Всім привіт!
Так, ще один допис, тому що є кілька цікавих новин з українського стратегічного наступу на росію.
Постійні читачі, можливо, пам'ятають, що ще в серпні я розпочав серію статей про українські операції зі Storm Shadow та російську реакцію на них. Потім захопився роботою та іншими подіями в Україні, і так і не закінчив її. Що ж, дозвольте мені спробувати зробити це сьогодні. У частині 1 статті "Громи і блискавки" я розповів про деякі види розгорнутого озброєння; у частині 2 – про російську протиповітряну оборону окупованого півдня Херсонської, півдня Запорізької областей і півночі Криму.
Напередодні ввечері та вранці [14 вересня] в соціальних мережах з'явилися відео потужного вибуху в районі Євпаторії. Це місто на південному заході окупованого Криму. За повідомленнями, вибух стався близько 05.40 ранку на захід від Євпаторії.
Там дислоковано кілька російських військових частин: Євпаторія знаходиться недалеко від Сакської авіабази, а також у цьому районі дислокується 40-й радіолокаційний полк ВКС. Останній є особливо цікавим підрозділом, який експлуатує комплекс з близько 8 радіотелескопів і 13 інших антен (або "супутникових антен") для космічного зв'язку. Не дивно, що цей район був захищений двома ЗРК С-400 12-го зенітно-ракетного полку.
...І все ж українці влучили у "щось" на північний схід і захід від Євпаторії. Ймовірно, в один із ЗРК С-400.
Один із російських ЗРК С-400 (SA-21) під Євпаторією.
Питання в тому, як?
Будьте певні, це питання не нове.
Майже десять років тому, в розпал сирійської ("громадянської") війни, через 2-3 роки після іранської військової інтервенції і незадовго до російської, було багато розмов про можливу інтервенцію США в цю країну. Воно так і не було розпочато, але все одно часто обговорювалося – особливо в соціальних мережах. Так, серед іншого, відомий і дуже авторитетний американський інтернет-журнал опублікував серію статей, в яких розглядалася протиповітряна оборона режиму Асада. Усі статті, написані ветеранами-пілотами ВПС США, містили висновок, що це щось на кшталт "нікуди не годиться": асадівська протиповітряна оборона буде надто сильною. Де-факто непроникною.
...що мене дещо здивувало, оскільки, працюючи над численними публікаціями про Сирійські Арабські Військово-повітряні сили... ну, скажімо так, це була не "просто історія" (див.: Сирійські Арабські Військово-повітряні сили в арабо-ізраїльських війнах 1967, 1973 та 1982 років, лише для прикладу), я поспілкувався з місцевими контактерами. Дійсно, вони досить чітко висловилися щодо своїх сучасних "можливостей" – особливо щодо захисту того, що на той час контролював режим Асада в Сирії.
Я написав відповідну статтю і надіслав її до американського журналу, про який йшлося.
У доволі типовій для Сполучених Штатів манері редактор "відреагував", відправивши мій рукопис на "експертну оцінку", а потім на рецензію тим самим ветеранам американських ВПС, які написали, що ВПС США не змогли би подолати протиповітряну оборону Асада.
Характерно, що вони не ставили під сумнів зміст моєї статті, а запитували шось на кшталт: "Звідки у вас такі контакти?" і "Звідки ви можете це знати?". І я спершу подумав про себе: так, у збройних силах дуже мало людей з будь-якими суттєвими контактами з асадистами, але, принаймні, на другу з цих "груп питань" можна було б відповісти, уважно подивившись на топографічну/фізичну карту Сирії. Іншими словами, пояснити географією... Так чи інакше, висновок був приблизно таким: "навіть" ветерани ВПС США з великим бойовим досвідом Іраку і Косово/Сербії 1990-х років не мали "рішення" для того, що вони вважали сумішшю "Буків" (SA-17), "Квадратів" (SA-6/11) і модернізованих "Печор" (SA-3), які, на їхню думку, були посилені ЗРК С-300 (SA-10), але насправді не були (росіяни поставили С-300 асадівцям лише через роки).
(Або ж люди, про яких йдеться, "принаймні прагнули" створити таке враження... Хто знає?)
Зрештою, втомившись відповідати на "1-й раунд", а потім на "2-й..." і "3-й раунди" їхніх запитань, я відкликав цю статтю до того, як довелося відповідати на "4-й раунд" – і вона так і не була опублікована. Я ніколи не наполягаю в таких випадках: мій досвід показує, що спроби інформувати "американців США" – це передусім питання політики і того, що вони воліють чути, а не фактів чи інформації (я краще не буду обговорювати свій відповідний досвід).
Не зважайте на це. Повернімося до нашої теми.
***
Не лише для таких "ботанів", як я, українські атаки на мости в окупованому Криму наприкінці липня та на початку серпня, а тепер удари по Севастополю та російській ППО на півострові викликають кілька великих знаків запитання. Головне з них: як українці це роблять?
Принаймні, просто подумайте про те, чого нас вчили про потужність російських систем протиповітряної оборони, про які йдеться. Подивіться на перехоплювачі МіГ-31, Су-30 і Су-35: це їхня "1-а лінія оборони" в небі над Кримом. Принаймні МіГ-31 і Су-35 оснащені потужними багаторежимними радарами з дальністю дії понад 200 км і озброєні Р-37М – найпотужнішою і найдальшою ракетою класу "повітря-повітря", яка зараз є на озброєнні в усьому світі. Звичайно, заяви про її дальність у 400 км можуть бути перебільшеними, але не сумнівайтеся: коли ракета випускається з реактивного літака на великій висоті, вона, безумовно, може досягти 150-200 км. Враховуючи, що офіційна дальність польоту ракети Storm Shadow/SCALP-EG класу "повітря-поверхня" становить близько 550 км, це означає, що українські Су-24 повинні випускати їх з району між Первомайськом і Кропивницьким, що значно більше 200 км від лінії фронту. Безумовно, задовго до входу в зону, захищену російськими перехоплювачами. Хоча Storm Shadow/SCALP-EG рухаються на високій дозвуковій швидкості, це, в свою чергу, повинно залишити росіянам достатньо часу (близько години), щоб знайти, відстежити і збити їх. Уже за допомогою своїх МіГ-31 і/або Су-35, особливо перший спеціально розроблений саме для таких завдань.
І зрештою вони не змогли...
Тоді візьміть славнозвісну С-400 (SA-21). Базова система має вбудовану надлишковий резерв своїх радарів, щодо здатності зберігати працездатність в умовах найжорсткішої радіоелектронної протидії, а також щодо свого озброєння. Наприклад, один ЗРК С-400 ("дивізіон" або "батальйон") має на озброєнні:
- одну 91N6E ("Big Bird") РЛС виявлення і управління боєм (раннього попередження, сортування тощо);
- одну 96L6E РЛС розвідки;
- одну 92N6E ("Grave Stone") РЛС ведення бою та управління вогнем;
- одну щоглову РЛС 40V6M для виявлення низьколітаючих цілей.
Принаймні перші три з цих чотирьох радарів є дуже досконалими. 91N6E, як стверджується, має здатність "антистелс" на відстані близько 150 км. Усім трьом, безумовно, важко протидіяти за допомогою електронних засобів боротьби...
Звичайний склад одного ЗРК С-400 - дивізіон/батальйон. Примітка: кількість пускових установок може бути збільшена за необхідності і, як зазначалося вище, система може бути розширена за рахунок поєднання з іншими засобами протиповітряної оборони.
Центральним елементом кожного ЗРК С-400 є мобільний командний пункт 55К6Е, який є дуже гнучким: він може не тільки керувати від 4 до 12 пускових установок С-400, але й поєднуватися з пусковими установками системи С-300, а також керувати будь-яким видом озброєння, розробленим для С-300 або С-400, а також "Буками", "Торами" і "Панцирями", створюючи власну інтегровану систему протиповітряної оборони "всередині" вже існуючої інтегрованої системи ППО...
І якщо цього недостатньо, то майте на увазі, що кожна пускова установка системи С-400 може розгортати приблизно 7 або 8 різних версій ракет, деякі з яких мають середню, інші – велику, а треті – надвелику дальність польоту. Залежно від типу ракет, одна пускова установка може нести від 4 до 16 ракет (чотири ракети більшої дальності або 16 ракет меншої; або їхнє поєднання, або поєднання цих ракет і ракет середньої дальності... – усе залежить від очікуваної загрози). Іншими словами: на одному майданчику ЗРК С-400 з 12 пусковими установками може бути від 48 до 192 завантажених і готових до застосування ракет класу "земля-повітря"...
...що в більшості випадків спонукає людей до висновків на кшталт "вистрілиш в нього однією ракетою, він вистрілить у відповідь 48-192 ракетами"...
...і все стає тільки гірше, коли люди потім розглядають такі ситуації, як розгортання росією чотирьох ЗРК С-400 на окупованому Кримському півострові, як відомо, з 2018 року (див. прикріплений реліз ЗСУ). "Боже, це від 192 до 768 ракет... без урахування розташованих поблизу "Буків", "Торів" і "Панцирів"...
Це створює враження, що над Кримом і всім Чорним та Азовським морями існує "непроникна, вічна бульбашка протиповітряної оборони", яка готова до бою 24/7.
І все ж таки, всі ці ЗРК регулярно не можуть збити Storm Shadows/SCALP-EG, що наближаються... Як таке можливо?
(...далі буде...)
