Жорстокий напад Хамасу на Ізраїль є частиною розгортання конфлікту між великими державами, пише в колонці для City Journal Ендрю Міхта.
Ізраїль дає рішучу і виправдану відповідь на масований ракетний обстріл і військове вторгнення Хамасу на свою територію, і бойові дії можуть перерости в більш масштабний регіональний конфлікт. У той час, коли зовнішньополітичні дебати у Вашингтоні зосереджені на питанні, чи повинні Сполучені Штати зосередитися на Індо-Тихоокеанському регіоні, чи продовжувати підтримувати Україну, атаку Хамасу, мабуть, також слід було очікувати. Поглиблення конфлікту між світовими демократіями на чолі зі Сполученими Штатами та де-факто російсько-китайсько-іранським альянсом зробило те, що зараз відбувається на Близькому Сході, не лише можливим, але й імовірним.
Напад на Ізраїль пов'язаний з розгортанням війни в Україні та назріванням регіональної війни в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вторгнення такого масштабу не могло б відбутися без потужної зовнішньої підтримки, як у постачанні зброї та боєприпасів, так і в обіцянках політичного прикриття. Незалежно від того, чи сприяли і якою мірою сприяли нападу Хамасу Іран і росія (російський міністр оборони відвідав Іран лише кілька тижнів тому) – і, можливо, навіть санкціонував його Китай – ця трійка диктатур зацікавлена розширити театр воєнних дій в той час, коли високоінтенсивна війна між державами в Україні вже значно виснажила західні запаси зброї і боєприпасів, як і рішучість. Бійня, влаштована Хамасом, піднімає кілька питань, на які Сполучені Штати та їхні союзники повинні відповісти якнайшвидше.
Перше питання стосується масштабу атаки. Залп за залпом ракети часом переважали ізраїльську протиповітряну і протиракетну оборону минулих вихідних. Це свідчить про те, що масові удари безпілотників і ракет не обмежаться війною в Україні: масовість і насиченість атак може здолати найсучаснішу оборону. Ця реальність повинна займати чільне місце в будь-яких дебатах Заходу про структуру і позицію збройних сил у майбутньому. Простіше кажучи, масовість – як з точки зору розгорнутих систем, так і запасів, доступних для їхнього поповнення – залишається ключовим фактором, незважаючи на переваги, що випливають з точності, які мають США і деякі їхні союзники.
По-друге, ця атака загрожує втягнути Близький Схід у ширшу війну, в якій Іран може взяти на себе ключову роль воюючої сторони. Тож ми повинні нарешті покласти край суперечкам про нагальність загрози, з якою зараз стикаються Сполучені Штати та інші демократичні країни на багатьох театрах військових дій. Вікно для підготовки до перспективи більш масштабної війни набагато менше, ніж багато хто в американському політикумі вважає. Ключовими змінними будуть час, необхідний росії для відновлення своїх сухопутних сил, які зазнали значних втрат на полях битв в Україні, і час, який, на думку Пекіна, потрібен йому для підготовки до дій проти Тайваню. Це вікно, на мою думку, складає два-три роки, а не на п'ять-сім, як стверджують деякі аналітики.
По-третє, напад Хамасу на Ізраїль повинен створити відчуття нагальної необхідності як у Сполучених Штатах, так і в Європі швидко відновити наш оборонно-промисловий потенціал, який значно скоротився за останні три десятиліття після закінчення Холодної війни, оскільки уряди, що змінювали один одного, намагалися заробити на "мирних дивідендах". Останні два десятиліття Сполучені Штати провели у низці так званих "планованих війн", в яких ми контролювали поле бою і театр воєнних дій. Як наслідок, ми побудували культуру ефективності оборонної логістики за принципом "точно і вчасно". Україна, а тепер і Ізраїль, мають показати нам, що ми повинні відновити наш оборонно-промисловий потенціал, масово виробляти зброю і боєприпаси та накопичувати їх, замінивши мислення "вчасно" на позицію військової готовності "про всяк випадок".
Останній, і найбільш важливий момент щодо можливої ескалації конкуренції між великими державами на Близькому Сході полягає в тому, що ми повинні припинити говорити про наші стратегічні пріоритети лише в термінах цінностей та ідеалів, оскільки вони не знайдуть відгуку в американському народі. Пріоритети національної безпеки Америки не відображаються в звучних нормативних термінах, як-от "захист міжнародного порядку, заснованого на правилах". Політичні лідери мають знову говорити з народом про основи геостратегії та національної економічної політики. Замість того, щоб зберігати наш нинішній реактивний підхід до національної безпеки, Сполучені Штати та їхні союзники повинні визначити наше бачення успіху з точки зору структури альянсів, які нам потрібні для перемоги, де знаходяться критичні театри, і як має виглядати наша військова структура.
За останні 30 років ми, здається, забули просту істину, що національна безпека залишається невід'ємною функцією держави. Без неї ми не маємо свободи вибору політичної системи, цінностей чи шляху до економічного процвітання. Нам терміново потрібні дебати про національну безпеку, які зачіпають не лише норми і цінності, але й геостратегічні та геоекономічні інтереси Сполучених Штатів. Ми не маємо права гаяти часу.
Джерело: City Journal
