Минуло більше трьох місяців з моменту тріумфального виступу Володимира Путіна у російському парламенті. У ньому він радів із захоплення своїми збройними силами Криму, купаючись у хвилі шовіністичних настроїв. Путін явно отримував задоволення від цього ентузіазму і, мабуть, мало замислювався над серйозними, довгостроковими стратегічними наслідками того, що він зробив.
Три місяці по тому, на тлі збереження невизначеності щодо майбутнього російсько-українських відносин, а також дедалі більших міжнародних втрат для Росії, Путін має зробити вибір з трьох основних варіантів дій:
1. Він міг би спробувати досягти мирного врегулювання з Україною, зупинивши посягання на її суверенітет та економічний добробут. Ця спроба потребуватиме мудрості та наполегливості як з боку Росії, так і з боку України та Заходу. Таке мирне врегулювання повинно передбачати припинення зусиль Росії з дестабілізації України зсередини, відмову від погрози масштабним вторгненням, і своєрідне порозуміння між Сходом та Заходом, що потягне за собою мовчазну згоду Росії на тривалий рух України до можливого членства у Європейському Союзі. Водночас, для усіх має бути зрозуміло, що Україна не прагне членства у НАТО, а Захід не ставить собі за мету членства України в альянсі. Росія цілком обґрунтовано почуватиме себе ніяково від такої перспективи.
ЧИТАЙТЕ: Невиконання погроз Заходом означатиме капітуляцію перед Росією
Крім того, Росія має також недвозначно заявити, що вона більше не прагне членства України у "Євразійському Союзі", який є очевидним прикриттям для відтворення чогось схожого на Радянський Союз або Російську імперію. Проте, ця заява не повинна виключати можливості укладення між Росією та Україною торговельної угоди, оскільки обидві країни можуть виграти від співпраці у сфері торгівлі, а також фінансів.
Міжнародне співтовариство могло б знову заявити про свою підтримку такого врегулювання та нормалізацію відносин з Росією, включно із скасуванням санкцій.
2. Путін міг би і далі підтримувати слабо завуальовану військову інтервенцію, метою якої є сіяння хаосу в окремих регіонах України. Якщо Росія далі йтиме цим курсом, то, очевидно, Заходу доведеться вдатися до застосування тривалих і справді суворих санкцій, замислених так, щоб змусити Росію відчути болісні наслідки порушення нею суверенітету України. Цей варіант, найімовірніше, призведе до появи двох країн-банкрутів у Східній Європі: України, що стане такою через руйнівні дії Росії, і самої Росії.
ЧИТАЙТЕ: Как Россия стала Чечней
3. Путін міг би окупувати Україну, скориставшись набагато більшим військовим потенціалом Росії. Проте, такий варіант викликав би не лише швидку відплату з боку Заходу, але й український опір. Якби такий опір був постійним та інтенсивним, то члени НАТО почуватимуть себе зобов'язаними у різні способи підтримати українців, що зробить конфлікт набагато дорожчим для агресора.
Для Кремля наслідком цього третього варіанту було б не лише постійно вороже до нього населення України (понад 40 мільйонів осіб), але й економічна та політична ізоляція Росії, якій дедалі більше загрожуватимуть внутрішні масові заворушення.
Очевидним правильним вибором є пошук формули для мирного врегулювання, яке повинно передбачати відмову Росії від застосування сили щодо України. Проблема Криму залишатиметься поки що нерозв'язаною, але вона слугуватиме тривалим нагадуванням, що шовіністичний фанатизм не є найкращою вихідною позицією для розв'язання складних проблем. Саме тому дії Путіна є загрозою не лише для Заходу, але й, у кінцевому рахунку, для самої Росії.
Збіґнєв Бжезінський – радник президента США з питань національної безпеки у 1977-1981 рр.
Джерело: The Washington Post
Переклад: iPress.ua
