Отець Яков Кротов: "За здорове самогубство!"
Володимир Леві підкреслює: "Самогубство жодною мірою не зводиться до божевілля, навіть у психічно глибоко хворої людини. Душевнохворі частіше скоюють самогубства не під час психозу, а як раз на одужанні, на поверненні самосвідомості".
Церковний лібералізм однак, що сформувався в XIX-XX століттях, полягає в тому, щоб всіх самогубців визнавати неосудними, у всякому разі, на момент загибелі. Так ліберал захищає - ні, не самогубців, вони вже жодного захисту не потребують - ліберал захищає родичів самовбивць. Родичеві може бути важливе ставлення суспільства до того, що вчинила близька людина, та позиція "представників суспільства", релігійних лідерів, що виражається в дозволі відспівувати самогубцю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чим керуються самогубці-масові вбивці
Страх перед самогубством - одна з найдавніших людських фобій. Причому, це страх саме перед чужим самогубством. Своє самогубство - як можливість - не лякає, швидше розбурхує. "Канонічне" пояснення своєї суїцидофобії в християнстві дуже смішне: нібито самогубець порушує заповідь "не убий". З таким же успіхом можна вважати, що людина, яка роздала свій маєток убогим, порушила заповідь "не вкради".
Ще гірше софізм: "Самогубець зазіхає на права Бога, Який один може розпоряджатися життям". Ну так, кат - не зазіхає, суддя - не зазіхає, а хлопчисько, що стрибає з даху, зазіхає. Дружина, що застрелилася після загибелі чоловіка (Михайло і Ольга Соловйови, 1903 рік, відспівані і поховані в Новодівичому) - зазіхає. Ні на що самовбивця не зазіхає, а просто кінчає з собою.
Вся суїцидофобна риторика, включаючи квазі-релігійну, відображає ненависть колективу до того, хто вислизнув від його влади. Смерть - іноді - останній притулок чесної людини, так і цього притулку давайте його позбавимо, зганьбимо після смерті. Така ситуація, в усякому разі, в "християнській Європі" (включаючи і Росію, у злі наявна єдність). Причому, це ситуація не Середньовіччя, а саме Нового часу, тих двох-трьох століть, коли релігія ще залишалася символом соціальної єдності, примусовим і таким, що не знає винятків, але особисте начало вже сформувалося і пробивало собі дорогу. Епоха ця, на щастя, закінчилася, хоча суїцидофобія в Росії ще зустрічається.
Суїцидофобія - підвид більш загального страху, який можна охрестити "персонофобією". Це боязнь особистого начала. У певному сенсі це і боязнь зла, мороку, невідомості, які сприймаються як те, що накидається на людину, що залишила утробу колективізму, родового начала.
Парадокс і жах в тому, що самогубство теж зазвичай викликано персонофобією. Еміль Дюркгайм, автор основоположної праці про самогубство, вважав, що зростання суїцидів в модерновій Європі викликане тим, що вчорашні селяни, що опинилися в містах, не можуть витримати навантаження. Вони страждають від браку сенсу. Щоправда, їм потрібен особливий сенс - той, який надавало їм життя в селянській громаді. Сенс, нав'язуваний і підтримуваний ззовні. Тому від самогубства може утримати ласкаве слово, вираз приязні, любові. Але не завжди. Перша хвиля самогубців - це підлітковий вік, коли людина волею-неволею залишає сім'ю і "соціалізується". Але ж "покинути сім'ю" не означає змінити один колектив, біологічний, на інший, соціальний.
Зростання суїцидів в модерновій Європі викликане тим, що вчорашні селяни, що опинилися в містах, не можуть витримати навантаження.
"Покинути сім'ю" означає можливість стати самим собою. І ось це - дуже важке завдання. Більшість людей її не виконують. Тільки одні не виконують - і вішаються, а інші не виконують - і п'ють, або жеруть, стають архієреями або автостопщиками, політиками або бандитами. Поганими архієреями, кепськими автостопщиками або політиками, і навіть бандитів такого типу інші бандити зневажають.
Підвищений рівень самогубств в країнах Першого світу іноді використовують як доказ того, що бездуховність душить людину. Добробут є, а Бога забули, от і вішаються. А ми в Росії духовні і не вішаємось!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Грецький пенсіонер повісився у парку через великі борги
Ми в Росії людожери і вішаємо, спалюємо, терзаємо ближніх! Непоганий спосіб уникнути думок про самогубство! А ще зібратися в баню і накачатися горілкою. Або зібратися на церковний собор і засудити, затаврувати, присоромити секулярний світ, а потім на фуршеті накачатися коньяком. Колективістська і агресивна релігійність (або хоча б і безрелігійна душевність колективістського типу) - такі ж ліки від самогубства, як гільйотина від нежиті.
Ми в Росії людожери і вішаємо, спалюємо, терзаємо ближніх! Непоганий спосіб уникнути думок про самогубство!
Геть суїцидофобію! За здорове самогубство! "Хто погубить своє життя, той знайде його" (не Лев Толстой сказав, а Господь Ісус Христос; "душа" на мові Його середовища означала "життя"). До речі, Дюркгайм і вважав Христа самогубцею - як же, міг же і не нариватися на неприємності. Ісус, дійсно, убив Себе як частина колективу - народу Ізраїлю, Своєї сім'ї, створеного Ним колективу учнів. Зробив Він це задовго до Голгофи. Голгофа взагалі - не обов'язкова. Тому-то розпинати Христа був гріх. "Візьми хрест і йди за Мною", а не "Прибийся до хреста". Здорове самогубство - це друге народження. Померти для всіх і для всього, що зовнішнє, примусове, що тисне (нехай навіть дуже ласкаве і тепле) і ожити для того єдиного, що і є життя - для себе. "А Бог?" - Запитає ханжа. А давайте не турбуватися за Бога, Він-то не ханжа і прийде без умов до всякого, хто розчистить в собі місце для вищого і вічного.
Оригінал: yakov-krotov.livejournal.com
