Проголошення незалежності Української Народної Республіки
Дата: 22 січня 1918 року
Орган, який проголосив: Центральна Рада УНР
Ліквідація незалежності: під час поразки українських визвольних змагань 1917–1920 років
Центральна Рада УНР на чолі з Михайлом Грушевським IV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки 24 січня 1918 року, коли більшовицькі війська вже перебували на підступах до Києва. Це було перше в історії новітньої України рішення, коли український народ проголосив незалежну суверенну Українську державу і остаточно розірвав відносини з імперським центром.
Проголошення ІІІ Універсалу. Київ, листопад 1917 року.
"Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу — селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради народних міністрів", - з тексту IV Універсалу.
Однак IV Універсал проголосили надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже минув, а країну охопила глибока економічна та політична криза.
На початку 1918 року Українська Центральна Рада втрачала позицію за позицією, а вже всередині січня радянську владу встановили у багатьох містах України. Народ почав зневірюватися у здатності УЦР розв'язати нагальні державні питання, а соціальні проблеми брали гору над національними. Проголошення IV Універсалу сприйняли без особливого ентузіазму.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Їхніми очима. Україна 1918 року на фото з Національного архіву (Нідерланди)
Нерішучі і неузгоджені дії УЦР призвели до того, що в кульмінаційний момент 29 січня 1918 року в бою під Крутами, де вирішувалася доля Києва, довелося розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість яких загинула в нерівному протистоянні з чотирьохтисячною більшовицькою армією Муравйова.
Після захоплення Києва Муравйов наказав "знищити всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції". Опісля називали різні цифри жертв: від 5000 і більше. Майже 3000 осіб розстріляля першого дня. Розстрілювали переважно російських та українських старшин - тих, хто мав посвідчення УЦР, і декого з громадських діячів.
Центральна Рада перебралась до Житомира і звідти керувала боротьбою проти російських збройних формувань.
Проголошення незалежності Кубанської Народної Республіки
Дата: 16 лютого 1918 року
Орган, який проголосив: Законодавча Рада Кубанської Народної Республіки
Ліквідація незалежності: остаточне захоплення територій Кубані більшовицькими військами у 1920 році
Кубанські козаки, 1918 рік.
Козацьке державне утворення на Кубані проіснувало всього 1 рік і 9 місяців.
4 січня 1918 року на заклик Української Чорноморської Ради 29 політичних партій та організацій підтримали ІІІ Універсал Української Центральної Ради та звернулися до Кубанського Військового Уряду щодо доцільності приєднання Кубані до України.
Перешкодою до утворення кубанської державності та налагодження найтісніших стосунків Кубані з Україною був конфлікт між кубанськими козаками та іногородніми, серед яких все більше завойовували авторитет більшовики. Однак цей конфлікт вдалося залагодити, що стало наступним кроком до проголошення незалежності Кубанської Народної республіки.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Українці про Незалежність: у нас нема прав, захисту і гідного лідера
16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголосила Самостійну Кубанську Народну Республіку. Через декілька днів після закінченні сесії нарада членів Ради ухвалила резолюцію щодо приєднання Кубані на федеративних умовах до України.
На перешкоді приєднання Кубані до України також стало нерішуче ставлення гетьмана Петра Скоропадського до політичного об'єднання з Кубанською республікою. Сторони зволікали з рішенням про спільну мобілізацію сил, що дало змогу більшовикам піти в наступ і, зрештою, захопити території Кубані та України.
Проголошення незалежності Західно-Української Народної Республіки
Дата: 19 жовтня 1918 року
Орган, який проголосив: Українська Національна Рада
Ліквідація незалежності: анексія Польщею, Румунією і Чехословаччиною у 1919 році
Члени Уряду Західноукраїнської Народної Республіки у Кам'янці-Подільському, 1919 рік.
Після розпаду Австро-Угорської імперії численні народності отримали шанс на здобуття незалежності і створення власної держави. Українці Галичини вирішили скористатися цим унікальним шансом і проголосити свою незалежну державу.
На зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства створили Українську Національну Раду - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.
19 жовтня 1918 року УНРада, до якої входили відомі політичні та військові діячі Галичини і Буковини, проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Столицею нової держави став Львів, президентом - Євген Петрушевич. Нова республіка охоплювала територію, заселену українцями - Галичину, Буковину й Закарпаття.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: З побуту польських леґіоністок у Львові
З Листопадового чину, що відбувся 1 листопада 1918 року, розпочався військовий конфлікт ЗУНР проти Польщі. Тоді ж над Львовом вперше замайорів жовто-блакитний прапор.
22 січня 1919 року ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР).
ЗУНР окупували 18 липня 1919 року під час українсько-польської війни. Територія ЗУНР зазнала анексії з боку Польщі, Румунії і Чехословаччини. Уряд ЗУНР, який до 1923 року перебував на еміграції, після військової поразки боровся за незалежність територій республіки на міжнародному фронті.
Однак рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі від 15 березня 1923 року офіціійно закріпило суверенітет Польщі над всією територією, якою вона фактично володіла, в тому числі і над Східною Галичиною.
Проголошення незалежності Карпатської України
Дата: 15 березня 1939 року
Орган, який проголосив: Сейм Карпатської України
Ліквідація незалежності: окупація Карпатської України угорськими військами у 1939 році
Міністр оборони Карпатської України Степан Клочурак (ліворуч) разом із президентом Карпатської України Августином Волошином.
Після Мюнхенського договору у вересні 1938 року складне міжнародне становище змусило Чехо-Словаччину погодитися надати Карпатській Україні статус автономної республіки. 22 листопада 1938 року празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців.
Автономія Карпатської України дошкуляла Угорщині, яка неодноразово висловлювала територіальні претензії. Після приєднання Угорщини до антикомінтернівського пакту і ліквідації Гітлером Чехословаччини, Угорщина вирішила окупувати Карпатську Україну.
У ніч з 13 на 14 березня угорські частини з допомогою гітлерівського війська вторглися на територію Карпатської України. Протягом кількох наступних днів велися криваві бої, в якому вояки "Карпатської Січі" майже не мали шансів на перемогу.
Члени Карпатської Січі в строю, березень 1939 року.
У ці непрості дні, 15 березня 1939 року, Сейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Згідно з ухваленою парламентом конституцією новостворена держава називалася Карпатська Україна із державним устроєм - президентська республіка. Офіційною державною мовою оголосили українську, державним прапором та гімном республіки визнали синьо-жовтий стяг і український національний гімн "Ще не вмерла Україна".
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Підкарпатська Русь напередодні Другої світової війни
Президентом Карпатської України обрали Августина Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая.
Вже 18 березня угорським військам вдалося повністю окупувати територію Карпатської України. За захист Карпатської України, за різними даними, загинуло від 2 до 6,5 тис осіб.
У кінці березня 1939 року президент республіки Августин Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Реваєм виїхала через Румунію в еміграцію.
Проголошення відновлення незалежності Української держави
Дата: 30 червня 1941 року
Орган, який проголосив: Українська Національна Рада
Ліквідація незалежності: окупація Львова німецькими військами у 1941 році
Львів'яни в очікуванні проголошення Акту відновлення державності, 30 червня 1941 року. Фото: ЦДВР.
Акт відновлення Української держави проголосили 30 червня 1941 року в окупованому німецькими військами Львові. Текст документу зачитав Ярослав Стецько, перший заступник провідника ОУН Степана Бандери. Ця подія стала однією із найважливіших в історії ОУН-УПА, оскільки ознаменувала чітке рішення націоналістів будувати власну державу поза автономіями у складі будь-якої іншої держави.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Моменти Незалежності: 22 роки здобутків і перемог
Представники національного руху за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону "Нахтігаль" утворили Українські Національні Збори, які й проголосили Акт відновлення Української держави. Збори створили уряд - Українське Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Пізніше уряд реорганізували у верховний державний орган - Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.
Проголошення Акту відновлення Української держави підтримали представники української інтелігенції, а також один із найбільших духовних та моральних авторитетів того часу - митрополит Андрей Шептицький.
Проголошення незалежності України, Львів 1941 рік. Кадр із фільму "Нескорений".
Проголошення незалежності стало повною несподіванкою для німців, у плани яких не входила самостійна Україна. Уже за тиждень арештували Степана Бандеру та Ярослава Стецька, а також інших лідерів ОУН. Вересень 1941 року запам'ятався у Львові тотальними арештами і розстрілами німцями членів ОУН.
Німецька реакція на проголошення незалежності стала ще одним каталізатором до створення націоналістами власного війська - Української повстанської армії, яка постала у жовтні 1942 року.
Проголошення незалежності стало повною несподіванкою для німців, у плани яких не входила самостійна Україна.
Наступна нагода для України здобути незалежність випала аж через 50 років, і попри багаторазовий досвід невдач і поразок завершилася успіхом. 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною. І це вже не була фантомна держава, затиснена лещатами війни, конфліктів та історії, якій відведено було проіснувати чи то одну ніч, а чи два роки.
Підготувала Галина Чоп
