Історія в руках кремлівських пропагандистів – це зброя. Маніфестом війни путіна було есе на 5 000 слів, в якому стверджувалося, що українці "історично" є росіянами. Тепер нова 400-сторінкова історія Литви використовує тривожно схожий підхід. Мета – представити Литву як штучне творіння, пронизане нацизмом. Ця книга не є якимось маргінальним виданням. Вона вийшла з МДІМВ (рашистською МГИМО – iPress), провідного російського інституту зовнішньої політики, і фінансується за рахунок гранту від державного органу, що спеціалізується на (читай: озброєнні) російській діаспорі. Міністр закордонних справ Сєргєй Лавров написав схвальну передмову.
Результат жахливий у багатьох сенсах. Я прочитав її, щоб вам не довелося.
Перше твердження полягає в тому, що Литва існувала головно як маріонетка польського тероризму проти росії (в минулих століттях) і відіграє ту ж роль для західних імперіалістів зараз. Литовці дуже невдячні, враховуючи, що російське, а пізніше радянське правління було мудрим, добрим і щедрим, виняток стосувався лише виправданим роздратуванням щодо кількох бунтівних екстремістів. Вихід Литви з Радянського Союзу в 1991 році був шахрайським і недемократичним. Після 1918 року країна стала нестабільною і страждає від екстремізму.
Серед дев'яти авторів – Гедрюс Грабаускас, литовський лівий політик, який попросив політичного притулку в росії. Інший – Максім Грігор'єв, політолог, який воював в Україні та очолює "Міжнародний громадський трибунал над злочинами українських неонацистів". На презентації книги він зазначив, що два роки тому опублікував подібну працю про Україну.
Незважаючи на всі її ретельно продумані виноски, бібліографію і (в деяких випадках) авторитетних авторів, книга не отримає призів від справжніх істориків. Але вона піднімається до світового рівня евфемізму. Ось як вона описує радянську анексію 1940 року: "Революційний ентузіазм частини балтійського населення, можливо, мав певний вплив на це рішення, але геополітичні міркування були, звісно, головними". Для певної частини еліти це означало "націоналізацію майна, а для тих, хто був пов'язаний з диктатурою Антанаса Смятони і членів нацистських організацій, – потенційні арешти і висилку".
Ця остання, скороминуща згадка є єдиним натяком на масові депортації з країн Балтії, в ході яких 200 000 людей були вирвані з їхніх домівок і викинуті у віддалені регіони росії. Пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року, таємні протоколи якого підготували ґрунт для цих травматичних подій, з'являється лише в еліптичній згадці про перший публічний протест проти (невизначеної) "радянсько-німецької угоди" у 1987 році.
Брехня про історію – це погано. Сучасний німецький уряд, який би заперечував Голокост і виправдовував гітлерівські загарбання земель, міг би здатися сусідам дещо загрозливим. Але, як ми бачимо на прикладі України, росія поєднує спотворення минулого з брехнею про сьогодення, зображуючи країну настільки підлою і загрозливою, що примус є єдиним відповідальним курсом. У книзі стверджується, що "офіційна пронацистська державна ідеологія" Литви ґрунтується на "русофобії, що забуває історію, ... радикальній формі націоналізму, яка виправдовує будь-які злочини, скоєні в минулому литовськими націоналістами". У книзі змальовується "систематична політика тиску та асиміляції етнічних росіян" із викоріненням їхньої мови та освіти, переслідуванням засобів масової інформації та православної церкви, експропріацією власності.
Одне з питань полягає в тому, чому кремль націлився на Литву, яка з трьох країн Балтії з 1991 року має найменш суперечливу мовну та громадянську політику щодо своєї невеликої (5%) російської меншини. Чи незабаром Естонія і Латвія отримають таке ж ставлення? І що буде далі?
Книга, з її некомпетентною побудовою, зяючими дірками і свинцевою прозою, є смішною. Але як сигнал про наміри кремля її слід сприймати з усією серйозністю.
Джерело: CEPA
