Зрештою, кого цікавить далекий Іран, коли головна увага українців прикута до зовсім інших санкцій – спрямованих проти Росії.
Проте насправді запалене ЄС "зелене світло" для компанія NITC має безпосередній стосунок до російської агресії проти України.
В очікуванні дешевої нафти
Анулювання санкцій означає, що найбільший в Ірані нафтовий трейдер і власник величезного танкерного флоту вже через два місяці (стандартний термін в Європі для вступу судового рішення в силу) зможе поставляти на європейський ринок дешеву нафту.
Нагадаємо, що останнім часом світова ціна на нафту й так стрімко падає через сильний долар і надлишок сировини на ринку.
Водночас бюджет Російської Федерації, зверстаний з розрахунку ціни на нафту вище 100 доларів за барель, вже починає тріщати по швах.
Тріск, очевидно, значно посилиться, якщо на європейські ринки ще й розпочнуться поставки іранського газу.
Другий у світі
Нагадаємо, що Іран володіє другими за обсягом запасами газу в світі після Росії.
Згідно зі щорічною доповіддю World Oil and Gas Review, підготовленому італійської енергетичної компанією Eni, на частку Ірану припадає 16,7 відсотка світових запасів блакитного палива.
Відомо, що кілька років тому французька Total та італійська Eni виявляли серйозний інтерес до розробки Південного Парса (супергігантське нафтогазове родовище в Перській затоці, за деякими даними – найбільше в світі), чиї запаси оцінюються в 50 трильйонів кубометрів, що відповідає обсягу споживання в Європі за 100 років.
Ще минулого року стало відомо про неофіційні переговори Тегерану з однією з країн Європи про поставку газу на суму 25 мільярдів доларів.
Виходячи із середньої ціни "Газпрому" в 370 доларів за тисячу кубометрів, можна зробити висновок, що мова йшла про більш ніж 60 млрд. кубометрів.
Це цілком можна порівняти з потужністю "Південного потоку" (63 млрд. кубометрів), будівництву якого зараз активно перешкоджає Єврокомісія.
Газова дипломатія
Проте навчений гірким досвідом багатолітнього протистояння із Заходом Тегеран не поспішає впадати в ейфорію, намагаючись про всяк випадок всидіти на двох стільцях: і з ЄС та США налагодити стосунки, і з Росією, яка всупереч санкціям таки спонсорувала будівництво іранської АЕС у Бушері, не посваритися.
Спочатку заступник міністра нафти Ірану з міжнародних відносин Алі Маджед радісно заявив, що в разі зняття санкцій його країна готова мало не повністю замінити "Газпром" в Європі.
Однак, майже одразу президент Ірану Хасан Рухані спростував цю бадьору заяву.
ЧИТАЙТЕ: Чи може Україна забезпечити себе достатнім обсягом газу на зиму? Аналіз різних сценаріїв
"Тривалий період санкцій призвів до того, що наша газова промисловість відчуває дефіцит передових технологій та сучасного обладнання. В ефективності видобутку газу ми відстаємо, і спочатку думаємо про внутрішні потреби нашої країни. Сьогодні ми далекі від того етапу, щоб замінити Росію", – повідомив іранський президент.
Водночас багато експертів впевнені, що це швидше політична заява – такий собі реверанс у бік Кремля – і насправді Тегеран двома руками вхопиться за можливість потрапити на величезний газовий ринок Європи.
Щоправда, тут існує ще одна проблема: видобутий газ ще потрібно доставити кінцевому споживачу.
Відродження Nabucco
Наразі Іран має доволі розгалужену систему газопроводів у східному напрямку, постачаючи паливо Пакистану, Індії та країнам Південно-Східної Азії.
Натомість у керунку Європи діє лише один газогін Тебріз – Анкара, чия пропускна здатність не дозволяє перекачувати великі обсяги газу.
Однак і цю проблему можна вирішити.
Експерти одразу пригадали нині припорошений пилом проект газопроводу Nabucco.
Адже до виникнення в Ірану ядерних амбіцій, Nabucco якраз і був розрахований на експорт блакитного палива до Європи з Туркменістану, Азербайджану та Ірану (проектна потужність – 26-32 млрд. кубометрів газу на рік).
Але потім проект зайшов у глухий кут, коли з’ясувалося, що потужностей Азербайджану недостатньо, Туркменістан переорієнтувався на Китай, а поставки з Ірану були заблоковані через санкції.
28 червня 2013 року було офіційно оголошено, що проект Nabucco помер.
Натомість цілком живий і здоровий інший проект, який включає деякі елементи Nabucco.
Мова про Південний газовий коридор, який передбачає розширення існуючого Південнокавказького газопроводу (Баку – Тбілісі – Ерзурум), а також спорудження в Туреччині газопроводу TANAP і його продовження територією Європи – газогону TAP.
Очікувані до 2020 року поставки через Південний газовий коридор забезпечать приблизно 10-20% газових потреб ЄС (45-90 млрд. кубічних метрів).
Якщо до проекту приєднається ще й Іран (а для цього потрібно побудувати зовсім невеликий – до 300 кілометрів – газопровід від родовищ Південного Парса до турецькому Ерзурума), Росія точно отримає "контрольний" газовий постріл.
P. S. Черговий раунд переговорів щодо ядерної програми Ірану відбудеться у Відні до кінця наступного тижня.
Оскільки влітку цього року Іран знищив запаси високозбагаченого урану, то одним з останніх спірних питань залишається кількість центрифуг для збагачення урану, які буде дозволено використовувати іранській стороні.
Судячи з останніх заяв Тегерана, він готовий виконати вимоги Заходу, очікуючи навзаєм повного зняття економічних санкцій.
