Зараз, коли горить Київ, західні політики зіткнулися з наслідками власної політики. Наші зусилля, спрямовані на те, щоб допомогти Україні зблизитися з Європою, встановити демократію та верховенство закону зазнали видовищної поразки. Тим часом, Володимир Путін відзначає не лише спортивний тріумф у Сочі, а й геополітичну перемогу у країні, що є найважливішим сусідом Росії.
Дуже легко переускладнити ситуацію в Україні історичними, етнічними та географічними подробицями. Часто кажуть, що Україна розколота між сходом і заходом, між російськомовними та україномовними, між тими, хто ностальгує за радянською визначеністю, і тими, хто бачить своє майбутнє із Заходом. Бізнес-еліта України так само розколота: між поплічниками президента Віктора Януковича і тими, кого обурює його хижацька поведінка. Опозиція є дуже строкатою: уявіть під спільним прапором Найджела Фериджа (британський політик-євроскептик, лідер Партії незалежності Сполученого Королівства - iPress.ua), Еда Болза (один з провідних політиків Лейбористської партії), футбольних фанатів та Жіночі Інститути (у Сполученому Королівстві - місцеві жіночі громадські організації, що існують з 1915 року - iPress.ua).
Але реальна картина набагато простіша. Більшість українців хочуть, щоб їхня країна була частиною Європи. Росія, колишня імперська метрополія, їм це забороняє. Вона хоче, щоб Україна була частиною її нового Євразійського Економічного Союзу - противаги до Європейського Союзу, але такої, якою керуватимуть шахраї та есбісти у Москві, а не євробюрократи у Брюсселі.
Віктор Янукович, Володимир Путін. Фото: AFP
Без Володимира Путіна в Україні нині був би мир. Саме Росія змусила Україну відмовитися від угоди, яку ЄС пропонував їй укласти у листопаді, оголосивши нищівну торговельну війну проти українського експорту. Саме Росія, що запропонувала дешевий газ і кредити на м'яких умовах, коли українська економіка похитнулася. Саме Росія надіслала сотні "радників" у ключові українські урядові установи та міністерств, включно зі СБУ, щоб мати впевненість у тому, що вони будуть вірні курсу Москви. Якби цього тихого перевороту, здійсненого Росією, не було, українцям не довелося б будувати барикади на вулицях на знак протесту проти зловживань режиму. Тоді, без постійного та дедалі сильнішого російського тиску на Януковича, конфлікт можна було б врегулювати.
Втручання Кремля у справи України не є чимось новим. Він систематично порушував меморандум, укладений у Будапешті у 1994 році, за яким Україна відмовилася від радянської ядерної зброї в обмін на обіцянку, що Росія ніколи не чинитиме на неї економічного тиску або проявлятиме агресію в іншій формі. Вона неодноразово припиняла постачання газу в Україну, і сприяла формуванню цілої культури тіньових посередників у торгівлі енергоресурсами, гроші яких отруюють українську політику. Росія утримує військово-морську базу, разом зі шпигунами та частинами спецприхначення у Севастополі у Криму. У цьому регіоні живуть етнічні росіяни, що почуваються скривдженими тим, що цей півострів-курорт був переданий Україні у радянські часи. Вони перебувають у постійних тертях з кримськими татарами, масово депортованими з їхньої прабатьківщини у 1944 році, що було винятковим актом жорсткості Сталіна.
Але втручання Росії у справи України посилилося в останні місяці, а зусилля Заходу зазнавали поразки. Європейські політики досі чіпляються за думку, що переговори з Росією можуть принести взаємовигідний кінець стражданням України. Це хибна надія. Кремль не любить рішень, у яких виграють усі сторони. Йому подобаються результати, у яких він виграє, а зненавиджені західні конкуренти програють, і бажано з приниженням - це для Путіна є питанням особистого престижу. Коротше кажучи, хоча й ЄС вважає саму ідею геополітики старомодною і непривабливою, у геополітику грають на його порозі. І він програє.
Вікторія Нуланд, Джеффрі Пайєтт. Фото: AFP
Америка так само не бере участі у цій грі. Адміністрація Обами нехтує своїми європейськими союзниками з дня набуття своїх повноважень. Її найважливіший дипломат, що відповідає за відносини з Україною, Вікторія Нуланд, є дуже енергійною та прямолінійною (вона нещодавно заявила "F--- the EU" у телефонній розмові з послом США у Києві, яку записала російська розвідка, а пізніше й злила цей запис). Але їй бракує впливу, щоб змусити обертатися колеса механізму вироблення політики у Вашингтоні. Без втручання Москви ЄС і США змогли б завдяки своїм скромним ресурсам досягти певного результату. Але у зіткненні з Росією, з усією її невблаганною люттю, обидва гравці програють. Наслідки оприлюднення Едвардом Сноуденом таємних матеріалів з Агенції національної безпеки підірвали та послабили трансатлантичний альянс: гнів через шпигування США у таких країнах, як Німеччина, паралізував життєво важливі дискусії на теми, що стосуються безпеки.
Тепер усі ймовірні сценарії є поганими. Можливо, влада вирішить, що вона не може придушити протести, і відступить, що означатиме цілі місяці напруги, нервозності і невизначеності. Навіть тоді, територіальна цілісність України буде порушена, і, можливо, безповоротно. На заході урядові будівлі були підпалені. Цей регіон - колись Австро-Угорська Галичина - був місцем десятирічного повоєнного бунту проти радянської влади. Якщо промосковська влада у Києві спробує розправитися з ним, неминучою буде громадянська війна. Вона означатиме не лише людські страждання (і, цілком можливо, велику кількість біженців), але й також економічну дестабілізацію та серйозні ризики втягування у конфлікт зовнішніх сторін. Що станеться, якщо хтось - наприклад, справжня або вигадана група націоналістичних повстанців - підірве один з нафто- або газопроводів, що транспортують сировину зі сходу на захід?
Фото: vestnik55.wordpress.com
Не менш тривожною є ситуація у Криму - місці "Атаки легкої бригади" 160 років тому - який тепер може стати точкою спалаху іншого конфлікту з Росією, з набагато більш руйнівними наслідками. Регіон знаходиться на межі проголошення незалежності від Києва (цей крок, найімовірніше, викличе російську інтервенцію для захисту сепаратистського державного утворення).
Якщо придушення протестів триватиме і буде успішним, ми станемо свідками жахливого згортання здобутків останніх 10 років. Нещодавно прийняті і скасовані репресивні закони будуть реактивовані, і їх застосовуватимуть у повному обсязі, і не лише проти публічних протестів, а й проти незалежних медіа, громадянського суспільства та інших інституцій. Можливо, буде повернуто візовий режим для туристів із західних країн. Усі види співпраці із закордонними партнерами або діяльність, що фінансується із закордонних джерел, можуть бути ускладнені або заборонені. Україна стане ще однєю Білоруссю.
Після того, як країну буде здано на милість Кремля, Путін зможе отримати те, що захоче. Він, як відомо, із зневагою ставиться до самої ідеї державності України, і публічно, і у приватному порядку. Він міг вимагати від неї, щоб вона приєдналася до очолюваного Росією військового альянсу (ОДКБ - iPress.ua). Військова інтеграція Росії з Білоруссю вже виявляється головним болем для НАТО, організації, яка з усіх сил намагається визначитися, як їй захищати північно-східний фланг Європи з тими невеликими ресурсами, що є у її розпорядженні. Якщо режим у Києві розпочне військову та безпекову інтеграцію з Росією, Центральній Європі загрожуватиме те, з чим зіткнулися кілька років тому балтійські держави: крижане відчуття загрози фізичній безпеці.
Востаннє Європа зіткнулася з проблемою безпеки такого масштабу під час воєн у Югославії у 1990-і рр. Протягом багатьох років Захід не був спроможний усвідомити значення проблеми. А зараз ситуація набагато гірша. Країни, які намагалися найсильніше допомогти Україні, як-от Польща і Швеція, відчувають розчарування і виснаження. У решті Європи бажання до конфронтації з Кремлем, реальним підбурювачем до репресій та придушення протестів, ніколи не було таким низьким. Небезпека зараз полягає у тому, що, у розпачі, Захід прагне знайти рішення українській проблемі шляхом укладення угоди з Росією. Це розлютить та розчарує протестувальників, розпалюючи екстремізм і насильство. Важко уявити собі більш небезпечний месидж для Кремля: створіть хаос у своїй колишній колонії, і Захід дозволить вам продиктувати умови врегулювання.
Херман Ван Ромпей, Віктор Янукович, Жозе Мануель Баррозу. Фото: www.president.gov.ua
Натомість, Захід повинен грати м'язами. Є два можливі варіанти дій. Одним з них є надання підтримки країнам, які можуть наступними на лінії вогню Кремля. Грузія і Молдова стурбовані тим, що їхній рух у бік Європи супроводжуватиметься таким самим тиском і втручаннями, яких зараз зазнає Україна. Ми повинні підтримувати їх, а також найвразливіші країни, що вже зараз є членами західних клубів, як-от невеликі балтійські країни - Естонію, Латвію та Литву.
По-друге, ахіллесовою п'ятою режиму Януковича та його кремлівських покровителів є гроші. Проте, скільки б вони не вкрали, все одно вони не можуть витратити ці гроші у своїй країні. Їм потрібні наші банки, наш ринок нерухомості, наші біржі і наш потаємні агенції, щоб заховати та відіпрати їхні активи. Вони користуються нашими юридичними компаніями та аудиторами, щоб їхнє багатств виглядало таким, що має законне походження. Це відбувається у Відні, Нью-Йорку - і Лондоні. Нам має бути соромно, що ми були співучасниками. Ми повинні застосувати наші закони про боротьбу з відмиванням грошей та корупцією. Ми повинні заморозити активи і запровадити заборони на видачу віз тих, хто бере участь у пограбуваннях та репресій на нашому порозі.
Українці б'ються та вмирають за право бути європейцями. В них немає наївної віри у чесноти ЄС, а є глибоке переконання, що свобода, законність і порядність є кращими, ніж клановий капіталізм і нео-радянський пафос путінського Кремля. Вони вірять у наші цінності більше, ніж ми самі. Чому ми зраджуємо їх?
Едвард Лукас - автор книжки "Операція "Сноуден": подробиці найбільшої розвідувальної катастрофи Заходу"
Джерело: The Telegraph
Переклад: iPress.ua
