RSS
ПОЛІТИКА СТАТТІ

Вашингтон Путіна. Частина друга

Росія може невдовзі знову вийти на ринок у пошуку нової PR-агенції у США
Після російської анексії Криму та вторгнення на Донбас, жодна із PR-агенцій США не взяла на себе сміливість відбілювати репутацію Кремля. Однак, лобісти Росії та прихильники Путіна серед американських політиків залишились.
Вашингтон Путіна. Частина друга Фото: AFP

Продовження. Читайте першу частину тексту Вашингтон Путіна.

****

Поговоріть з достатньою кількістю правозахисників у Вашингтоні, і неминуче ви почуєте від них прізвище "фон Клоберг". Повний титул цього чоловіка: барон Едвард Джозеф фон Клоберг III, лобіст проклятих. У 1980-х і 1990-х роках, фон Клоберг, що насправді не був ані бароном, ані аристократом взагалі, на що могла б вказувати частка "фон", активно представляв інтереси найвідоміших тиранів, включно з Саддамом Хусейном, Ніколає Чаушеску і Мобуту Сесе Секо.

"Він був агенцією "Вільям Морріс" для паріїв цього світу", - написав Марк Стейн у The Atlantic у 2005 році, невдовзі після того, як лобіст стрибнув з муру замку Кастель Сант-Анджело у Римі, подібно до головної героїні опери "Тоска". Фон Клоберга кинув його молодий бойфренд, литовський масажист, який був також його діловим партнером. Таким чином, фон Клоберг помер через нещасливу любов.

Сором, навпаки, ніколи не міг би вбити його. "Сором - лише для жінок", - полюбляв казати фон Клоберг.

Ефектному у житті лобісту подобалося відвідувати публічні заходи у Вашингтоні у чорному плащі з підкладкою з червоного оксамиту. Після того, як журнал Spy розіграв його, підіславши до нього вигаданого неонациста, що хотів би скористатися його послугами і міг би добре заплатити, фон Клоберг з'явився у редакції журналу у шоломі і протигазі. "Я можу взяти вогонь на себе", - сказав він.

ЧИТАЙТЕ: Бійці пропаганди Путіна

Протягом понад двох десятиліть фон Клоберг успішно займав нішу деспотів на ринку лобістських послуг. Тепер її вже немає. Лобіювання у Вашингтоні перетворилося на багатомільярдну галузь, у якій тавро ганьби, пов'язане з роботою на неприємних клієнтів, втратило своє значення або навіть було анонімізоване великими компаніями, у яких працюють сотні правників та політтехнологів. Вони тепер продають послуги, а не звільнення від гріхів. Лобісти мислять так: це просто бізнес, і, крім того, лобіювання виконує корисну функцію - оскільки комунікація та розуміння суперників і ворогів є необхідністю.

З якого боку не подивитися на такий підхід до лобіювання, він став частиною американського життя. "Раніше ними займалася лише одна людина, - каже Тор Галворссен, президент Фундації з прав людини, організації, у правлінні якої є Гаррі Каспаров та Елі Візель. - Тепер його роль виконують PR-агенції, що брешуть усім".

Теперішній реєстр клієнтів Squire Patton Boggs, у якому є такі постійні порушники прав людини, як Китай, Лівія і Саудівська Аравія, доводить, що "сором - лише для баб". Окрім того, він перебуває у зворотній залежності від грошей. "Ми обираємо наших клієнтів з тих, хто першим постукає у двері", - полюбляв казати покійний правник та лобіст Томмі Боґґз.

Дізнатися, хто насправді лобіює інтереси іноземної фізичної, юридичної особи або уряду, а також яку саме мету він переслідує, доволі складно з огляду на те, наскільки мало інформації зобов'язані розкривати у своїх звітах лобісти. Згідно з Актом про реєстрацію іноземних агентів 1938 року, який Конгрес прийняв у відповідь на діяльність у США нацистських пропагандистів, будь-хто з лобістів, хто працює у США на клієнта з-за кордону, повинен зареєструвати свої контракти у міністерстві юстиції та подавати туди звіти про виконану роботу. Вони повинні повідомляти, що вони роблять, з ким вони контактують, і чому, особливо якщо їхня діяльність має політичний вимір, тобто якщо вони мають намір вплинути на рішення урядової установи або посадової особи.

Але причини, наведені у звітах, часто занадто розпливчасті, щоб з'ясувати, чим вони займаються. Візьмемо один приклад. 25 квітня 2007 року Ketchum контактувала з помічником сенатора. Зі звіту, оприлюдненого міністерством юстиції, випливає, що лобіст відправив листа електронною поштою "Мітчу Водмену, раднику з питань національної безпеки сенатора [Трента] Лотта". Опис інтересів або політики, на яку прагнув вплинути лобіст, складається з одного слова: "Росія".  

Звіти агенції Ketchum та її лобістів демонструють їхню надто низьку активність, як на отримані ними мільйони. Alston & Bird, компанія, яку Ketchum найняла для лобіювання інтересів Росії, у своїх звітах поки що повідомила лише про один випадок політичних контактів - коли вона спілкувалася з помічниками трьох американських офіційних осіб про візит заступника російського міністра. За останні два з половиною роки, як стверджує Alston & Bird, компанія не виконувала ніяких робіт за контрактом. Жодних листів. Жодних телефонних дзвінків. Нічого. Загалом, компанія заробила за російським контрактом $1,5 млн. (Боб Джоунз, партнер Alston & Bird, що відповідає за реалізацію російського контракту, не відповів на численні прохання про коментар.)

ЧИТАЙТЕ: Чому істерить Кремль

Компанія, яку Ketchum найняла, щоб лобіювати інтереси "Газпрому" - Venable, у своїх звітах була майже так само лаконічною, за винятком початкового етапу реалізації контракту. Згідно із звітами, з 1 листопада 2010 року по 30 квітня 2014 року Venable, у якій за російський контракт відповідав колишній сенатор-демократ Берч Бай, розіслала сім листів, провела чотири зустрічі, зробила два телефонні дзвінки і організувала дві телеконференції.

Ketchum заплатила Venable $1,1 млн. І Venable, і Alston & Bird, можливо, заслужили на свої гроші в інший спосіб: наприклад, політичним аналізом законодавства і новин, але те, чим вони займалися, було точно не політичним лобіюванням, принаймні таким, яким займаються у відкритий та підзвітний спосіб. (Venable не відповіла на численні прохання про коментар.)

Окрім Ketchum, російський уряд практично не мав публічних лобістів у Вашингтоні. Ще однією великою PR-агенцією, що представляла російські інтереси, є APCO Worldwide, що у 2010 році уклала контракт з постачальником ядерного палива "Техснабекспорт", дочірньою компанією "Росатому", державної корпорації, що контролює російську атомну галузь. І у 2003 році Пітер Ганнафорд, старший консультант APCO, що був радником Рейгана, представляв інтереси "РИА Новости", державної нформаційної агенції. (Ганнафорд, слід зазначити, представляв також інтереси ультраправої Партії свободи в Австрії, яку тоді очолював Йорґ Гайдер, що колись дав високу оцінку Третьому рейху за його "правильну політику зайнятості".) Ось і все.
***
Дивні групи конгресменів заводяться на Капітолійському пагорбі. Група конгресменів-мотоциклістів. Група любителів арахісу. Група конгресменів-тенісистів. У вересні 2011 року представник Грегорі Мікс (демократ з Нью-Йорка) заснував ще одну: Групу з розвитку економічних зв'язків між США та Росією. Маючи у своєму окрузі Міжнародний аеропорт імені Джона Кеннеді, Мікс завжди цікавився зовнішньою торгівлею, а створення цієї групи пояснював тим, що хоче надати Росії статус, який би дав їй змогу безперешкодно торгувати зі Сполученими Штатами. Для цього Конгресу треба було скасувати поправку Джексона-Веніка, правову норму, ухвалену ще у 1974 році, що обмежувала торгівлю з деякими країнами колишнього комуністичного блоку. Росіяни вважали поправку Джексона-Веніка принизливим анахронізмом. Вони виразно хотіли її скасування. Чимало американських компаній теж вважали її анахронізмом. Як і Мікс.

"Він був на нашому боці, - розповідає Ед Верона, колишній голова Американо-російської ради бізнесу. - Він виступав на декількох подіях, організованих нами. Ми високо цінували його внесок".

Проте, ефективність діяльності цієї групи була не настільки очевидною. Її метою, за словами Мікса, була підтримка заявки Росії на вступ до СОТ. Втім, вже через декілька тижнів після заснування групи Росія вступила до СОТ, що стало кульмінацію процесу, який тривав 18 років. Тож якою була потім мета діяльності групи? Інші конгресмени навіть не пам'ятають нічого про неї. Згідно із звітами агенції Ketchum, її фахівці контактували з Міксом лише один раз, щоб поінформувати його про візит російського міністра. Мікс зустрівся з ним. Він також мав зустрічі з Кісляком, російським послом у Вашингтоні - веселим, грубим чоловіком. За відсутності серйозних цілей діяльності, існування цієї групи давало конгресменам привід просто посидіти за пляшкою горілки. Представник Майкл Ґрімм (республіканець з Нью-Йорка), один з близьких друзів Мікса у Конгресі, теж був членом цієї групи.

Ґрімму, колишньому агенту ФБР, що працював "під прикриттям" на Волл-стріт, видаючи себе за трейдера, пов`язаного з мафією, минулого року висунули звинувачення у шахрайстві та наданні завідомо неправдивих свідчень під присягою (загалом 20 пунктів), що випливають з володіння ним рестораном на Мангеттені під назвою Healthalicious. У грудні 2014 року він визнав себе винним у злочині, що полягав у поданні неправдивих податкових декларацій за свій ресторан, і оголосив, що залишає Конгрес. З часів служби в ФБР Ґрімм має гангстерське прізвисько, що відбиває його потяг до дорогого одягу: Майкі С'ютс [Suits - англ. "костюми"]. І в "С'ютса" був запальний характер. Одного разу Ґрімм витягнув пістолет в переповненому нічному клубі - після того, як він став занадто близький із заміжньою жінкою і вступив у бійку з її чоловіком. Не так давно він погрожував скинути репортера з балкону у Капітолії. Репортер поставив йому кілька запитань про допущені ним явні помилки у фінансовій звітності, які вказують на можливі порушення правил фінансування виборчих кампаній. "Я розірву тебе навпіл, - сказав Ґрімм репортеру на камеру, - як хлопчика".

У серпні 2012 року Ґрімм став співголовою Групи з розвитку економічних зв'язків між США та Росією. За його словами, його членство у групі мало на меті задовольнити потреби та інтереси великої кількості етнічних росіян, що мешкають у його окрузі, який охоплює Стейтен-Айленд і частину південного Брукліну. Можливо, він так само активно цікавився інтересами і потребами інших етнічних груп свого округу - ізраїльтян, поляків, марокканців, швейцарців та голандців, іммігрантів з Центральної Африки, тому що він був також співголовою груп з розвитку економічних зв'язків з країнами їхнього походження у Палаті представників Конгресу. Такі групи, зазвичай, допомагають політикам збирати гроші на виборчі кампанії з компаній, що мають інтереси у цих країнах. Вони також дають конгресменам та його помічникам можливість поїхати у відрядження в екзотичну країну.

У листопаді 2012 року Ґрімм і Мікс виступили зі спільною заявою після голосування за скасування поправки Джексона-Веніка. У Сенаті аналогічний закон був прийнятий через декілька тижнів. Замість того, що відреагувати на це з ентузіазмом, росіяни висловили своє обурення. Чому? Законопроект про скасування поправки Джексона-Веніка був об'єднаний з іншим законопроектом. Останній отримав назву "Акта Магнітського", на честь покійного Сергія Магнітського, молодого російського аудитора, що викрив шахрайську змову на $230 млн, до якої були причетні російські податківці та поліцейські.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обама підписав "закон Магнітського" щодо росіян

Магнітського заарештувала російська поліція у Москві за фальсифікованим звинуваченням у 2008 році. Його утримували у похмурій Бутирській в'язниці, де ще перебував у якості в'язня письменник Олександр Солженіцин. Магнітського, як стверджують, били і катували. Пізніше він помер в ув'язненні.

Колишній працедавець Магнітського, Білл Браудер, американський інвестор, що керує компанією, яка стала жертвою шахрайства у Росії, вирішив покарати причетних до його смерті російських держслужбовців, змусивши американський уряд запровадити щодо них візові санкції та відрізати їх від американської банківської системи.

Декілька сенаторів, його однодумців, головним серед яких був демократ з Меріленду, Бен Кардін, відмовилися голосувати за скасування поправки Джексона-Веніка без одночасного прийняття Акту Магнітського. Інші конгресмени, як-от Рорабакер, хотіли, щоб Акт Магнітського виокремили в окремий законопроект, але у кінцевому рахунку все одно проголосували за нього разом зі скасуванням поправки Джексона-Веніка. І так він став законом. Одним ударом Конгрес підвищив статус Росію, як торговельного партнера США, і водночас принизив її через недотримання прав людини. Російські урядовці, що не звикли до того, щоб їх публічно принижували, були дуже розлючені.

"Це вистава у театрі абсурду", - так назвало міністерство закордонних справ Росії рішення Сенату.

Навіть ще до прийняття Акту Магнітського і вибуху обурення у Росії, пов'язаного з ним, Путін пішов на кроки, що унеможливлювали реалізацію Обамою оголошеного ним же "перезавантаження" відносин з Росією. Москва ще тоді почала переслідувати правозахисників та організації, що виступали за розширення демократії. Протестувальників карали величезними штрафами. Були покарані неурядові організації, що отримували іноземне фінансування. Путін вигнав з країни Агенцію США з міжнародного розвитку. І після того, як Конгрес прийняв

Акт Магнітського, російський уряд на знак помсти проштовхнув через свій парламент закон, що заборонив американцям усиновлювати російських дітей.

"У такий спосіб були змарновані мільйони доларів, витрачені раніше на PR", - каже Майкл Макфол, тодішній посол США у Росії.

У цей момент, як випливає зі звітів Ketchum, діяльність агенції полягала переважно у розсилці прес-релізів, оновленні веб-сайтів і спостереженні за тим, як російські гроші надходять на їхні рахунки. Ketchum, попри все, заробляла близько $3 млн на рік на контракті з Росією. За контрактом з "Газпромом" обсяг платежів зріс. Вони йшли тепер через компанію з Великобританії під назвою Diversified Energy Communications Ltd. З 1 грудня 2011 року по 30 травня 2014 року Ketchum отримала $17,3 млн за свою роботу на "Газпром". Ketchum розповсюджувала звітність "Газпрому" та його бюлетень, розміщувала контент у соціальних медіа, і, що доволі дивно, почала розсилати прес-релізи Континентальної хокейної ліги, президентом якої на той час був Алєксандр Мєдвєдєв, заступник голови правління "Газпрому", якому не вдалося зустрітися з Керрі і Лугаром під час поїздки до Вашингтону.

ЧИТАЙТЕ: Росія оприлюднила свій "список Магнітського"

Ketchum досягла одного помітного успіху у просуванні точки зору Росії у цей період: вона розмістила 11 вересня 2013 року статтю Путіна у The New York Times. Президент Росії розкритикував "американську винятковість" і заявив, що воєнні дії США та їхніх союзників проти сирійського режиму, якому Росія постачала зброю, "могли б вивести з рівноваги всю систему міжнародного права і порядку". Він дав також серйозну пораду: "Закон є законом, і ми повинні дотримуватися його, подобається нам він чи ні."

У лютому 2014 року Росія вторглася в Україну і невдовзі анексувала Кримський півострів. Усі хокейні прес-релізи у світі тепер не могли б покращити її репутацію.
***
Дейна Рорабакер помітно пожвавився. Він голосно наспівував пісеньки і та пив горілку в італійському ресторані готелю "Україна", одній із знакових для Москви "Семи Сестер", багато прикрашених будівель сталінської епохи, що визначають характер міста. В конгресмена з'явилися сльози на очах, коли він запропонував тост. "За тіснішу співпрацю між двома нашими країнами", - сказав він, за свідченням одного з американських держслужбовців, що готували візит конгресменів до Росії у травні 2013 р. За довгим столом разом з ним сидів і схвально спостерігав за його поведінкою Дмітрій Рогозін, путінський віце-прем'єр-міністр, відомий яструб, який відповідає за військово-промисловий комплекс і є найбільш знаним антиамериканістом у Росії. Менш ніж через рік Рогозіна включать до переліку росіян, щодо яких американський уряд застосує санкції після анексії Росією Криму.

Рорабакера було особливо цікаво слухати під час цієї зустрічі, тому що, за певними чутками, на прийомах він досі розповідає людям, що він "допоміг вбити більше радянських солдатів, ніж будь-хто інший [з американців]".

Покійний Джек Вілер, друг і колега Рорабакера з часів роботи в адміністрації Рейгана, часто виголошував інший тост: "FTC!", коли вони пили пиво. Це розшифровувалося як "Fuck The Commies!" За словами Вілера, вони навіть планували змінити літерний код на номерних знаках автомобілів дипломатів СРСР на "FC", тобто "Fucking Commies!"

Але тут вже сидів інший Рорабакер, в іншій Росії, і він пропонував їй своє серце. У складі делегації були п'ятеро інших конгресменів. Вони прилетіли, щоб дізнатися більше про терористів, що організували теракти під час Бостонського марафону, і про яких ФСБ попереджала ФБР в 2011 році. Вечеря з Рогозіним додала абсурдистського підтексту до цього відрядження, що і так нагадувало алкотур. Вона була організована одним зі старих друзів Рорабакера, на поради якого щодо Росії покладається конгресмен - особою, яку настільки поважають Путін та Рогозін, що вони намагалися зацікавити його у лобіюванні інтересів російського ВПК у Сполучених Штатах. Цей кремезний і високий чоловік з бровами Дракули, одягнений у все чорне, визнаний офіційно реінкарнацією тибетського лами XVII століття, був кінозіркою Стівеном Сігалом. Він сидів поруч із дружиною Рогозіна, говорив дуже мало, а навколо нього метушився цілий почет кремезних, молодших від нього чоловіків з чорним волоссям, які нагадували зменшені версії самого актора. За словами свідка зустрічі - американського держслужбовця, один з них носив чорну торбу, у якій лежали лише сонячні окуляри їхнього боса.

"Багато в чому це все нагадувало поганий сон", - каже він.

Сігал з'являвся у багатьох дивних місцях в останні роки - з бразильським фахівцем зі змішаних бойових мистецтв Андерсоном да Сільвою, стверджуючи, що той передав йому вміння відправляти в нокаут; на танку з Джо Арпайо, шерифом з графства Марікопа, штат Арізона, яким вони зруйнували стіну у будинку чоловіка, підозрюваного у жорстокому поводженні з тваринами (бойовими півнями). Проте, роль посередника для делегації конгресменів у Росії може виявитися найбільш карколомною у його кар'єрі. Ще дивнішим є
перевтілення Сігала в експерта з Росії, що відбулося за сприяння Рорабакера: як розповідає джерело, поінформоване про зв'язки між Рорабакером та Сігалом, у 2013 році конгресмен відмовився проводити слухання щодо Росії у своєму підкомітеті, почасти тому, що Сігал не міг у той час дати свої свідчення.
Рорабакер захищає свого консультанта. "Я працював на актора протягом семи років, і саме цей актор закінчив Холодну війну, - каже він, маючи на увазі Рейгана. - Я знаю, що деякі люди думають, що актори просто читають слова, написані для них у сценарії, і що вони не дуже розумні люди. Я вже давно знаю, що це не так".

Як не дивно, деякі з консерваторів, що захищають Росію у Вашингтоні - це колишні рейганісти, такі як Рорабакер, бійці Холодної війни, що стали дуже толерантно оцінювати політику Путіна. Рорабакер є найбільш помітним їхнім представником. Але є й також колишній помічник Рейгана Пет Б'юкенен, що у грудні 2013 року написав у своєму блозі допис під назвою "Чи є Путін одним з нас?" Б'юкенен розмірковує у ньому, чи не є Путін "палеоконсерватором" у культурній війні проти змови лібералів, елементами якої є одностатеві шлюби і аборти. (Путін підписав декілька законів, що дискримінують гомосексуалістів, і регулярно згадує про Бога та говорить про відродження православ'я у Росії.)

ЧИТАЙТЕ: Як горілка і Кремль залежать одне від одного

Завдяки Рорабакеру, щонайменше один з рейганістів-шанувальників Путіна склав свої свідчення у Конгресом, маючи на меті захистити позицію Росії, або, мабуть, змусити замовчати чи заплутати опозиційно налаштованих до неї конгресменів. На слухання з приводу кризи в Україні до свого підкомітету 29 липня 2014 року Рорабакер запросив у якості свідка Ентоні Салвіа, виконавчого директора "Американського інституту в Україні", маловідомої неурядової організації. Салвіа працював за адміністрації Рейгана у держдепартаменті на посадах середньої ланки. На слуханнях перед членами підкомітету він виступив з доповіддю, що применшувала значення агресії Росії щодо України. Він також забув згадати, що він є директор PR-агенції під назвою Global Strategic Communications Group. У 2005 році ця агенція була зареєстрована у реєстрі лобістів, як представниця інтересів керівництва "Родіни", правої російської політичної партії. Головою "Родіни" у той час був Дмітрій Рогозін, войовничий віце-прем'єр-міністр, що бенкетував з Рорабакером у Москві.

Те, що Салвіа не був ідеальним свідком для слухань, присвячених Україні, Рорабакер, схоже, відмовився помічати. Він рознервувався під час слухань, коли один з членів його підкомітету, представник Вільям Кітінг (демократ з Масачусетсу), колишній окружний прокурор, вказав Салвіа на численні та очевидні випадки конфлікту інтересів. Втім, Рорабакер і раніше робив такі помилки. У квітні 2013 року він запросив на слухання у якості свідка Андраніка Міграняна, керівника пов'язаного з Кремлем аналітичного центру. (Міграняна вважають настільки скомпрометованим у дипломатичних колах, що навіть Ketchum, у кінцевому підсумку, вирішила не мати з ним справ.) Під час поїздки з іншими конгресменами до Росії у 2013 році Рорабакер мало не скоїв ще більш кричущу помилку, коли Сігал запропонував організувати для нього зустріч з Рамзаном Кадировим, жорстоким, призначеним Путіним керівником Чечні. Як розповідає джерело, що готувало цей візит, Рорабакер дуже хотів зустрітися з Кадировим, але держдепартамент, турбуючись про безпеку конгресменів, відмовився гарантувати їм її на такій зустрічі.

ЧИТАЙТЕ: Стівен Сігал виступив в окупованому Криму з прапором терористів, - відео

Тим не менше, Рорабакер, мабуть, є одним з найкращих адвокатів, яких Росія має нині у Вашингтоні. Фінансовані російською державою англомовні медіа завжди можуть показати відеоматеріали з Рорабакером, на яких він захищає Путіна, щоб завоювати симпатії своїх глядачів. Під час кризи в Україні, наприклад, конгресмен дав інтерв'ю телеканалу RT, у якому він благав спробувати зрозуміти поведінку Москви. "Путіна демонізують тут дуже багато людей, - сказав Рорабакер журналісту. - Щоразу, коли він [просто] робить кроки задля захисту власних інтересів Росії, ми поводимося так, неначе ще триває Холодна війна. ... Путін там [в Україні] цілком має право стежити за дотриманням інтересів людей".

Рорабакер, здається, бачить у Путіні, за всіх його недоліків, якості, аналогічні до тих, що були в людини, на яку він колись працював - лідера, що повернув людям гордість за країну після періоду поразок, принижень і політичного хаосу. Росія, на його думку, є країною, що пройшла крізь відродження.

"Востаннє, коли я був там - можливо, під час серпневих канікул, у Москві відзначали день міста, - сказав конгресмен автору цієї статті. - Ціле місто наповнилося публікою ... люди випивали та добре проводили час, танцювали. Це нагадувало свято Марді-Ґра. Усе місто святкувало. ... Це відзначення дня міста у Москві дуже сильно нагадало мені відзначення Дня незалежності 4 липня у 1983 році, коли вже стали відчутними ефекти керівництва країною Рональда Рейгана. ... Всією країною ширилася радість, що сильно контрастувало з песимізмом, який панував чотирма роками раніше. Я відчуваю той самий дух у Москві. Путін повернув їм гордість за країну".

Подумайте лише: "Ранок у Москві" (відомий кліп Рейгана під час виборчої кампанії 1984 року, що випромінював оптимізм та впевненість, мав назву "Ранок в Америці" - iPress.ua) може стати добрим гаслом для PR-кампанії Путіна.

У будь-якому випадку, Росія може невдовзі знову вийти на ринок у пошуку нової PR-агенції. Контракт "Газпрому" з Ketchum було розірвано влітку минулого року. PR-агенція досі не розірвала свій контракт з Росією, але тепер уся діяльність зведена до мінімуму. Нещодавно Ketchum відповіла на запит Politico: "З огляду на сучасне геополітичне середовище, зараз дуже складно популяризувати необхідність економічного розвитку Росії, і, як наслідок, ми не плануємо ніяких заходів у США".

Люк О'Брайен - старший кореспондент журналу Politico.

Оригінал: Politico

Джерело: iPress.ua

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

23 01 2015 16:58
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ