Великі війни 20-го століття спиралися на контрнаступи: висадка союзників у Нормандії; раптовий напад Дугласа МакАртура на Інчхон під час Корейської війни; "Лівий хук" Нормана Шварцкопфа, щоб відрізати іракські війська в Кувейті. Тепер Україна, п'ята частина території якої знаходиться в руках росії, сподівається приєднатися до цього списку. Але оголошена операція на півдні Херсонської області, схоже, була навмисно надмірно роздута.
Протягом кількох місяців українські посадовці натякали, що наступ на півдні є неминучим. Наприкінці липня американські ракетні установки HIMARS почали руйнувати мости в Херсоні, щоб ізолювати російські сили на захід від річки Дніпро. Це "серйозні підготовчі кроки" до звільнення міста, сказав місцевий посадовець. У повідомленні британських розвідників 28 липня йдеться про те, що "контрнаступ України в Херсоні набирає обертів". 9 серпня вражаюча атака на російську авіабазу Саки в Криму, що перебуває поза межами радіусу дії відомої нам зброї України, була представлена українськими офіційними особами як початок цього наступу. До кінця року Херсон буде звільнений, похвалився український генерал Дмитро Марченко.
Такі дуже високі очікування буде важко виправдати, вважає The Economist. Атаки HIMARSів послабили російську оборону, зокрема, наближення артилерії до лінії фронту. 13 серпня Україна заявила, що зруйнувала міст через дамбу в Новій Каховці, затягнувши петлю навколо міста. Але захопити територію може лише піхота. Традиційно вважається, що для захоплення добре захищеної позиції атакуючим силам потрібно втричі більше військ, ніж захисників; та більше для захоплення міст. Якщо Україна колись і мала таку перевагу, то тепер її немає.
Останніми тижнями росія, в очікуванні південного наступу, відвела війська з Ізюма на східному фронті та посилила Херсон та його околиці. Біженці, які нещодавно залишили місто, кажуть, що бачили десятки нової російської армійської техніки та військ, особливо поблизу Нової Каховки. The Economist наводить слова аналітика Конрада Музики з Rochan Consulting, яка стежить за війною. Він вважає, що наприкінці липня в цьому регіоні було 13 російських БТГ (БТГ зазвичай налічує кілька сотень солдатів, хоча сьогодні більшість з них виснажена), а тепер їх може бути від 25 до 30. "Ми вважаємо, що зараз вікно можливостей втрачено, — каже пан Музика. — Українці не мають достатньо живої сили, щоб зрівнятися з росіянами".
Попри те, що Україна має великий резерв військ, левова частка із них — це мобілізовані, які проходять багатоденну підготовку. Найскладніші бойові дії вели лише п’ять бригад найдосвідченіших і вмілих солдат України, зазначає Джек Уотлінг з Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень. Ці підрозділи виснажені та зазнали великих втрат, відповідно підготовка нових бригад і їх спорядження для наступу займе час.
Наступ зазвичай потребує більше боєприпасів, аніж оборона. Атакуючі сили, як правило, несуть більше втрат. "З 1992 року на наших польових навчаннях ми не вивчали наступальних дій", — поскаржився полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський. За його словами, після восьми років війни українські сили блискучі в оборонних діях, але мають дуже обмежений або майже нульовий досвід ведення широкомасштабних наступальних операцій. Українські контратаки навколо Харкова в травні, хоч і були успішними, проте були невеликими і призвели до багатьох втрат.
російська армія встигла підготуватися: місяцями копали окопи в Херсоні та укріплювалися. The Economist припускає, що вони вже мають навчену артилерію на дорогах, якими Україна буде просуватися. "Якщо українська атака буде подібна на атаку росії на Сєвєродонецьк, це, ймовірно, глухий кут, — каже Кріс Догерті, колишній планувальник Пентагону. – Це дорого обійдеться Україні через дефіцит живої сили та матеріальних засобів і, ймовірно, буде останньою великою українською операцією 2022 року".
Догерті каже, що Україні слід застосувати непрямий підхід: ізолювати Херсон і використовувати нерегулярні сили і артилерію для перерізання російських ліній постачання, що "знищить оборону росії". Гучні партизанські атаки, а також нещодавні удари по російських складах зброї та командних пунктах свідчать, що такою дійсно може бути справжня стратегія України. Деякі українські посадовці кажуть, що готові почекати, водночас постійно виснажуючи російські сили подібними атаками. "Ми хочемо уникнути вуличних боїв, тому що ми не хочемо знищити місто, — каже майор Роман Ковальов, який базується на північно-східній околиці Херсонської області. - Ми хочемо оточити їх і змусити відійти. Ми хочемо їх вичавити".
Втім, активне анонсування неминучого наземного наступу має деякі переваги, оскільки піднімає настрій мирним жителям окупованого Херсона. Це тримає російські війська — і без того побиті артилерією — на межі. І це змушує росію відволікати сили з Донбасу, що послаблює її атаки на Слов’янськ. Чванливі розмови про контрнаступ можуть бути навіть обманом, який змушує росіян рухати сили до Херсона та відкриває прогалини в російській лінії оборони в інших місцях, якими можна скористатися.
Проблема України в тому, що її політична і військова стратегії мають певну напруженість. Президент Володимир Зеленський прагне продемонструвати західним партнерам, що зброя та боєприпаси, які вони надали Україні, ефективно застосовуються, а економічні страждання від війни, такі як енергетична криза в Європі, не марні. Водночас поповнення російської армії новобранцями, а також бездоріжжя восени може ускладнити наступ за кілька місяців. "Зараз у нас є унікальний шанс і вікно можливостей", — сказав полковник Грабський, зазначивши, що удар із Запоріжжя в бік Азовського моря може розірвати так званий сухопутний міст росії до Криму.
Ризик полягає в тому, що розрекламовані контрнаступи, які не вдасться реалізувати, зрештою зашкодять моральному духу. Але якщо наступи відбудуться і зазнають фіаско, розчарування буде ще гіршим. Наступ, керований політичними міркуваннями, всупереч військовим реаліям, був би "справді поганою ідеєю", - каже досвідчений військовий аналітик, - "але ми не в змозі контролювати, що вони роблять і де". Якщо Україна налаштована на контрнаступ, то він має бути методичним і поетапним: витиснути росію з Херсона, але зупинитися біля Дніпра й просуватися на схід лише тоді, коли військові обставини покращаться.
Напруга між політичними імперативами та військовими розрахунками не є чимось новим. У 1942 році Америка і Радянський Союз хотіли, щоб союзники відкрили другий фронт у Франції. Сталін сподівався, що це послабить тиск на східному фронті; Рузвельт хотів показати прогрес американцям вдома. Вінстон Черчілль і деякі американські генерали не погоджувалися, через те, що їхні армії не були готові. Рейд союзників під керівництвом Канади на Дьєп влітку 1942 року, під час якого було вбито, поранено або взято в полон більше половини військ вторгнення чисельністю 6000 осіб, був організований здебільшого з політичних причин. Це підкреслило ризики передчасного переходу до наступу. І є добрим уроком для пана Зеленського.
Джерело: The Economist
