Мандрівка Закарпаттям. Виноградів (фото)

02 липня 2012, 17:34

Фото: andy-babubudu.livejournal.com

Користувач Андрій Бондаренко ділиться фотографіями та враженнями про свою мандрівку до Виноградова - стародавнього міста на Закарпатті.

На цих вихідних я знову побував у Виноградові. Тут починається Боржавська вузькоколійка, яка була основною ціллю моєї подорожі Закарпаттям. Прибувши до Виноградова о 6 годині ранку поїздом Львів-Солотвино, я мав дві години для того, щоб оглянути Виноградів. Ранок вихідного дня –це найкращий час для огляду будь-якого міста.

Незважаючи на попереднє уявлення про Виноградів, як маленьке містечко, де все цікаве знаходиться поруч, місто реально велике! Пам'ятки розкидані, а щоб подивитися все, треба витратити чи не половину дня. А дивитися є що: руїни замку Канків, найстаріший на Закарпатті бароковий палац Перені, декілька храмів, шпилі яких достають до самого неба, а також багато цікавої міської забудови кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Перша згадка про замок в Угочі знаходимо в угорський хроніці Аноніма 903 року, яка пов'язана з вторгненням угорців у Дунайську низовину. У той час він, ймовірно, був резиденцією місцевого слов'янського феодала. Замок мав назву Канків, пов'язану з легендарним розбійником Канко, який у цих місцях грабував подорожніх, що проїжджали повз місто.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Літні фестивалі. Куди податись на вихідні

Замок (ймовірно, дерев'яний) було збудовано на схилах Чорної гори, яка мвє висоту 568 метрів і є застиглим вулканом. В ХІ столітті із включенням цієї частини Закарпаття до складу Угорського королівства укріплення в Угочі перетворюються на рицарський замок.

У 1240 році замок зруйнували орди Батия. Вже у 1262 році Угочай відродився під назвою Севлюш і згаданий у грамоті угорського короля Стефана V. Тоді Севлюш став центром найменшої в Угорщині Угочанської жупи і отримав міські права. У 1307 році король Карл Роберт подарував місто феодалові Беку Боршо, який на місце дерев'яного поставив кам'яний замок, що контролював соляний шлях, який пролягав долиною Тиси. Брат власника замку опинився у коаліції місцевих феодалів, яка виступила проти короля. Замок було взято штурмом королівськими військами і після відновлення король Карл Роберт відділ його королеві Марії.

У 1329 році Карл Роберт оголосив Севлюш королівським містом і надав йому Магдебурзьке право. Тут поселилися німецькі колоністи: ремісники, виноградарі, місто стало крупним торгівельним центром на соляному шляху. 1399 року король Жигмунт Люксембурзький передав фортецю у власність барону Петру Перені, який перебудував твердиню. Одним з архітектором фортеці був Аристотель Фіораванті. В 1405 році за придушення антимонархічного заколоту йому був подарований і замок Нялаб з навколишніми селами. У XV ст. замок, який і надалі знаходився у володінні баронів Перені, був відданий францисканцям, які перетворили його на монастир.

Але опісля ста років його нащадок Ференц Перені став протестантом і почав виганяти католицьких священиків зі своїх територій. У 1556 році він напав на монастир і вигнав францисканців. Тих, хто вчиняв спротив, Перені наказав вбити, а тіла кинути у замковий колодязь. Проти Перені був висланий загін імператорських військ під командуванням Телекеші, який у 1557 році взяв замок штурмом і зруйнував його. За легендою, Перені розгромив францисканський монастир за те, що монахи затягли туди його доньку і заточили в підземеллі. Звільнити її допоміг один пройдисвіт, але до того часу вона була вже дуже хвора і незабаром померла.

Місто і замок почали занепадати в період турецьких і антигабсбурзьких війн XVI-XVII століть. Замкові мури почали використовувати, як будівельний матеріал, для виноградних терас на Чорній горі. Від замку, який мав форму чотирьохкутника розміром 30 х 34 метри з масивними квадратними баштами по кутах, збереглися фрагменти замкових стін і двох веж з бійницями.

В 60 метрах від руїн замку збереглися залишки старовинного готичного храму, який, вірогідно, походить з XIV ст. У храмі був похований угорський святий Капістран - бернардинський ченець, канонізований у 1724 році папою Бенедиктом ХІІІ.

З Чорної гори, де стоять руїни замку, відкривається гарна панорама міста:

Під замковою горою в парку стоїть кам'яний палац, зведений власниками Севлюша баронамиПерені наприкінці століття. Перені були управителями мармароських соляних копалень і стали найбагатшим родом в Угочі (Севлюші). Палац Перені - найстаріша пам'ятка палацової архітектури Закарпаття. Спочатку це була одноповерхова прямокутна будівля з квадратними баштами по кутах, яка виконувала фортифікаційну функцію.

У XVII ст. палац було перебудовано під житлову резиденцію у стилі бароко. Споруда стала двоповерховою, з'явився ризаліт на центральному фасаді. Сам фасад прикрасили високим випуклим фронтоном з ліпним гербом баронів Перені, а центральну залу палацу - фрескою з зображенням Агасфера і Есфірі. Кутові башти були вкриті ґонтовими заломними дахами з граційними силуетами, а навколо було закладено великий парк з екзотичними деревами.

Поруч з палацом знаходиться одноповерхові флігелі, які мають дахи з заломами, вкриті гонтом. Сьогодні в колишній резиденції Перені знаходиться районний відділ освіти.

Найвеличнішим храмом Виноградова є Вознесенський костел, зведення якого почалося у XIII ст. Храм кам'яний, однонавовий, має триярусну дзвіницю з наметовим завершенням. Дзвіниця за старих часів використовувалася, як сторожова вежа. Перший ярус дзвіниці - квадратний в плані, верхні два - восьмикутні.

Стіни костелу і дзвіниці укріплені багаточисленними контрфорсами. Від романських і готичних часів збереглися портали на південному і північному фасадах, фрагменти орнаментального фрескового живопису.

На початку XVI століття костел захопили протестанти. Після поразки трансильванських князів, покровителів протестантизму, костел у 1690 році захоплюють францисканці, а у 1748 році єпископ Баркоці з Егера передає його католикам. На згадку про цю подію над головним порталом був вибитий герб єпископа Баркоці.

Через дорогу від Вознесенського костелу - комплекс кляштору францисканців, заснованого у 1516 році. Монастир складається з костелу - однонавової базиліки, збудованї у готичному стилі, і двоповерхового корпусу келій. У 1717 році костел був зруйнований ордою кримського хана Гірея. Після пожежі 1747 року кляштор було відновлено у барокових формах. Протягом ХІХ століття костел стояв пусткою. Ще одну перебудову було зроблено у 1889 році. З півдня збереглися залишки монастирського саду.