iPress.ua пропонує основні тези її лекції на Форумі видавців у Львові:
– У мене дуже приємні враження від Львова. Картинка, яку я бачу, не відповідає тій, яку малює російське телебачення. Те, що брешуть, відомо всім. Брешуть усі і всюди. Вільне незалежне телебачення, вільне незалежне слово, вільні незалежні видання скрізь відчувають величезний тиск. У Росії практично не залишилося незалежних ЗМІ. Дуже складно жити. Але тим не менш якось виживаємо. Відчуваю, що Україна, порівняно з Росією, набагато ближче і до європейських цінностей, і до можливості оновлення, очищення влади від корупції, зміни внутрішнього курсу країни.
– Більша частина мого життя пройшла у Радянському Союзі. В усіх нас – тих, хто жив за Союзу, – він залишив глибокий слід. Слід страху. І цей страх – спільна хвороба усіх держав, що входили у Російську імперію. Тяжка хвороба, яку не вилікуєш за одне покоління. Кілька поколінь повинно прожити, аби від цього страху звільнитися. Маю сказати, що Україна ближча до цього звільнення, ніж ми. Хоча й тут, напевно, достатньо багато людей, які десь у спинному мозку цей страх все-таки тримають.
ЧИТАЙТЕ: Є битви, які може виграти Росія, але війну вона виграти не може, - Баса Джанікашвілі
– Я не люблю владу як таку. Ні ту, ні іншу, ні третю, ні п'яту. Мені не подобається влада, яка сьогодні в Росії. Я не думаю, що якби я була громадянкою України, мені подобалася б влада тутешня. Не варто очікувати, що країна очиститься зовсім. Мені здається, що у вас в основному все ті ж обличчя сидять в уряді. Чи є у вас нові люди, які зможуть цей корабель розвернути в інший бік? У Росії таких людей немає. У нас цей майданчик повністю витоптаний, абсолютно.
– У Росії все набагато драматичніше, ніж може здатися на перший погляд. Російське суспільство переживає серйозний розкол. Розлом пройшов буквально через кожен дім, через кожну сім'ю, через кожен двір та офіс. Про Україну дуже багато говорять. І при тому, що більше 80% населення здавалося б підтримують анексію Криму і все це неподобство, яке відбулося на наших очах, російське суспільство не монолітне. І такого потужного розколу, який стався в Росії, я не пам'ятаю.
– Розкол, який стався майже у кожному домі, відбувся і серед російських інтелектуалів також. Ви знаєте, що було написано два листи. Один з них засуджує агресивну політику нашого уряду проти України. Інший – протиударний, виправдувальний. Його підписало багато людей, яких ми називаємо діячами культури. Було дуже складно пережити це. Тому що серед підписантів були і друзі, і люди, з якими спілкуюся. Керівники театрів, оркестрів, музеїв. Кріпосні артисти. Перед людиною у такій ситуації постає складний вибір. З одного боку держава фінансує її проекти, надає гранти, митець реалізовує всі плани, ставить свої спектаклі та, між іншим, годує свій колектив. Це дуже сумно, але я можу це зрозуміти як вимушений крок аби вижити.
ЧИТАЙТЕ: Після перемир’я виглядає так, що перемогли всі, але насправді всі програли, - Ярослав Грицак
– Звичайно, є серед тих, хто підписав і такі, що зробили це із задоволенням. Вони звикли завжди і в усьому голосувати "за". Тягнути руку на тому самому зібранні, на якому, скажімо, виганяли Пастернака зі Спілки письменників. Це форма поведінки радянської людини. Є люди, які це роблять з огидою, і є люди, які це роблять із захватом. У будь-якому випадку ситуація дуже складна. Ось цей розкол дуже потужний. Не знаю, скільки поколінь піде на те, щоб цю рану затягнути.
– Я не вирішувала публічно виступати на тему ситуації в Україні та Росії. Життя змушує. Найбільш безглуздим у моєму становищі є те, що я псую собі кров, витрачаю свій час, абсолютно не будучи впевненою, що мої дії змінять ситуацію.
– У кожного є своя зона впливу, свій радіус дії. У мене як письменника є визначений і достатньо великий радіус дії і є таке відчуття, що я не маю права його не використати. Ось чому я стала ворогом і заручником ситуації, створеної довкола мене. Я воліла б нікуди не вилізати, не виголошувати політично некоректних промов у місті Львів у країні, яка воює з моєю країною, тим самим наражаючи себе на певну небезпеку.
– Ніякої сміливості у мені немає. Коли до мене прийшли і попросили записати звернення, аби люди виходили на Марш миру у Москві 21 вересня, я сказала рівно одну фразу: "Я йду на Марш миру не тому, що я мужня і смілива, а тому що слабка і боягузлива. Тому, що усі ми, слабкі і боязкі, повинні зупинити цю війну".
ЧИТАЙТЕ: Как Украине выиграть
Підготувала Альона Савчук
