RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Вашингтон Путіна

Розповідь про лобіювання та його можливості
Навіть за гроші, дуже-дуже багато грошей, російський президент Володимир Путін не може купити собі любов. Про це пише у своїй статті старший кореспондент журналу Politico Люк О'Брайен. (Частина 1)
Вашингтон Путіна Колаж: dazzle.ru

Усередині бару біля залізничного вокзалу Юніон-Стейшн у Вашингтоні двоє чоловіків поклали лікті на стіл і міцно зчепили праві руки. Цією парою були американець та росіянин, конгресмен з Каліфорнії та заступника мера Санкт-Петербурга. Це було у 1990-х роках, невдовзі після розпаду Радянського Союзу, і Дейна Рорабакер примружився, дивлячись на свого супротивника, невисокого росіянина з тонким світлим волоссям і блакитними очима. Цей чоловік добре контролював себе і не піддавався емоціям. Перед цим він та двоє його колег разом з Рорабакером та групою інших правих політиків зіграли у тачбол. Росіяни добре зарекомендували себе.

Холодна війна закінчилася. Надії на співпрацю між колишніми ворогами були високими. Російські делегати хотіли зустрітися з Рорабакером, колишнім спічрайтером Рональда Рейгана, що брав участь у формулюванні Доктрини Рейгана, згідно з якою США намагалися підірвати вплив СРСР у світі шляхом підтримки антикомуністичних партизанських рухів. Самому Рорабакеру вдалося уникнути обов'язкової військової служби під час війни у В'єтнамі, але він часто хвалився тим, що повторив геройський вчинок іншого конгресмена Чарлі Вілсона, провівши в Афганістані у 1988 році декілька тижнів разом з моджахедами біля Джелалабаду. Він стверджував, що допоміг їм вистрілити ракету по радянських позиціях і прийняв на себе вогонь у відповідь.

ЧИТАЙТЕ: Нова холодна війна вже почалась?

Він був саме тим чоловіком, що боровся на руках у барі з росіянином. Разом з ним у барі були також Ед Ройс, ще один конгресмен-республіканець з Каліфорнії, який зараз очолює Комітет у закордонних справах Палати представників, і Джек Вілер, професійний авантюрист і антикомуністичний активіст, який провів чимало часу з повстанцями у всьому світу. Вони зайшли у Kelly’s Irish Times, дешевий паб на F Street у Вашингтоні, що побачив багато за свою історію. Вони пили дешеве пиво. Багато пива. Вони пили, поки не з'явилося неминуче питання: хто насправді виграв Холодну війну? Або, як уточнює нині Рорабакер, американці справді виграли Холодну війну, "чи вона просто закінчилася"? Було багато можливих способів знайти відповідь на це питання. Арм-рестлінг був визнаний найкращим. Тож вони очистили стіл. Зібралися глядачі. Вирішили, що конгресмен боротиметься із заступником мера.

Коли Рорабакер нахилився вперед і зчепив свою руку з рукою свого суперника, він швидко усвідомив, що невеликий за зростом бюрократ з Росії є сильнішим, ніж він очікував.

Все скінчилося в одну мить. Заступник мера напружив плече. Конгресмен здався. Коли рука американця опинилася на столі, росіянин посміхнувся. Він мав, зрештою, чорний пояс з дзюдо, і ціле життя кидав суперників на землю. Він також пропрацював 16 років у КДБ.

Саме у цей момент представник Дейна Рорабакер вперше відчув симпатію до Володимира Путіна.

І приблизно через 20 років каліфорнійський республіканець згадує із сентиментами президента Росії. Рорабакер, що тепер очолює підкомітет у справах відносин з Європою, Євразією та нових загроз Комітету у закордонних справах Палати представників, пройшов крізь надзвичайну трансформацію – із самопроголошеного "непримиренного бійця Холодної війни" у друзі молодого та дедалі більш дратівливого російського ведмедя.

Більшою мірою, ніж будь-який інший конгресмен, Рорабакер став вірним захисником російської точки зору, і коли йдеться про розширення НАТО ("недалекоглядне, якщо ми хочемо збудувати кращі відносини з нашим колишнім ворогом"), і недоцільність економічних санкцій проти Росії ("замість них нам треба докласти зусиль для початку діалогу"), і воєнні дії в Україні, які, як каже Рорабакер, були, принаймні частково, викликані втручанням Заходу ("Я не думаю, що ми повинні в усьому цьому звинувачувати Росію").

Можливо, це й позиція маргінала, але Рорабакер видається послідовним, якщо й не переконливим вашингтонській аудиторії, що має підозри щодо Путіна, але не впевнена, як з ним поводитися. У певному сенсі, це та сама доктрина розрядки, яку Генрі Кіссінджер проповідує з часів Ніксона: Сполучені Штати повинні вести діалог з Росією і намагатися знаходити спільні точки дотику. Голос Росії має бути почутий.

ЧИТАЙТЕ: Росія зробила стратегічну помилку, порушивши суверенітет України, - Обама

"Я думаю, що якби в нас з Росією було більше сфер тісної співпраці, ми могли б уникнути такого погіршення відносин, як зараз", - каже Рорабакер, що визнає за Путіним "багато недоліків", але також вважає, що Сполучені Штати "не повинні намагатися зробити його ворогом". "За ці роки ми звели до мінімуму сфери співпраці і докладаємо максимум зусиль у певних справах, які Росія могла б сприймати як ворожі щодо неї дії", - каже він.

На більше Володимир Путін у сучасному Вашингтоні не може розраховувати. У період загострення відносин, нарощування санкцій проти Росії і падіння московських бірж, коли в російського лідера ще більше, ніж будь-коли, виникає потреба у друзях в американській столиці, його старий партнер з армрестлінгу, людина, яку багато-хто вважає колоритним ексцентриком, можливо, є найкращим союзником, якого він має.

Можливо, він навіть єдиний союзник. Для Путіна і його переведеного у бойову готовність режиму, з кожним днем така картина стає дедалі більш правдоподібною. В момент падіння курсу рубля у грудні міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров відкрито звинуватив Вашингтон у проблемах своєї країни, заявивши, що в нього є "дуже серйозні причини вважати", що Сполучені Штати реалізують стратегію зміну режиму, щоб скинути Путіна - причому уряду США у цій справі надають підтримку колеги Рорабакера з Капітолійського пагорба. "Якщо ви подивитеся на Конгрес США, - сказав Лавров, - то побачите, що вісімдесят відсотків конгресменів ніколи не виїжджали за межі своєї країни. Тому я й не здивований поширеністю русофобії у Конгресі".

Про русофобію нема й чого сказати. Якщо й Росія має якихось інших друзів у Вашингтоні, окрім Рорабакера, то їм вона офіційно платить за дружбу – це велика група хитрих та малоефективних піарників і лобістів, що охоче брали з Росії мільйони доларів за відбілювання її репутації. Ketchum, величезна PR-агенція, з якою росіяни уклали контракт, заробила на Кремлі понад $60 млн протягом останніх дев'яти років, як випливає із звітів, поданих самою агенцією до міністерства юстиції США. І за що вона отримала ці гроші? Ставлення до Росії у США є тепер гіршим, ніж у 2006 році, коли вона почала працювати з Ketchum. Під час президентської виборчої кампанії 2012 року американці зі здивуванням відреагували на заяву кандидата від республіканців Мітта Ромні, коли той назвав Росію геополітичною проблемою №1 для США. А тепер? Згідно з нещодавнім опитуванням CNN, 69% американців вважають Росію загрозою для США.

ЧИТАЙТЕ: Лавров звинувачує західні країни у спробі повалити режим Путіна

У піарників та лобістів було, безперечно, важке завдання: їхня маніпуляція фактами має певною мірою узгоджуватися з реальністю, щоб досягати мети. А коли держава застосовує силу для повернення колишніх територій, придушує інакомислення в себе в країні, та веде справи з корупцією рівня бананових республік, реальність не надто дозволяє здійснити успішну маніпуляцію фактами. Один лобіст, який працював у США на росіян, і не хоче, щоб у журналі було названо його прізвище через побоювання щодо ймовірних наслідків для його кар'єри, грубо порівняв свою роботу на росіян зі "спробами відполірувати лайно".
***
Зустрічі з представниками Ketchum відбувалися у Кремлі, але не у Кремлі позолочених залів для прийомів та чудових розписів на стінах. Піарників з Ketchum приймали по-радянськи: їх водили коридорами з кіптявою на стінах та перегорілими жарівками, вони користувалися крихітними ліфтами, які були розраховані лише на кількох людей, а на вході мали справу з похмурими охоронцями. Проте, поїздки до Москви все одно були для них цікавими. Ketchum мала доступ до представників найвищого рівня влади через свою контактну особу та патрона Дмітрія Пєскова, впливового прес-секретаря Путіна.

Пєсков відібрав Ketchum для роботи на саміті "Великої Вісімки" у Санкт-Петербурзі у 2006 році. Репутація Росії потребувала покращення після того, як вона зазнала удару взимку 2005/2006 рр., коли "Газпром", величезна державна енергетична компанія, зупинила постачання природного газу в Україну. Пєсков та інші працівники адміністрації Путіна, що вміли працювати з медіа, розуміли, що репутації Росії може допомогти модернізація у західному стилі. І Ketchum досягла мети під час саміту "Великої вісімки" - агенція організовувала інтерв'ю для медіа, записувала подкасти та контактувала з американськими аналітичними центрами та посадовими особами, намагаючись з усіх сил показати Росію з доброго боку. Пєсков був такий радий, що домігся підписання більшого контракту з Ketchum - для того, щоб "сприяти розвитку діалогу і зв'язків між Російською Федерацією та представниками уряду Сполучених Штатів, а також американськими ЗМІ".

ЧИТАЙТЕ: Зустріч на вищому рівні із п'ятою колоною Путіна

Контракт був золотою жилою, навіть для такої великої глобальної компанії, як Ketchum. Він давав доходу близько $5 млн на рік, і був "одним з 10 найкращих контрактів Ketchum", як стверджує один з колишніх топ-менеджерів агенції, поінформований про умови російського контракту. Він був вигідним не лише для Ketchum. Агенція залучала приватних консультантів, одному з яких заплатили понад $850 тисяч за п'ять з половиною років за роботу з аналітичними центрами та пошук інвесторів, готових вкласти свої долари у Росії. Співробітники Ketchum літали бізнес-класом до Москви і нарощували витрати у процесі роботи над репутацією Росії: вони розміщували статті у найбільших газетах, контактували з лідерами думок, створили першокласний веб-сайт під назвою ModernRussia (тепер thinkRUSSIA).

За потребою у лобіюванні Ketchum звернулася до The Washington Group, що належала Omnicom, материнській компанії самої Ketchum. The Washington Group тоді керувала С'юзен Молінарі, республіканка, що тричі обиралася до Палати представників від Нью-Йорка, а зараз очолює офіс Google, що займається лобіюванням у Вашингтоні. Її лобісти почали контактувати з конгресменами та посадовими особами з адміністрації Буша. Лобісти обговорювали з ними економічні питання, як-от вступ Росії до Світової організації торгівлі і скасування поправки Джексона-Веніка до Акту про торгівлю 1974 року, що заважала Росії підтримувати нормальні торговельні відносини зі Сполученими Штатами і спочатку була прийнята у відповідь на відмову СРСР дозволити євреям емігрувати. Невдовзі Ketchum отримала ще один жирний контракт, з доходом близько $250 тисяч на місяць, підписаний з "Газпром експортом", дочірньою компанією російського енергетичного велетня.

Зіткнення культур вже було очевидним. Російські посадовці не могли зрозуміти, чому піарники просто не можуть заплатити журналістам. Або маніпулювати ними. Вони також не прислухалися до прохань Ketchum стати більш відкритими до західних ЗМІ, не кажучи вже про Конгрес. "Це не видається їм нормальним, - каже Ед Верона, колишній голова Американо-російської ради бізнесу, організації, створеної американськими і російськими компаніями, які активно лобіюють у Конгресі свої інтереси. - Не всі російські законодавці корумповані, і у Росії також є організований лобізм, але, на жаль, великою мірою він полягає у передаванні комусь конвертів".

Росіяни намагалися дотримуватися порад, які Ketchum писала для них у своїх інструкціях. Коли Сєргєя Кісляка призначили послом Росії у США у 2008 році, Ketchum склала для нього вступний план з налагодження контактів з цільовою аудиторією, у якому було проведення прийомів у Вашингтоні за участю лідерів думок, підготовка до сесій "запитань-відповідей", а також стаття у серйозному виданні, в якій можна було б оголосити про початок нового етапу відносин з Америкою. Кісляк цілком зігнорував його.(Він також ігнорував численні прохання про коментарі, по які до російського посольства зверталися як телефоном, так і електронною поштою.) Це не було повною несподіванкою. Ketchum регулярно відправляла докладні плани контактів із медіа у Кремль, і вони застрягали там на невизначений період часу. Знову ж таки, така поведінка не є незвичною серед клієнтів PR-агенцій. З росіянами просто усе було ще гірше.

"Їхня поведінка може дуже розчаровувати", - каже один колишній топ-менеджер Ketchum.

Коли почалася війна у серпні 2008 року між Росією і Грузією через Південну Осетію, спірну територію, піарники Ketchum раптово для себе зайнялися спробами організувати інтерв'ю з російськими офіційними особами та акредитувати журналістів у зону воєнних дій. З цього не вийшло нічого доброго. Конфлікт викликав тривогу у нью-йоркському офісі агенції, в якому співробітники більше звикли продавати напої бренду Crystal Light, ніж маніпулювати з фактами про війну. Тим часом, грузинські посадові особи весь час перебували в ефірі, нарікаючи на російську агресію. Їхня PR-операція суттєво перевершила усі зусилля Ketchum, що визнала свою "комунікаційну поразку" у внутрішньому документі, отриманому журналом Politico.

Уряд Росії теж визнав її. Як випливає з дипломатичної депеші, оприлюдненої WikiLeaks, під час зустрічі у грудні 2008 року у Москві з Рорабакером і Біллом Делагантом, тодішнім конгресменом-демократом від штату Масачусетс, заступник міністра закордонних справ РФ Ґріґорій Карасін визнав, що Росія програла Грузії PR-битву. Делагант сказав тоді Карасіну, що росіянам треба більш ефективно "працювати з Капітолійським пагорбом". Росія не ретранслювала тоді у належний спосіб у США свою точку зору. Це завдання взяли на себе, переважно, Делагант та Рорабакер, двоє найперших і найбільш енергійних захисників Росії у конфлікті в Південній Осетії. У якийсь момент Рорабакер заявив, що анонімні джерела у розвідці повідомили його про те, що саме Грузія розпочала воєнні дії, а це було ключовою тезою Ketchum. "Росіяни мають рацію. Ми помиляємося", - сказав він під час слухань у Комітеті у закордонних справах Палати представників. Одна російська газета написала, що ці слова Рорабакера були такими, "про які тільки й можуть мріяти російські лобісти у Вашингтоні".

ЧИТАЙТЕ: США і союзники демонструють силу: Росія ізольована, а її економіка в руїнах, - Обама

Газета мала рацію у кількох значеннях цього речення. На цей момент лобісти The Washington Group фактично вже зупинили лобіювання. "Вони не займалися безнадійними справами", - каже колишній топ-менеджер Ketchum. Наприкінці 2008 року, за його словами, Ketchum замінила споріднену зі собою The Washington Group на юридичну компанію Alston & Bird, що займається також лобіюванням. (У відповідь на прохання про коментар, Молінарі попросила свого помічника прочитати по телефону листа, з якого випливає, що партнери The Washington Group провели голосування і вирішили лобіювати інтереси Росії лише у справі вступу до СОТ).
Ще одна суперечка розвернулася з Clark & Weinstock, компанією, що теж належала до Omnicom, і яку Ketchum найняла для лобіювання інтересів "Газпрому". Усю силу Clark & Weinstock втілював її старший партнер Він

Вебер, колишній конгресмен-республіканець та радник численних кандидатів у президенти. ""Газпром" просто нікого не знав, - каже Вебер. - Тому ми познайомили його представників з різними людьми. Після знайомства можна вже й починати переговори".

Але Ketchum очікувала більшого. Конфлікт виник, коли газпромівський бос Алєксандр Мєдвєдєв прибув до Вашингтона у 2009 році. Ketchum хотіла, щоб він зустрівся із сенаторами Джоном Керрі і Діком Лугаром, тодішніми головою і заступником голови Комітету у закордонних справах Сенату, але Clark & Weinstock не змогла організувати для Мєдвєдєва ці зустрічі у день, коли він мав вільний час. Це був День ветеранів (у США - національне свято).

У 2010 році Ketchum відмовилася від послуг Clark & Weinstock. Один колишній лобіст з цієї компанії каже: "Мені соромно, що я працював за цим контрактом".

На той момент президент США Барак Обама вже розпочав свою політику «перезавантаження відносин» з Росією. Спочатку цей підхід викликав надії. Дві країни підписали новий договір про скорочення ядерних озброєнь. Вони відкрили новий сухопутний маршрут постачання американських військ в Афганістані від узбережжя Балтійського моря через Росію і Казахстан. Росія також досягла поступу на шляху до членства у СОТ. Ketchum та її підрядники не могли записати ці зміни на свій рахунок, але вони допомагали дещо покращити репутацію Росії. Потік грошей не зупинявся.

Проте, з'явилася нова проблема. Після чотирирічного перебування на посаді прем'єр-міністра Путін вирішив повернутися у президенти. Чимало росіян вважали, що вибори були сфальсифіковані. Наприкінці 2011 року і на початку 2012 року вони виходили на вуличні масові протести. Влада відреагувала на них жорстокими переслідуваннями. Авторитарний лідер з коренями з КДБ повернувся на стару посаду. І в нього у думках була власна політика "перезавантаження".
***

Читайте продовження.

Оригінал: Politico

Джерело: iPress.ua

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

23 01 2015 16:55
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ