RSS
ПОЛІТИКА СТАТТІ

Невиконання погроз Заходом означатиме капітуляцію перед Росією

Що пишуть про Україну світові ЗМІ
Західні аналітики вказують на те, що ЄС та США фактично відмовилися реагувати на дії Росії на сході України і вбачають у цьому слабкість лідерів західноєвропейських країн. Вони критикують лідерів європейських держав за відкладення впровадження санкцій проти Росії за її агресію щодо України та застерігають Європу і США від порожніх обіцянок.
Невиконання погроз Заходом означатиме капітуляцію перед Росією Фото: AFP

Захід не може дозволити собі робити порожні погрози про санкції щодо Росії

The Washington Post у своєму редакційному коментарі критикує США та країни-члени ЄС за постійне відкладення запровадження санкцій проти Росії.

На думку видання, Володимир Путін ігнорує вимоги США та ЄС про припинення підтримки Росією бойовиків на сході України, а отже президент США Барак Обама та лідери країн-членів ЄС мають скласти іспит – виконати свої обіцянки. Якщо Захід не зможе їх дотриматися після настільки явних погроз, то це виглядатиме капітуляцією, яка спонукатиме Росію до агресії. Останні сигнали не є добрими. Незважаючи на обіцянку лідерів країн-членів ЄС "невідкладно" відреагувати на невиконання власного останнього ультиматуму, минулого тижня вони відклали прийняття остаточного рішення. Адміністрація Обами ховається за європейцями, стверджуючи, що вона не може діятии самостійно і не буде накладати санкції без них. Таким чином, на думку видання, авторитет США стає залежним від досягнення згоди серед 28 країн-членів ЄС, серед яких є й такі, що мають дружні відносини з Росією.

Барак Обама та лідери країн-членів ЄС мають скласти іспит – виконати свої обіцянки

Підприємці з обох боків Атлантичного океану застерігають про потенційні втрати від санкцій, спрямованих проти енергетичного комплексу Росії або її банківської сфери. Насправді, санкції, запровадження які обговорюють, є "поміркованими". Вони можуть обмежити інвестування у проекти видобутку нафти чи газу на території Росії або обмежити передачу Росії нових технологій.

Фото: euspeak.eu

Вони не заподіять серйозної шкоди російські економіці і не обернуться втратою робочих місць на Заході. Втім, вони потрібні для того, щоб відновити тиск на російський фондовий ринок та рубль, які майже відіграли своє падіння за останні тижні через відсутність рішучих дій з боку Заходу.

ЧИТАЙТЕ: Арсенали, наповнені деклараціями

Представники адміністрації Обами кажуть, що досі мають надію на досягнення порозуміння з Європою щодо запровадження конкретних санкцій. Безперечно, спільні дї ЄС та США були б бажаними. Путін хотів би вбити клин між союзниками через українське питання. Проте, найгіршою є бездіяльність, особливо коли українські збройні сили намагаються стримати бойовиків, серед яких є багато росіян, що були озброєні Москвою та отримали вказівки від неї. Відносною доброю новиною останніх тижнів було те, що Путін стримував агресію через страх санкцій. Якщо їх не буде, то він втратить цей страх.

Захід відмовляється від реального тиску на Росію з вимогами закінчити війну в Україні

Колишній посол США в Україні Джон Гербст, нині директор Центру Євразії в аналітичному центрі "Атлантична Рада", побував в Україні та у блозі New Atlanticist на веб-сайті центру зауважує, що Захід фактично відмовився реагувати на дії Росії на Сході України і нарікає на слабкість лідерів західноєвропейських країн.

Гербст розповідає, що помітив у Києві сильні патріотичні настрої, але оптимізм після успішного проведення президентських виборів швидко зник. Причиною було те, що Захід швидко відмовився реалізувати свою попередню обіцянку про санкції щодо Росії з вимогами до неї припинити втручання у справи України.

Протягом багатьох тижнів президент США Барак Обама та лідери європейських країн публічно попереджали Москву про необхідність прибрати своїх бойовиків та зупинити потік озброєнь через російсько-український кордон. В іншому разі на Росію мав б чекати черговий, суворіший раунд санкцій. Проте, минулого тижня Захід не оголосив про жодні санкції. Натомість, європейські лідери стали чинити тиск на новий уряд у Києві.
Україні для перемоги у диверсійній війні на Сході України потрібні збройні сили, прикордонники, спецслужби, що завдадуть бойовикам поразки.

Фото: АFР

Крім того, Україні потрібна підтримка Заходу: він мав би запровадити суворі санкції, які вразили б цілі галузі російської економіки, якщо Кремль далі підтримуватиме бойовиків. Захід може також підтримати Україну озброєннями та військовим обладнанням, щоб допомогти завдати поразки бойовикам, навіть якщо Кремль ще більше підтримуватиме останніх. Поки що Захід виключав останній варіант підтримки, зате дуже багато говорив про можливість запровадження санкцій. Саме це і стало причиною розчарування.

ЧИТАЙТЕ: Обама повинен готуватися до тривалого конфлікту з Путіним, якщо він не відмовиться від агресивної політики

Західноєвропейські дипломати пояснюють, що санкції не запроваджують тому, що, на думку їхніх урядів, реакція Росії на вимоги Заходу була неоднозначною. Росія начебто готова вести переговори щодо дипломатичного врегулювання кризи та розглянути, за певних умов, розміщення українських прикордонників у пунктах пропуску з російського боку разом із спостерігачами ОБСЄ. Іншими словами, заяви Кремля про можливе дипломатичне врегулювання кризи було достатньо, щоб дозволити і далі постачати відносно складні види озброєнь бойовикам, які не можуть протриматися без підтримки з боку Росії. Замість того, щоб покарати Москву за ескалацію агресії в Україні, західні дипломати ображали уряд у Києві за те, що він вирішив не продовжувати дію перемир’я, під час якого українські військові зазнали значних втрат. Путін скористався цим, щоб з тріумфом заявити своїм дипломатам на зборах у Москві, що він та його партнери у Європі мають схожі погляди на кризу в Україні.

Путінська одержимість Україною

Ніколас Ґвоздев, професор досліджень національної безпеки у Військово-морському коледжі США, у часописі The National Interest пояснює, чому для російської еліти, і, зокрема, Путіна настільки важлива Україна, і як відносини Заходу з Україною впливають на відносини США з Росією.

Путін публічно не раз визнавав, що він є прибічником теорії про східнослов’янський "триєдиний народ", що складається з росіян, українців та білорусів – спадкоємців культури, релігії та традицій Київської Русі. Для Путіна, як і для більшості російської еліти, незалежність України є умовним явищем. Аксіомою є те, що між Росією та Україною повинні бути "особливі відносини", що характеризуватимуться ще навіть тіснішими політичними, економічними та безпековими зв’язками, ніж ті, що існують між Сполученими Штатами та Великобританією.

Сергій Шойгу, Володимир Путін, Дмитро Медведєв. Фото: itar-tass.com

Ґвоздев відзначає, що протягом 15 років перебування при владі на посаді президента чи прем’єра, Путін зробив одним з пріоритетів зовнішньої політики Росії запобігання зближенню України із Заходом та водночас втягування її у тісні відносини з Москвою. На жаль, зважаючи на бажання Путіна сприяти операціям збройних сил США в Афганістані та його відмову від підтримки функціонування віддалених радянських баз часів Холодної війни, у Вашингтоні подумали, що Путін більше не буде ставитися до колишніх радянських республік як до геополітичних пішаків у російській грі, і, можливо, його навіть вдасться переконати у тому, що тісніші зв’язки між ними та Заходом будуть вигідними для Росії. Ці ілюзії були швидко розвіяні після Помаранчевої революції в Україні. У Москві її сприйняли як прямий та, можливо, смертельний виклик становищу Росії на пострадянському просторі.

Від цього моменту відносини між Росією та Сполученими Штатами (а також Європейським Союзом) були прямо пов’язаними з балансом політичних сил в Україні. Спроба "перезавантаження" відносин між Москвою та Вашингтоном за першого терміну Барака Обами була успішною лише тому, що українське питання вдалося на якийсь час зняти з порядку денного, спершу завдяки зусиллям прем’єр-міністра Юлії Тимошенко налагодити відносини з Кремлем у 2009 році, а потім завдяки обранню Віктора Януковича у 2010 році. Рішення Януковича про відмову України від членства у НАТО, пролонгацію оренди бази для Чорноморського флоту у Севастополі та надання російській мові статусу регіональної заспокоїли Москву. Усунення Януковича внаслідок протестів на Майдані у лютому, викликало нинішню кризу, що фактично нівелювала весь поступ у російсько-американських відносинах за минулі два десятиліття.

Навіть якщо російська еліта і готова визнати за Україною право бути окремою і незалежною державою, вона все одно очікує, що між обома країнами існуватиме якийсь союз, що консервуватиме старі зв’язки

У панівному російському нарративі Україна та Росія повинні мати особливі відносини, підґрунтям яких є не лише географічна близькість чи тісні економічні зв’язки. Нинішні суперечки є лише "сімейною сваркою", а тому стороннім не варто втручатися у них. Навіть якщо російська еліта і готова визнати за Україною право бути окремою і незалежною державою, вона все одно очікує, що між обома країнами існуватиме якийсь союз, що консервуватиме старі зв’язки. Якщо ж Захід заохочуватиме Україну розірвати ці зв’язки, то Москва подумає над тим, щоб забрати собі ту частину України, яку вона вважає пов’язаною з Росією. Для становища Кремля і Путіна може виявитися дуже небезпечною необхідність пояснити, як Україна була відірвана від Росії.

Загалом, Путін зараз реалізує стратегію, зворотну до тої, яку пропонував США Збіґнєв Бжезінський у 1990-х роках. За задумом останнього, прозахідна успішна Україна мала б впливати на децентралізовану Росію, західні та південні регіони якої схилялися б до співпраці з Європою та Заходом. Але зараз Росія намагатиметься зацікавити Україну вигодами, які вона отримає, якщо стане найзахіднішим бастіоном нової Євразії. Очевидно, що Кремль спробує зробити з Криму успішну вітрину, витрачаючи на нього гроші, щоб підняти на півострові рівень життя та створити позитивний приклад для порівняння з біднішими регіонами Півдня та Сходу України.
Ґвоздев вважає, що якщо Вашингтон бажає зберегти будь-яку подобу російсько-американського партнерства, особливо, щоб Москва підтримувала цілі США на Близькому та Далекому Сході, то Вашингтону слід бути готовим погодитися на так звану "нейтралізацію" України, її повернення до статусу позаблокового нейтрального посередника між Росією та Заходом. Будь-які спроби економічної інтеграції України з ЄС мали б відбуватися паралельно з Росією і не загрожувати інтересам останньої. США та їхнім європейським союзникам довелося б також переконати український уряд та значну частину населення, що вони не отримають значної допомоги від Заходу, яка допомогла б Україні назавжди вирватися з обійм Росії, а тому їй слід досягти певного тимчасового врегулювання з Москвою.

ЧИТАЙТЕ: Якщо Україна буде чинити опір, вона отримає зброю

Втім, якщо Вашингтон вирішить, що йому не слід йти на такі поступки Росії, якщо зробить вибір на користь конфронтації та стримування путінської Росії, зокрема з метою розпочати політичні зміни у самій Росії, то Україна стане ключовим елементом цієї стратегії. У такому разі США доведеться бути готовими використати свої можливості для значного покращення рівня життя пересічних українців та заохотити український уряд до посиленого реагування на потреби звичайних людей. Водночас, США слід заохочувати новий уряд зберегти Україну як двомовну державу, що не заборонятиме своїм громадянам мати (культурно) русофільську українську ідентичність. США доведеться зменшити потенційну привабливість Росії для ключових регіонів України, водночас, створюючи здатність України слугувати альтернативним до путінської моделі прикладом успішного державного управління. Така стратегія дорого коштуватиме США та країнам-членам ЄС. Ймовірно, США втратять будь-яку підтримку Росії в усьому – від евакуації озброєнь та обладнання з Афганістану до досягнення порозуміння з Іраном щодо його ядерної програми. Більше того, Вашингтону доведеться зробити усі необхідні кроки, щоб підтримати реформи в Україні, до чого він та європейці були не готові десять років тому після Помаранчевої революції, зокрема відкрити свої ринки для українських товарів або полегшити українцям подорожі та роботу на Заході.

Петро Порошенко, Барак Обама. Фото: AFP

Найгіршим рішенням Вашингтону буде роздавання Україні порожніх обіцянок, які Захід не має справжнього наміру виконувати. Це розлютить як росіян, які сприйматимуть їх як втручання у власні справи, так і українців, що вірять в обіцянки, які дають їм західні політики. Путін продемонстрував, що сприймає долю України серйозно, і що він готовий серйозно ризикувати задля обстовювання позиції Кремля. На думку Путіна, Росія з часу закінчення Холодної війни погодилася на занадто велику кількість компромісів, які виштовхали її з Європи. В Україні Путін провів червону лінію і фактично погрожує вдатися до рішучих дій, якщо Сполучені Штати та їхні союзники перейдуть її.

Війна під будь-якою іншою назвою

Тижневик The Economist вважає, що російські сили вже насправді присутні у Східній Україні, але на це майже ніяк не реагує Захід.

Путін продемонстрував, що сприймає долю України серйозно, і що він готовий серйозно ризикувати задля обстовювання позиції Кремля

На думку видання, Путін поки що виключає для себе повномасштабне вторгнення в Україну, але веде війну іншим способом: таємно постачає зброю, а також добровольців, яких фінансують патріотичні організації та олігархи. Йдеться про "нелінійну війну", концепцію якої вигадав Владислав Сурков. Іншими словами, Москва спочатку організувала протести проти центрального уряду у Києві, а потім, коли вони виявилися невдалими, підтримала їх збройною силою.

ЧИТАЙТЕ: Друзі Путіна підкуповують партію британського прем'єра Кемерона

Перевагою "нелінійної війни" є можливість заперечувати власну причетність до агресивних дій на Сході України. Вона допомагає Росії уникнути чергового раунду американських та європейських санкцій, які мали б завдати удару по цілих галузях. Водночас непрозорість та заплутаність "нелінійної війни" гальмує активність західної дипломатії, розколює союзників та ускладнює пошуки консенсусу між ними.

Очевидно, Путіну потрібен такий конфлікт на Сході України, що змусив би президента України Петро Порошенка піти на поступки, але не настільки великий, що безпосередньо втягнув би російські регулярні сили у нього чи залишив би Путіна з необхідністю субсидувати східні українські області. В інтересах Путіна є замороження конфлікту, легітимізація так званих "народних республік", уподібнення їх до інших невизнаних держав на території колишнього СРСР.

Поки що не ясно, як далеко готовий зайти Путін, особливо коли українські військові, схоже, отримали перевагу над бойовиками. У чисто військовому зіткненні Київ, ймовірно, переможе, якщо в нього буде достатньо часу. Росії доведеться витрачати дедалі більше ресурсів на підтримку бойовиків, щоб зберегти навіть нинішній статус-кво. Можливо, Путіну не вдасться уникнути цього рішення.

Не ясно також, наскільки Захід готовий до накладення на Росію суворіших санкцій. Останні погрози, а за ними покірні відтермінування моменту прийняття остаточних рішень не обіцяють нічого доброго.

Переклад: iPress.ua.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

09 07 2014 15:55
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ