Коли трохи згодом цього року понад 2000 славістів, східноєвропейських і євразійських дослідників з усього світу зберуться у Філадельфії на свою найбільшу щорічну конференцію, вторгнення росії в Україну буде домінувати в дискусії – або, щонайменше, нагадуватиме про себе впродовж усього заходу.
В Україні московська війна призвела до загибелі десятків тисяч людей і зруйнувала міста та селища. В університетах Заходу вона вивела історію російського імперіалізму й колоніалізму на передній план слов'янських та євразійських академічних дискусій – від історії і політології до мистецтва і літератури.
Війна змушує науковців, кафедри та керівництво університетів ставити питання про те, як вони викладають історію росії, колишнього Радянського Союзу та регіону, які підручники та джерела використовують, кого наймають, в яких архівах шукають інформацію, і навіть як мають називатися кафедри.
Асоціація слов'янських, східноєвропейських та євразійських досліджень (ASEEES) зробила "деколонізацію", яку вона описує як "сугубо політичний акт переоцінки давно встановлених і здебільшого інтерналізованих ієрархій, відмови від влади і її повернення" – тема її конференції 2023 року.
"Повномасштабне вторгнення росії в Україну призвело до широких закликів про переоцінку і трансформацію російськоцентричних відносин влади та ієрархії як в самому регіоні, так і в тому, як саме ми його вивчаємо", – йдеться в повідомленні асоціації про проведення конвенту.
"Війна – це дійсно потрясіння, і академічні кола, як і весь світ, шоковані", – сказав "Радіо Свобода" Едвард Шац, директор Центру європейських, російських і євразійських досліджень (CERES) в Університеті Торонто. "Я відчуваю, що неможливо далі робити те, що ми робили весь цей час. Щось має змінитися. Питання в тому, наскільки кардинально і в яких напрямках".
За словами Шаца, у січні викладачі CERES проведуть дводенну зустріч, щоб обговорити низку питань, у тому числі навчальну програму, і те, чи варто змінювати назву центру. Деякі викладачі ставлять під сумнів, чому установа, яка вивчає регіон, що охоплює два континенти і простягається від Атлантики до Тихого океану, повинна мати у своїй назві лише одну країну – росію.
А тим часом у Британії Кембриджський університет проводить серію лекцій під гаслом "Переосмислення слов'янських студій". Серед інших прикладів, науковці в Північній Америці працюють над книгою нарисів, що буде присвячена "деколонізації східноєвропейського та євразійського мистецтва і матеріальної культури".
Травма, яку "не помічають"
Багато вчених вважають, що російська держава отримує занадто багато уваги в академічних колах за рахунок колонізованих націй, регіонів і груп, включаючи Україну, Кавказ і Центральну Азію, а також громад етнічних меншин у самій росії. Домінує погляд зі санкт-петербурга та москви – столиць росії з часів царату та Радянського Союзу.
Прихильники деколонізації або "децентрації" закликають до більшого включення голосів цих народів і регіонів у навчальні програми з російської, радянської та євразійської історії, літератури, культури, політології та економіки.
Оксана Шевель, професорка політології Університету Тафтса у штаті Массачусетс і президентка Американської асоціації українських студій, стверджує, що багато науковців регіону вважають, що академічні кола "значною мірою не помітили" травми, завданої російським імперіалізмом і колоніалізмом.
Натомість, основна увага зосереджена на москвоцентричному погляді на те, що російська та Радянська держави принесли "модернізацію, освіту та індустріалізацію" цим громадам.
"Науковці, які вивчають неросійські регіони колишнього радянського простору, в основному говорять про одне – про необхідність деколонізації радянських і пострадянських досліджень", – сказала Шевель в інтерв'ю "Радіо Свобода".
Цю тезу чують чи прислухаються до неї не всі, хто працює в цій галузі. Вчені, які закликають до змін, кажуть, що вони стикаються з опором з боку деяких академіків, які в першу чергу зосереджені на росії.
Потенційний вплив змін, що розпочалися, виходить за межі необхідності переписування лекцій і включення нового матеріалу. Це також може вплинути на теперішні й майбутні дослідницькі проєкти та сягати в минуле, що призведе до більш ретельного вивчення вже створених робіт.
"Неправильно оцінили, неправильно зрозуміли"
Деколонізація – "не дуже комфортна розмова серед більшості моїх колег, але я думаю, що її неоминути, враховуючи обставини, що склалися", – сказала Валентина Ізмірлієва, директорка Інституту Гаррімана Колумбійського університету з вивчення росії, Євразії та Східної Європи, в інтерв'ю "Радіо Свобода".
"Це – ситуація, що розвивається, і важко сказати, як все зміниться за рік", – зауважила Ізмірлієва.
Еріка Марат, професорка політології в Національному університеті оборони у Вашингтоні і експертка з Центральної Азії, стверджує, що прагнення українських вчених кинути виклик статус-кво в академічних колах надихнуло тих, хто вивчає інші регіони, що керуються москвою. "Війна в Україні і те, як українські вчені висловлюються, дійсно відкриває багато простору для всіх нас", – сказала вона в інтерв'ю.
Віталій Чернецький, професор слов'янських та євразійських мов і літератур Канзаського університету, який народився в Україні, говорить, що роботи експертів з неросійських регіонів і громад не сприймаються колегами достатньо серйозно, і цю думку поділяють Марат та інші.
Україну "неправильно оцінили і неправильно зрозуміли" на Заході частково через те, що вчені з питань росії домінують у дискусії, – говорить Чернецький.
Як приклад, за його словами, однією з причин, чому очікували швидкого падіння Києва після російського вторгнення в лютому, було те, що вони купилися на наратив про те, що Україна є "розділеною" нацією зі слабким почуттям національної ідентичності.
Університети рідко пропонують курси з історії чи культури України, найбільшої країни Європи за розміром і сьомої за чисельністю населення. Основною причиною цього є відсутність попиту з боку студентів, що, на думку науковців, є наслідком укоріненої зосередженості на росії, хоча війна призвела до сплеску інтересу до неї.
В академічній програмі Україна була "частиною великого списку з 15 пострадянських країн або країн Східної Європи між Німеччиною та росією", – сказав Чернецький, який став віцепрезидентом ASEEES з 1 січня.
В інтерв'ю "Радіо Свобода" вчені розповіли, що українська діаспора відіграє важливу роль у підтримці українських досліджень на Заході, фінансуючи запрошених професорів та мовні курси в окремих університетах.
Джон Вшетечка, 33-річний аспірант, який наступного року захищатиме дисертацію з української історії, розповідає, що таким науковцям, як він, які вивчають колишні радянські республіки, окрім росії, важко знайти викладацькі посади на постійній основі.
"Небагато переходять з тимчасової роботи в якості дослідника або запрошеного професора", – сказав Вшетечка. Результатом, додав він, є "відтік мізків" регіональних експертів із академічних кіл.
Вплив еміграції. Вченим світу давали радянську орієнтацію
Науковці стверджують, що дослідження євразійських регіонів росії та радянські студії у Сполучених Штатах історично викладалися з москвоцентричної перспективи через значний вплив науковців російського походження, які допомогли заснувати цю галузь.
Кларенс Меннінг, завідувач кафедри славістики Колумбійського університету і один із небагатьох експертів з України свого часу, навів цей аргумент у науковій статті 1957 року.
"Кожна людина в межах старої російської імперії є росіянином, – писав він, – це домінуюча школа думки в академічних колах США. Ці вчені, яких називали "першими росіянами", повторювали "старі традиційні формули, викладені російською наукою до революції [1917 року]" і розглядали росію, а пізніше Радянський Союз "як єдину, об'єднану країну".
Недостатня увага до "неросійських слов'янських мов та історій" була "прикрою, оскільки вона мала тенденцію надавати навчанню у головних центрах російську, якщо не радянську, орієнтацію, – факт, який спричинить наслідки в наступний період".
65 років потому ці наслідки продовжують відчуватися.
Сьюзен Сміт-Пітер, професорка російської історії в Коледжі Стейтен-Айленду в Нью-Йорку, говорить, що вчення Василя Ключевського, вченого імперської епохи і одного із засновників сучасної російської історіографії, було по суті пересаджено до Сполучених Штатів.
Ключевський, який помер у 1911 році, заперечував існування України як народу і культури, відмінної від російської, каже вона. Серед його студентів у москві був Михайло Карпович, який протягом трьох десятиліть, з 1927 по 1957 рік, викладав у Гарвардському, навчаючи покоління дослідників росії.
Київ, Русь і росія. Вчені переглядають хибні версії
Цього місяця у своєму блозі Сміт-Пітер написала, що Карпович "відкидав історіографічну легітимність окремої української історії", і додала, що в результаті роботи українських вчених "здебільшого не інтегрували в роботу російських істориків".
Один із ключових наративів, переданий емігрантами від істориків імперської епохи, і який все ще популярний у Сполучених Штатах сьогодні, полягає в тому, що росія є прямою і єдиною спадкоємицею Київської Русі – також відомої як Київська Русь, від української назви міста – держави, яка досягла піку своєї могутності за століття до заснування москви.
путін неправдиво стверджував, що українці й росіяни є "одним народом" і в численних історично неточних письмових і усних висловлюваннях припускав, що Україна не має права на існування як повністю суверенна держава, використовував це надзвичайно спрощене поняття тяглості у спробах виправдати свою війну.
Його викривлена версія історії лежить в основі того, що численні аналітики називають одержимістю путіна панувати в Україні.
За словами Сміт-Пітер, повномасштабне вторгнення "призвело до періоду самоаналізу в російських дослідженнях" і змушує вчених переглянути свою роботу.
Вона сказала, що "фундаментально змінить" викладання російської та радянської історі, додасть перспективи колонізованих народів і поставить під сумнів спрощену спадкоємність між Київською Руссю й росією.
Вона пропонує, щоб російські науковці, особливо ті, які працюють над дослідженням радянського періоду, вивчали українську мову, аби використовувати українські архіви.
"За це гинуть люди". Академічні дискусії отримали новий імпульс
Марк Стайнберг, почесний професор російської історії в Університеті Іллінойсу в Урбана-Шампейн і співавтор разом із покійним Миколою Рязановським загально використовуваного підручника "Історія росії", розповів "Радіо Свобода", що нинішні дебати не є новими.
Академічні кола борються з питаннями російського та радянського імперіалізму й колоніалізму і того, як їх викладати, з моменту падіння комунізму наприкінці 1980-х років. За його словами, з роками ця сфера змінилася, і тепер університети шукають науковців, які спеціалізуються на російській імперії, а не на державі, й які знають другу регіональну мову, окрім російської.
Тим не менш, вторгнення росії в Україну "підштовхнуло цю галузь до розуміння імперії та колоніалізму, як, можливо, ніколи раніше", – зауважив Стайнберг. – Раніше це були лише академічні дискусії, а зараз за це гинуть люди".
Наразі виклик перед науковцями полягає у розумінні того, як російський імперіалізм і колоніалізм впливають на те, що вони думають про свої навчальні дисципліни або роз’яснюють їх. "Я думаю, що це найцікавіший зсув, і, мабуть, найбільш суперечливий", – сказав він.
Що стосується підручника "Історія росії", Штайнберг повідомив, що він вніс "деякі значні зміни щодо сумніву простих припущень про києво-московську тяглість і буде розвивати їх далі у десятому виданні".
У той час, як деякі інституції та професори вносять зміни до своїх курсів та навчальних планів, Чернецький зазначив, що ця сфера потребує "глибоких, структурних" змін.
"Тут важливо не втратити імпульс, тому що великі академічні установи мають тенденцію бути інертними", – заявив він.
Автор: Тодд Прінс – старший кореспондент радіостанції RFE/RL у Вашингтоні, округ Колумбія. Жив у росії з 1999 по 2016 рік, де працював репортером у BloombergNews та інвестиційним радником у MerrillLynch. Багато подорожував по росії, Україні та Центральній Азії.
Джерело: "Радіо Свобода"
