Наказ сталіна від 23 лютого 1942 року майже 80 років тому. Яке значення має раптовість нападу
23 лютого 1942 року йосип сталін як нарком оборони і голова Державного комітету оборони СРСР, видав свій "наказ дня". Це було майже рівно за 80 років до того, як володимир путін почав війну проти України. Наказ сталіна був адресований "товаришам, червоноармійцям і червонофлотцям, командирам і політпрацівникам, партизанам і партизанкам". Вісім місяців перед тим, зазначив він, "фашистська Німеччина віроломно напала на нашу країну, грубо порушивши договір про ненапад".
Ворог, згадував він, "розраховував, що з першого ж удару Червона Армія буде розгромлена і втратить здатність чинити опір". Але ворог сильно прорахувався". Через раптовість нападу "Червона Армія була змушена відступити і залишити частину нашої території", але навіть при цьому "виснажила сили ворога і завдала йому важких ударів". Потім, в міру розвитку війни, вона змогла оновитися і набрати сили. Зокрема, було "розгромлено німецько-фашистські війська, які загрожували оточити радянську столицю". Коли перші німецькі штурми були подавлені, настав вирішальний момент.
"Тепер німці вже не володіють військовою перевагою, яку вони мали в перші місяці війни завдяки віроломному і раптовому нападу. Імпульс несподіваності і раптовості, який становив резерв німецько-фашистських військ, повністю втрачений".
Радянські пропагандисти згодом назвали це великим внеском сталіна в стратегічну думку:
"Таким чином, була ліквідована нерівність умов ведення війни, створена раптовістю нападу німецько-фашистських сил. Відтепер питання війни буде вирішуватися не таким другорядним фактором як раптовість, а такими постійними чинниками, як сила тилу, моральний стан армії, кількість і якість дивізій, озброєння армії, організаторські здібності командирів армії".
Як марксист-ленініст сталін прагнув представити війну як змагання між конкуруючими соціально-економічними системами, що означало, що їх основні сильні та слабкі сторони зрештою дадуть про себе знати. Ось чому його список очолила "сила тилу", а потім "моральний дух армії", перш ніж перейти до базових військових можливостей. Оскільки ці постійні чинники зрештою визначать результат війни, інші фактори, такі як несподіванка, можна відкинути, бо вони мають лише тимчасове значення. Це мало додаткову перевагу для нього, оскільки дозволило йому звільнитися від звинувачень, що він не прислухався до багатьох попереджень, які йому надсилали про неминуче німецьке вторгнення.
Остаточний радянський тріумф дозволив перетворити розуміння сталіна на геніальне застосування наукової думки, якому жоден генерал не наважився суперечити. Лише після його смерті в 1953 році радянські військові теоретики спочатку обережно, а потім більш упевнено зазначили, що в ядерну епоху було б нерозумно відкидати значення несподіванки, водночас відзначивши шаблонний характер цих постійних факторів і очевидну відсутність поваги до військового мистецтва.
Зеленський, путін і межі несподіванки. Як путін повторив не сталіна, а гітлера
Проте оновіть мову сталінського наказу та приберіть частину пафосу, і він почне нагадувати опис стратегічної ситуації в Україні президентом України Зеленським. Півроку тому їх застала віроломна раптова атака, і спочатку вони були змушені поступитися територією, завдавши ворогу сильних втрат. Зеленський також применшив ранні попередження США та інших країн про неминучий напад росії. На щастя, у 2022 році, як і в 1941 році, агресор не зміг повністю використати несподіванку. Це було підтверджено тим, що росія не змогла взяти столицю України Київ, як німці не змогли взяти Москву. У міру того, як наступ росії вичерпується, ініціатива неухильно переходить до України, дозволяючи її сильним сторонам і перевазі її соціальної системи змінити хід війни. Моральний дух росіян поганий. Багато з їхніх матеріальних переваг були втрачені в результаті невдалих наступальних операцій. росія має проблеми з "міцністю тилу".
путін постійно звертається до Великої Вітчизняної війни як джерела натхнення та лідерства. Він очолив часткову реабілітацію сталіна як сильного лідера, попри терор, який той розв’язав, і висловлюючи жаль, що його "надмірно демонізували". Тому можна було очікувати, що путін усвідомить можливість, що раптовий напад не буде таким вирішальним, як він сподівався, та як тільки ця війна стане конкуренцією між двома суспільними системами, особливо з ворогом, якого підтримує Захід, його "спеціальні військова операція" може завершитися не дуже добре. Початковий оптимізм путіна щодо крихкості українського суспільства був підкріплений його шпигунськими службами, які прагнули догодити, хоча їхні власні таємні опитування показали, наскільки мало українців сприйняли б російське вторгнення як звільнення. У результаті він повторив безглуздя самовпевненого вихваляння гітлера 1941 року: "Нам варто лише вибити ногою вхідні двері, і вся гнила російська будівля впаде".
путін також міг би зараз задуматися про стурбованість свого попередника "силою тилу". До війни сталін із параноїдальною безжальністю використовував невпинну пропаганду та політичних комісарів, щоб забезпечити ідеологічний конформізм, при цьому доноси, імітація судів, вимушені зізнання та масові чистки перешкоджали формуванню будь-якої опозиції. Його агенти могли діяти за найменшого натяку на зраду. Пов’язане з цим винищення вищого військового командування було однією з причин оптимізму гітлера щодо можливого краху росії. Коли почалася війна, сталін достатньо знав про народні почуття, і тому зробив війну – вітчизняною, а не за комунізм (отже, Велика Вітчизняна війна). У цьому йому допомогла нацистська зневага та жорстокість по відношенню до всіх слов’ян, тому Німеччина втратила можливості для політики "розділяй і володарюй". Україна розпочала цю війну об’єднаною, а жорстокість росії підтвердила її потребу перемогти агресора. Зеленському не потрібно турбуватися про народну підтримку військових зусиль.
Саме москва повинна турбуватися про "міцність тилу", оскільки вдома зростають сумніви щодо війни та її наслідків. Як і багато в чому іншому в путінській росії, будь-який імпульс наслідувати сталіна скомпрометований власною некомпетентністю держави, корупцією, внутрішнім суперництвом і невизначеністю щодо того, що насправді думає громадськість. Наразі він рішуче боровся з будь-якою потенційною опозицією з боку технократів і поміркованих - усі замовкли, або їх ув’язнили чи заслали. Одного з останніх видатних діячів опозиції, колишнього мера Єкатеринбурга Євгена Ройзмана, заарештували за "дискредитацію збройних сил". У путіна більше проблем виникло з ультранаціоналістами, які нарікають, що їхній лідер мав правильні ідеї, але не мав необхідної жорсткості для їх реалізації. Його небажання мобілізувати все суспільство та економіку на катастрофічну війну не лише з Україною, а й з її прихильниками в НАТО означало, що тепер вони (ультранаціоналісти – IPress) бачать чудову можливість відновити велич росії, яка зникає.
Вбивство Дар'ї Дугіної. Шаленства які давно стали буденністю
Одним із таких ультранаціоналістів є Олександр Дугін, плідний пропагандист, цитуючи Марка Галеотті, "жовчного та містичного націоналізму", відомий своїми божевільними геополітичними теоріями. Минулої суботи його донька Дарія, сама по собі теж неслабкий пропагандист, підірвалася в замінованому автомобілі, що викликало хвилю спекуляцій про те, хто відповідальний і чи дійсно її батько був ціллю. ФСБ миттєво знайшла відповідного винного, Наталію Вовк, яка мала зв’язки з Естонією та українським батальйоном "Азов" (завжди означає для ФСБ пов’язаність з нацизмом), а також 12-річну дитину, фактично не пов’язану з вбивством. При цьому жодних гіпотез про те, як був підготовлений та скоєний злочин, і жодного очевидного усвідомлення того, наскільки некомпетентною це зробило організацію, якщо особа, за якою вони, очевидно, так пильно стежили, зникла після зухвалого та складного вбивства та втекла додому. Чим більше відомо про Вовк, тим менше в цій історії все складається докупи, і тим підозрілішою стає вся подія. Навіщо їй їздити з номерами з окупованого Донецька, які були добрим прикриттям, але ще мати українські та казахські номери, що викликало б підозру? (Ніби ФСБ не могла вирішити, кого вони хочуть звинуватити.) Якщо Вовк була у квартирі Дугіної, чому б не вбити її там, а покладатися на замінований автомобіль?
Можемо пригадати також так звану змову нібито українських неонацистів, яку "розкрила" ФСБ у квітні минулого року, з метою вбити російського телеведучого володимира соловйова в москві. Як докази вони повідомили про саморобний вибуховий пристрій і велику кількість різноманітної зброї, а також українські паспорти та націоналістичну літературу. Оскільки ніколи не повинно бути жодних сумнівів щодо симпатій потенційних убивць, які явно були не зацікавлені в таємних операціях, бо там було зображення гітлера та червона футболка зі свастикою. Найдивнішою з усіх була наявність трьох копій відеогри SIMS, мабуть, через те, що офіцер, який інсценував цю виставу, неправильно зрозумів наказ надати три SIM-карти до телефонів, які могли б грати певну роль у вибуху автомобіля. Щоб не було сумнівів у достовірності цього сюжету, на іншому відео показали напис у знайденій невстановленій книзі, підписаний російською мовою словами "підпис нерозбірливий" (фсбісти чітко виконали вказівку кріейторів зробити у книзі нерозбірливий підпис – ІРress).
Не було жодних особливих причин, чому Київ мав би націлитися на Дугіна чи Дугіну, обох маргінальних фігур. Але щойно провину було покладено на Україну почалися шалені вимоги негайної відплати. Проте зараз ці шаленства стають буденністю. На російському телебаченні щоденно виходять передачі, в яких експерти, включно з соловйовим, описують те жахливе, що має бути зроблено – буде зроблено – в Україні. Риторика постійно є жорстокою та насильницькою, в міру того як одна за одною описуються змови з боку НАТО. Єдина цікавість полягає в тому, що коли росія робить щось жорстоке та насильницьке, завжди виникають обурені заперечення. Дружні їй медіа вшанували пам’ять дугіної, показавши її репортаж про те, що звірства, вчинені російськими військами в Бучі, насправді були черговою провокаційною операцією під "фальшивим прапором".
Цілком можливо, що вбивство дугіної було ще одною провокацією, в які росіяни так постійно вірять. Минулого вівторка було завдано удару по штабу проросійського донецького керівництва, без особливої шкоди, що дехто вважає спробою виправдати атаку на центри прийняття рішень у Києві. У Москві вважають, що якщо важливого приводу немає, то його потрібно вигадати. Проте протягом цих перших шести місяців війни росії, здавалося, не потрібні були виправдання для нападу на житлові райони та інфраструктуру. Україна вже готувалася до нових ракетних ударів, оскільки це був єдиний спосіб, який залишився для росії, щоб відзначити шість місяців війни, в День Незалежності України, та своє загальне розчарування ходом війни. Проте навіть кремль може вважати надмірними вимоги розширення війни до загальної війни з НАТО через ще одну політично вмотивовану смерть у країні, де такі смерті не є рідкістю.
Серед альтернативних мотивів — дугіна принесена в жертву, щоб виправдати ще більше репресій вдома (згадується використання вбивства сталінського колеги по Політбюро Сергія Кірова в 1934 році для ініціювання чисток). Цілком можливо, що дугін посварився з іншими впливовими, тіньовими фігурами в москві. Можливо навіть існує якась дисидентська група, яка використовує тактику терору. Одна заява, яку слід сприймати з великим сумнівом, надійшла від досі невідомої групи, Національної республіканської армії, про існування та діяльність якої оголосив колишній російський депутат Ілля Пономарьов, який зараз проживає в Києві. Маніфест НРА оголосив путіна "узурпатором влади та військовим злочинцем, який вніс зміни до Конституції, розв'язав братовбивчу війну між слов'янськими народами та відправив російських солдат на вірну та безглузду смерть". Вони стверджували, що організовували інші партизанські дії в минулому і обіцяли більше в майбутньому.
У дусі сталіна путін хоче, щоб росію боялися і поважали, а не принижували та висміювали. Проте…
У росії та Криму були непояснені диверсійні акти, які могли бути здійснені росіянами-антипутінцями, зокрема до десятка нападів на військкомати у перші місяці війни. Крім того, росіяни звинувачують зрадників і диверсантів у ганебних вибухах на складах боєприпасів і аеродромах у Криму, а також у Білгородській області, що межує з Україною. Характер цих атак викриває російську пропаганду. Погане технічне обслуговування або місцева зрада – це досить погано, але ще гірше визнати легкість, з якою Україна тепер може вражати цілі далеко за лінією фронту, коли російська ППО, очевидно, не в змозі нічого вдіяти.
Те, як ці диверсії чи атаки робилися, викликало багато спекуляцій. Дехто вважає, що шкоди міг завдати спецназ за допомогою безпілотників, про що кажуть українські військові; інші переконані, що Україна тепер має доступ до ракет великої дальності, можливо, навіть до армійської тактичної ракетної системи (ATACMS), які можна запускати з платформи HIMARS, хоча не було підтверджено досі, і вважалося, що американці відмовили у цьому Україні, бо вони не хочуть ударів углиб території росії американською зброєю.
Але американці також чітко дали зрозуміти, що їх не турбують удари по російських цілях у Криму, оскільки це незаконно окупована територія. І для москви всі ці удари є поганою новиною не тільки через вплив на їхню здатність захищати Чорноморський простір і їхні позиції на півдні України, але й через глибше політичне значення атак, і, зокрема, демонстрацію того, що там у Криму не може бути нічого недоторканого.
Повернімося до того, як почалася ця війна. путін виправдовував війну нібито через загрозу для анклавів на Донбасі - Луганська та Донецька, а також для Криму, особливо якщо Україна, вступивши в НАТО, змусить увесь альянс підтримати наступ, щоб повернути собі півострів.
Тепер подивіться, що сталося. Донбас був спустошений, в основному російською артилерією. Тоді як військові формування, набрані з окупованих росією територій для війни, вели непропорційну кількість бойових дій, були погано підготовлені та погано оснащені, тому зазнали непропорційних втрат. Наприкінці червня британська розвідка припустила, що більше половини донецького ополчення було вбито. Нещодавно надходили повідомлення про підрозділи з Луганська, які перебувають у стані фактичного повстання, оскільки тепер вони стверджують, що контролюють всю свою область, і не хочуть йти воювати за Донецьк. Не дивно, що нових добровольців із цих регіонів не вистачає, тому чоловіків на всіх окупованих територіях починають масово примусово залучати на службу.
Твердження Москви про неминучі українські напади на Крим були химерними до 24 лютого, але зараз вже не так. Згадайте застереження про те, що будь-яка спроба Києва повернути Крим може стати саме тим кроком, який спровокує російську ескалацію, навіть використання ядерної зброї. Проте ті удари, що мали місце – хоча це і не сухопутний наступ, але все ж були спрямовані проти стратегічних цілей. Оскільки вони відбувалися поетапно, жодна червона лінія не була ніби драматично перейдена, а росіяни зі свого боку прагнуть показати, що серйозної шкоди не було завдано, тому вони не призвели до будь-якої ескалації з боку росії. Потенційна вразливість автомобільного та залізничного Керченських мостів, побудованих за великі кошти для забезпечення сполучення між росією та Кримом, викликає занепокоєння росії, особливо з огляду на очевидні обмеження її систем ППО. По цьому мосту росіяни, яких переконували сприймати Крим як приємне місце для відпочинку, якомога швидше поверталися додому. Додайте до цього посилення партизанської активності в тилу в Херсоні, і незабаром стане очевидним, що "міцність тилу" разом із "моральним духом армії", двома головними пріоритетами сталіна, не можуть бути гарантовані.
У дусі сталіна путін хоче, щоб росію боялися і поважали, а не принижували та висміювали. Проте його пропагандисти дедалі частіше намагаються створити переконливі образи російської влади, перебуваючи в розриві між своїм бажанням не говорити про можливості України та небажанням визнавати власні помилки. Вони витратили місяці, використовуючи найжахливіші слова, щоб описати великі перемоги росії, які прийдуть, не лише над Україною, але й над усім НАТО, і тепер спантеличені поворотом подій.
Візьміть до прикладу володимира соловйова, рішучого прихильника путіна та його війни, а ще "потенційної жертви" квітневого замаху, сфабрикованого ФСБ. Безпосередньо перед цією ситуацією, з повідомленнями про надсилання в Україну нових західних озброєнь, він пояснив своїй аудиторії: "де-факто ми починаємо вести війну проти країн НАТО. Ми будемо перетирати військову машину НАТО, а також громадян країн НАТО". Коли зброя надійшла, він додав: "Пощади не буде". Останнім часом соловйов був більш пригніченим. Він висловив своє занепокоєння через атаки в Криму та Білгороді як "якийсь сюрреалізм". Він запитав: "Ми воюємо чи що робимо? Треба вживати жорстких, кардинальних заходів, кожен день ми розплачуємося людськими життями за напівзаходи", — тепер, після вбивства дарії дугіної, він продовжив свою тему про прийдешнє "пряме військове зіткнення" з НАТО. Проте він уже не звучить настільки впевнено, говорячи про "бездіяльність" і "співучасть", водночас наполягає на тому, що "час розслаблення закінчився – він закінчився!" Він повідомив, що люди, залучені до виробництва військової техніки розвели руками і сказали, що немає грошей. "Кожен перекладає відповідальність на когось. Що з перекладанням провини? Роби те, що тобі кажуть, і якщо ти не можеш застрелитися!"
