Мій друг, австралійський генерал-майор у відставці Мік Раян написав чудову статтю про тих, хто керує українською армією. Дуже рекомендую!
Сподіваюсь, Мік не буде проти, але я хотів би додати кілька думок та одне критичне зауваження.
Мік описує дії генералів Валерія Залужного, Андрія Ковальчука та Олександра Сирського і те, як вони увійдуть у військову історію України (подібно до Ейзенхауера, Бредлі та Монтгомері у день "Д").
Агресивні, адаптивні, інноваційні... нове покоління.
У квітні, Politico опублікувало чудову статтю про Залужного, в якій сказано, що він є частиною "нового покоління українських офіцерів, які з’їли зуби в жорстокій восьмирічній війні на Донбасі і ... були на полігонах по всій Європі, щоб тренуватися з силами НАТО".
Не знаю Ковальчука і Сирського, але з тодішнім полковником Залужним я зустрічався на одному з таких "навчань НАТО" під назвою "Rapid Trident" на Яворівському полігоні. Він командував 51-ю окремою механізованою бригадою ЗСУ.
Залужного - і ще кількох полковників - мені представив тодішній командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Геннадій Петрович Воробйов.
Про свого друга Геннадія, нині покійного генерал-полковника Воробйова, я писав у BulwarkOnline у березні.
Генерал-полковник Воробйов був візіонером. Коли 18 листопада 2009 року його було призначено Головнокомандувачем Сухопутних військ, він поставив собі за мету трансформувати українську армію.
У нього було кілька напрямків: нова доктрина, сучасна підготовка, позбавлення від старої гвардії і розвиток нової.
Геннадій розпочав свою кар'єру в Радянській Армії - ще до здобуття Україною незалежності в 1991 році - і сказав мені, що йому потрібно позбавити ЗСУ від усіх пережитків радянської моделі.
Його головним пріоритетом був розвиток лідерства: характер, стандарти, етика, ініціатива, відданість Україні.
Тодішній командир 51-ї мехбригади полковник Залужний був одним з таких. Пам'ятаю його широку посмішку, очевидну любов до своїх солдатів і "сміливе" почуття гумору. Шкода, що у мене немає фотографії нашої зустрічі.
Читаючи статтю Міка, мені стало очевидно, що три українських генерали є еквівалентом трьох найкращих... Айка, Бреда, Монті.
Але також очевидно, що Геннадій був дуже схожий на генерала Джорджа Маршалла, зберігаючи імена потенційних лідерів у маленькій чорній книжечці.
Я дуже радий, що Мік Раян написав свою статтю. Розуміння ролі "особистостей" є важливим. Позитив, енергія, небайдужість, характер, цінності, бачення майбутнього, створення лави талантів - все це сприяє успіху. Риси лідера, яких ми всі потребуємо.
Але для успіху потрібно мати бачення, створювати стандарти, адаптуватися і, найголовніше, - навчати, тренувати, консультувати, наставляти, коучинг, щоб побудувати лаву запасних для майбутнього.
Активний пошук і розвиток тих, хто має потенціал.
Тож дякую, Мік.
О... Одне зауваження?
"Корозія". Оскільки це слово не є доктринально визначеним або універсально зрозумілим, я вважаю, що ми повинні дотримуватись оперативно-мистецької конструкції "послідовності боїв для досягнення конкретних стратегічних цілей". Це те, що зробили українці.
