У війні, стверджував Карл фон Клаузевіц, "результат ніколи не є остаточним". Карфагеняни, безперечно, не погодилися б: перемога Римської імперії в 146 році до н. е. обернулася для них поневоленням і повним фізичним знищенням їхнього міста. Але прусський військовий теоретик мав рацію в тому, що виміряти поразку і перемогу у військовому конфлікті складніше, ніж здається. Щоб оцінити переможців і переможених, слід зважати на початкові цілі кожної зі сторін, а також на витрати і вигоди від війни.
Можна стверджувати, що вторгнення путіна в Україну прямує до нічиєї. Як заявив цього тижня президент Володимир Зеленський, росія недостатньо сильна, щоб окупувати Україну, але Україна недостатньо сильна, щоб повернути свої окуповані території. Остаточний визначиться поєднанням дипломатії, санкцій та гарантій безпеки.
Проте, якщо поглянути на ситуацію ширше, можна стверджувати, що кремль уже програв: попри величезні витрати, йому не вдалося обезголовити Україну й остаточно повернути її в орбіту росії. Водночас можна стверджувати, що непропорційно великі людські та матеріальні втрати України паралізують її розвиток на десятиліття. Третя оцінка полягає в тому, що путін вистояв перед Заходом силою волі та ядерним шантажем. Спроби ізолювати росію як покарання за агресію закінчилися тим, що адміністрація Дональда Трампа буквально розстелила червоний килим перед російським лідером-воєнним злочинцем.
У кожному із цих підходів є частка правди. Але справжня відповідь така: ще зарано робити висновки. Воєнний конфлікт може здаватися патовою ситуацією, але він ще не завершився. Нові далекобійні ракети України здатні завдати вирішальної шкоди російській економіці. Масові атаки дронів кремля цієї зими можуть перенавантажити українську ППО й завдати катастрофічної шкоди енергосистемі та цивільній інфраструктурі. Ці сценарії не взаємовиключні. Якщо бойові дії вщухнуть або припиняться, із зовнішнім дипломатичним втручанням чи без нього, наступне питання полягатиме в тому, хто виграє мир. Чи стане Україна заможним, стабільним членом ЄС, чи травмованою державою? Чи зможе росія зупинити свою воєнну машину, або ж шукатиме нових пригод, пов'язаних із нищівними ризиками, деінде?
Досвід Фінляндії тут показовий. Після тримісячної Зимової війни (1939-40) проти радянських загарбників Фінляндія опинилася у гіршому військовому становищі й була змушена віддати одну восьму своєї території. Війна-продовження (1941-44) завершилася для неї ще суворішими умовами, включно зі сплатою штрафних репарацій. Наступні роки принесли моторошні конфронтації з кремлем і болісні компроміси. У цьому сенсі Фінляндія "програла" свою військову боротьбу з Радянським Союзом. Але в іншому сенсі вона "виграла" мир, обережно вийшовши з тіні москви й завершивши Холодну війну як заможна, суверенна та демократична країна. СРСР "виграв" свої війни з Фінляндією та набагато більшу боротьбу з нацистською Німеччиною. Але за чотири десятиліття перетворився на банкрута та розпався.
Ще більше ускладнює ситуацію те, що росія та Україна вдаються до витончених диверсій, політичних вбивств, інформаційних операцій та інших "операцій поза порогом". Ці дії, ймовірно, триватимуть навіть після припинення офіційних військових дій. Як стверджує шведський вчений Ян Ангстром у розділі нової книги "Невійськова війна", у такого роду конфліктах особливо важко визначити перемогу та поразку. Найважливішим може бути не завдана супротивнику шкода, а внутрішні компроміси, на які доводиться йти, щоб вести таку війну. Це може означати порушення законів або розмивання меж між публічним і приватним, цивільним і військовим. Брутально кажучи, якщо відкрите суспільство переможе путінізм, незворотньо "путінізуючи" себе, воно, ймовірно, програло, а не виграло.
Джерело: CEPA
