

Але спробую відволіктися від сьогоднішнього прикладного значення оприлюднених «протоколів мудреців несіонських» та повернутися в період, коли події, власне, й відбувалися. А тут є кілька разючих обставин, які вартує хоча б окреслити, щоб у майбутньому не робити подібних помилок. Отже:

 

Його було незворотньо втрачено. Засідання проходить 28 лютого 2014 року. Тиждень від втечі Януковича й приходу нової влади. За цей час уже активно почали діяти сепаратисти та російські військові угруповання в Криму, буквально за день до засідання почалася масова передислокація частин Чорноморського флоту РФ та майже не контрольована висадка російських військ на півострові. Ситуація динамічно погіршувалася щогодини. Але спершу вона була зовсім не такою безнадійною. Згадайте хоча б, як один автомобіль української військової автоінспекції напередодні зупинив і розвернув колону бронетехніки, яка рухалася на Сімферополь, а декілька пограничників на Керчинській переправі заблокували висадку російських військових.

 

 

Через усю стенограму проходить теза, що Росія готувалася саме до повномасштабного воєнного вторгнення. Хоча факти свідчать, що розрахунок робився якраз на механізмах гібридної війни без явної присутності російської армії, ховаючи її окремі підрозділи за імітацією місцевої «самооборони» (так звані «зелені чоловічки»). Очевидно, що бойових зіткнень українська армія тоді б не витримала. Але де докази, що вони були невідворотними, якби не було втрачено час і виконано план виходу на оперативні позиції, розроблений ще за президентства Л.Кучми після російської авантюри напроти острова Тузла.

 

Чим займалася весь цей час нова революційна влада? Слід віддати їм належне – вони дуже оперативно справилися з першочерговими завданнями: взяти під контроль усю владу в центрі й на місцях, не допустивши жодної години синдрому «вакууму влади», зуміли відновити конституційні норми та виконати хоч і умовні, але, загалом, достатні дії для легітимізації нової влади. Сталося неймовірне – перелякані й дезорієнтовані депутати-регіонали упродовж тривалого часу були готові підтримувати всі рішення нового керівництва, чим підвищувався рівень легітимності цих рішень (реальна парламентська більшість, а не якийсь революційний комітет) та дезорганізовувалися на певний час сепаратистські настрої на півдні й сході країни.

 

Залишилося небагато: встановити всю повноту владних інституцій та почати оперативно реагувати на існуючі виклики. Що ж відбулося? Фактично тижнева гризня перерозподілу квот, сфер впливу та виключних «економічних інтересів» у межах нового тріумвірату «Батьківщини», Удару й «Свободи». Вся енергія пішла саме на це, вся увага була звернена на формування уряду й перерозподіл впливів. Хоча були й інші варіанти. Зокрема, я тоді пропонував на тимчасовій основі сформувати технічний «уряд заступників». Адже в кожному міністерстві завжди зберігали людей для роботи. Вони, доки міністри займалися брудними оборудками, реально тримали свої міністерства на плаву, саме ці люди переходили з уряду в уряд, були найкраще ознайомлені з роботою та були зацікавлені в тому, щоб виправдати довіру нової влади. Саме їх, до речі, першими викинули згідно дуже невдалого Закону про люстрацію.

 

Але завдання перед політсилами стояло явно інше: не запустити механізм, а взяти під власний контроль його вузли й механізми. Майже тиждень, за який деструктивні дії в Криму стали невідворотніми, було злочинно втрачено.

 

Є правила, які виписані кров’ю. Процедури збереження державної таємниці у сфері державної безпеки – перші серед них. За багато років була виписана строга система діяльності РНБО (доступ, приміщення, захист інформації, принципи нерозголошення тощо). Невмілі експерименти в цій сфері В.Ющенка та дикі зловживання В.Януковича тільки підтверджують це правило. 

 

Я можу зрозуміти, що перших два дні всі наради проводилися у Верховній Раді, але системи захисту інформації в ній мінімальні (воно й логічно – це ж публічна владна інституція). Спеціально обладнані приміщення, системи й регламенти існують якраз в будівлі Адміністрації Президента. А колишній Голова СБУ О.Турчинов не міг не знати, яке це все має значення та як і чиїми руками вичистити систему від вірусу російського шпіонажу. Подібні роботи технічно виконуються упродовж дня.

 

Чому я на цьому так загострюю увагу? Та тому, що з самої стенограми зрозуміло, що в Кремлі слухали засідання РНБО в «прямому ефірі». І ультиматум від Путіна за посередництвом Наришкіна був озвучений саме в той момент, коли в Москві вже чітко розуміли: нова українська влада скована страхом, абсолютно не готова захищати країну й морально готова до капітуляції. Очевидно, що в телефонній розмові акценти робилися якраз на щойно встановлені больові точки. Тут і розвідки не треба – члени Рнбо чітко показали, чого вони бояться і куди треба бити.

 

Також і перелік присутніх мав своє значення. Члени РНБО, звичайно, фігури політичні, тому вони можуть бути більш чи менш заангажованими, але їх ня сфера компетенції та відповідальності покликана не допустити популізму, безграмотності й надмірної упередженості. Ми бачимо з тексту, яку роль у прийняті рішень і як настирливо відігравала Юлія Тимошенко, присутність якої на секретному засіданні щодо реагування на воєнну агресію Росії, взагалі була недопустима. Просто згадаймо в якому статусі вона тоді перебувала: засудженої (ще не виправданої) особи, яку лише звільнили від відбування покарання за скоєння злочину проти держави Україна на користь Російської Федерації! Так, справа була політично мотивована, але ж сам процесуальний стан людини та її давні партнерські відносини з В.Путіним мали б хоч когось насторожити!

 

Про некомпетентність першого уряду А.Яценюка легенди ходили. Досить згадати четвірку керівників від партії «Свобода»: міністри Швайка й Мохник стали хрестоматійним прикладом того, як не можна вести кадрову політику. Але є ще два фігуранти даної стенограми – генпрокурор Махніцький та міністр оборони Тенюх. Махніцький переконував присутніх, що в Криму нема ні сепаратизму, ні тероризму, ні державної зради, ні ведення агресивної війни як уваліфікацій злочинів, а лише незаконне присвоєння владних повноважень. Чи це можна пояснити лише некомпетентністю? Адмірал Тенюх, як бачимо зі стенограми і з аналітичних досліджень – найфатальніша помилка й зловживання після перемоги революції гідності. Нав’язана партією «Свобода», очевидно, з прицілом на корупційне використання, особа взагалі не знала про стан справ у армії. 

 

Ігор Тенюх

 

Сьогодні всі медіа повторили його тезу про 5 тисяч боєздатних військових. Це абсолютна неправда. Навіть у той час аналітики оцінювали кількість злагоджених і готових до бойових дій військових у числі понад 50 тисяч. Добавляємо мобілізаційний резерв першої черги, який до 28-го лютого вже мав бути призваний на службу. Є ще ряд інших резервів, про які ми всі дізналися під час розгоряння війни на Донбасі (це і добровольчі підрозділи, і велика кількість частин інших силових структур). Реально ж до дня проведення згаданого засідання вже можна було оперувати військовими силами в кількості близькій до ста тисяч військових, а це в 20 разів перевищую доповідь міністра. 

 

Тенюх навіть напередодні відставки після обрання президентом П.Порошенка не орієнтувався у стані збройних сил України. Тому всю весну порятунок Донбасу здійснювався майже виключно добровольцями й національною гвардією, участь підрозділів збройних сил – свідчить про реальний героїзм військових, але абсолютну відсутність скоординованого командування й організації. 

 

До «компетентних» представників силового блоку слід віднести активно підтриманого тією ж «Свободою» керівника Служби зовнішньої розвідки В.Гвоздя, який не міг взагалі надати адекватної інформації про сили й завдання противника. Своєчасне не усунення такого «спеціаліста» особливо дорого обійшлося пізніше, під Іловайськом, коли розвідка проспала не лише підготовку до вторгнення, але й сам день введення російських військ.

 

Ще один видатний «силовик» В.Ярема, тоді віце-прем’єр у сфері координації дій силових відомств відзначився у стенограмі даного засідання «геніальною» заявою, що урядові споруди в Криму захоплюють через те, що в Києві Самооборона Майдану ще утримує пару приміщень, а кримський спецназ заблокував перешийок півострова через те, що Сашко Білий (Олександр Музичко з Правого сектора) бігає по Рівному з автоматом і погрожує прокурору й місцевій владі. «Затримати Музичка й сепаратизм у Криму зникне»; затримали, знаємо як, а Крим якось від цього не повернувся. 

 

Віталій Ярема

 

Загалом про рівень разючої некомпетентності нових керівників можна говорити безкінечно. Це особливо страшно, що, на відміну від 1991 року, зараз владу отримали досвідчені люди, які довго працювали на найвищих щаблях при різних режимах. І оці люди мали прийняти рішення стосовно порятунку країни!

 

Ідею введення воєнного стану підтримав лише сам О.Турчинов. Усі інші були категорично проти. Але тут я не буду надто категоричним. Застережуся лише, що не згоден з мотивами присутніх, а це були: паніка, страх, безнадія, відсутність реальної оцінки ситуації тощо. Насправді такі чинники – найгірший порадник. Але є й тверезіша оцінка.

 

Чи введення воєнного стану додало б тоді тактичних переваг Україні? Безумовно, що так! Росія змогла б це використати як привід для відкритого наступу на всій території України? Вона згодом і так його спробувала розпочати, але весною їхня стратегія повністю зводилася до ведення гібридної війни з точковим залученням усяких своїх «зелених чоловічків» і «парєбріков». Лише в серпні після практично повного розгрому так званих ДНР і ЛНР вони відважилися ввести окремі військові частини, але все ж не загально-військові потужні з’єднання. Але тепер про мінуси: чи віримо ми, що таке «високодосвідчене та мужнє» військово-політичне керівництво могло б скористатися механізмами воєнного стану? Я чомусь підозрюю, що ні. Навпаки, вони могли, отримавши такі потужні важелі, так їх застосовувати, що зараз від країни і без зовнішнього вторгнення мало що б лишилося. 

 

 

Ще одне – це фактор часу. Ідеальним періодом для введення воєнного стану були дні з 25 по 27 лютого. 28-го вже ЧФ РФ почав повністю ігнорувати наш суверенітет, а на півострові почалася висадка військ і польоти ворожої авіації. І останнє. Ввести воєнний стан порівняно легко, вийти з нього складно, якщо не припиняються агресивні дії. Тоді це не сприймалося як перспектива для України багато років жити в стані фактичної війни. Уявімо, як би в таких умовах хтось мав прийняти рішення про скасування такого стану. І не міг би він довго охоплювати лише окремі території. Дуже скоро для повного виконання воєнним станом, покладених на нього сподівань, він би вже був по всій державі. Очевидно, що до сьогоднішнього дня наслідки були б катастрофічними: жодних виборів, гіперінфляція, відсутність допомоги, поступове посилення диктатури напівлегітимної влади… Тому кінцеве рішення, можливо, правильне, але ж мотиви!

 

А тепер я вже перейду до тих «зрад», які на мій погляд, проглядаються в даному документі. А вони є. Насправді, з цієї стенограми ми вже бачимо, а хід подій це лише підтвердив, що з певного моменту, ніде цього конкретно не зартикулювавши, Крим почали свідомо здавати Росії. 

 

На РНБО розглядали лише формальну складову щодо введення чи невведення воєнного стану. Не ввели, значить капітулюємо. Але є ж статутні вимоги в армії, є регламентит реакцій на всі надзвичайні події, був, нарешті, чітко розписаний план дій кожного підрозділу у випадку вторгнення. Конверт з цим планом лежав у кожного командира в сейфі. Відкрити його й виконати необхідно або після введення воєнного стану або після команди з міністерства обороги та генштабу. Команди не поступило. Точніше, поступили протилежні, про які ні слова в даних протоколах РНБО. 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Володимир Горбулін: агресія Росії проти України почалася у 1991-му

 

Я трохи знаю про зміст таких оперативних планів, кілька з них потім «засвітили» російські пропагандисти. Там ідеться про негайне підняття частин по тривозі, виведення на оперативні позиції та встановлення озброєнь у боєздатному стані. Є окремі вимоги й для авіації, ракетників і кораблів. Вони зокрема повинні негайно покинути місця дислокації в бухтах і зайняти бойові позиції у відкритому морі. Їх зобов’язали зробити діаметрально протилежне й, фактично, передали Росії! На випадок прямого вторгнення з масованим прикриттям авіації та ракетних військ це б не допомогло, а ви впевнені, що вторгнення тоді б відбулося? План гібридної війни його взагалі не передбачав. Замість таких логічних дій, а я підозрюю, що жоден з членів РНБО навіть не знав про його існування (хоча це було відомо кожному командиру в Криму від батальйона і вище). 

 

 

Отже, альтернативні, дійсно дієві заходи, як зайняття бойових позицій, виведення кораблів, порятунок авіації, можливе виведення з Криму потужних ракетних установок взагалі не обговорювалися. А навіщо? Он заарештуйте Музичка й уся криза завершиться…

 

Тема, що нас всі зрадили, домінує на засіданні РНБО. Сумно, що це зараз дружньо стала повторювати вся преса. Та згадаймо ж березень 2014 року. Всі наші міста прикрашені прапорами військово-морських сил України. Це ми їх за зраду так вшановували? Вони стояли як герої. Як герої, яким з міністерства оборони прийшла директива залишати зброю на складах і в збройних кімнатах, нести службу взагалі беззбройними та не провокувати. 

 

 

А щодо зради, то зрадив командуючий ВМС України, призначений міністром-свободівцем Тенюхом, зраджували невеликі групи місцевих офіцерів та солдатів, які просто покинули частини. Зрада, на жаль відбулася в Києві, а не в Криму. І лише, коли все вже було захоплено й окуповано, кількість тих , хто пішли на службу ворогу стала значною, але не тотальною. Та ми ж з Криму вивели більше наших бійців-патріотів, ніж Тенюх та всі члени РНБО нарахували по всій Україні! Саме ці морські піхотинці зараз захищають Широкіне й інші форпости. Тому не там зраду шукаємо. 

 

А ще були добре злагоджені великі з’єднання в Західній Україні. Значна частина кадрового складу в них – місцеві мешканці, бойовий і патріотичний дух був високим. Щодо техніки, яку було неможливо запустити – ще одна брехня, бо кількість укомплектованих одиниць була хоча й недостатньою, але на порядок більшою, ніж це зумів виявити міністр. А перекомплектація та відновлення розкурочених озброєнь держава почала здійснювати лише тоді, коли пана міністра було знято з посади. 

 

А ще ж був гігантський громадський потенціал. У війні на сході він уже спрацював, а в Криму був на вищому рівні готовності – це десятки тисяч кримських татар, про яких у ті дні просто забули.

 

Окрім капітулянтської говорильні на даному засіданні РНБО були прийняті й інші рішення (жаль, що з онлайн трансляцією на Кремль. Але це ті заходи, які, принаймні, допомогти трошки стрепенутися оборонній сфері та почати якусь кволу підготовку до відбиття агресії. Одне з ключових завдань – перекидання боєздатних і добре підготованих армійських частин і техніки від західного кордону на схід та південь. А це вже був би страшний головний біль для Путіна – масована присутність української армії утруднила б розкручення сепаратизму, перекрила б поставки зброї й найманців і унеможливила б застосування окремих підрозділів російського спецназу. А до повномасштабного вторгнення, я в цьому переконаний, Путін у той час не готувався. Тим більше, якби його ще й чекала серйозна відсіч добре озброєних українських ракетних військ та артилерії.

 

І тут відбулося те, для чого, як мені здається й перебувала на засіданні Юлія Володимирівна – гучний і панічний протест. Ще один протест, як мені переказували відбувся на іншому засіданні РНБО 12 квітня, куди знову незаконно прибула Юлія Тимошенко. До того Крим уже було втрачено. Там почали організовано втрачати Донбас…