Президент Байден в біді. Наступна адміністрація Трампа може швидко покинути Україну і розвалити НАТО – The Times
Другий термін Трампа послабить НАТО і занурить континент у найсерйознішу кризу безпеки з 1930-х років, пише Едвард Лукас на сторінках британської The Times.
Прийняття бажаного за дійсне творить дива. Таким є європейський підхід до президентських виборів у США наступного року. Дональд Трамп буде повалений своїми юридичними проблемами. Американці прокинуться від чеснот адміністрації Байдена. Навіть якщо Трамп переможе, це буде не так вже й погано: минулого разу його гавкіт був гіршим, ніж укус, і він був занадто хаотичним, щоб завдати великої шкоди.
Тиждень у Вашингтоні, проведений у розмовах з інсайдерами, дає похмуру картину. Президент Байден в біді. Його непевні публічні виступи супроводжуються приватними промахами. "Брежнєв" – одне із прізвиськ, які я чув. Американців здебільшого не вражає те, що, згідно з цифрами, є сильною економікою.
Багато хто відчуває себе пригніченим злочинністю, міграцією та безробіттям, а також перебуває під опікою ліберальної еліти. Ті, кого хвилює зовнішня політика, в основному ненавидять терористів і наркоторговців. Вони звинувачують у всьому адміністрацію Байдена. Можна звинувачувати в цих настроях підбурювальні ехо-камери ЗМІ, але вони реальні.
Тим часом команда Трампа, якою керує ветеран-фіксер Сьюзі Вайлс, може похвалитися більш гладкою кампанією і набагато краще спланованим переходом, ніж 2016 року. Внутрішній порядок денний зосереджений на скороченні бюджетів та очищенні ненадійних чиновників: покарання будь-кого і будь-чого, що стояло на шляху минулого разу. Обнадійливі колишні військові, які фігурували тоді – Герберт Макмастер, Джон Келлі, Джим Маттіс – зневажаються як невдахи.
Вплив на політичну систему Америки – питання другорядне. Що нас має турбувати в першу чергу, так це їхня зовнішня політика. Забудьте про політичне висвітлення у стилі демократів, яке досягає зовнішнього світу. Команда Трампа не є ані ідіотами, ані ізоляціоністами. Їхнім переважним пріоритетом є те, що вони вважають екзистенційною боротьбою з Китаєм.
НАТО – це не актуально: можливість для європейців-халявщиків обібрати американського платника податків. "Ви що, не знаєте, який зараз час?" – це відповідь тим, хто посилається на десятиліття дружби. Світ змінився. Німеччина викликає особливий гнів за те, що будує своє процвітання на дешевому російському газі та бурхливому експорті до Китаю. "Європа? З нею покінчено" – такою була лаконічна відповідь одного з претендентів на високу посаду.
Україну, яка колись була улюбленицею обох партій, відкидають як корумповану і тісно пов'язану з Байденами: в очах багатьох республіканців це одне й те ж саме. Війна не виграшна і штовхає росію в обійми Китаю. Краще було б відмовитися від України і залучити москву як союзника проти Пекіна. Елбрідж Колбі, ввічливий колишній очільник Пентагону часів Трампа, якого пророкують на високу посаду, є провідним прихильником цієї точки зору, принаймні на публіці.
Колишній чиновник адміністрації Буша і кар'єрний спостерігач за кремлем Том Грем наводить аналогічні аргументи у своїй книзі "Розуміння росії" (критики називають її по-різному), що виходить друком (Том Грем є близьким співробітником Кіссінджера – працював у Kissinger Associates протягом 2008-2021 років – iPress).
Політичною кухнею для цього є Heritage Foundation, який тривалий час виступав під гаслом "Що б зробив Рейган?", а на початку війни в Україні все ще залишався непохитним атлантистом. Зараз цей фонд публікує матеріали під такими заголовками, як "Пакет допомоги Україні ставить Америку на останнє місце". Це змусило подати у відставку, зокрема, експерта з питань оборонної політики Томаса Споера, шанованого генерала у відставці. Пожежа, розпочата з Гази, дає ще один шанс дошкулити Байдену: надсилайте допомогу Ізраїлю, а не Україні!
Все це прирікає Європу на загибель. Наступна адміністрація Трампа може швидко покинути Україну і розвалити НАТО. Просте зауваження нового президента про те, що він не піде на війну захищати "поле на півдні Литви", як припускає один із інсайдерів, дає кремлю карт-бланш на пустощі, а потім і на хаос.
Стримування НАТО спирається на очікування американської відповіді. Без неї Європа залишається беззахисною. росії потрібно лише кілька років, щоб перезавантажити свою армію після припинення бойових дій в Україні. Британії та її європейським союзникам, навіть за найгероїчніших оптимістичних припущень, знадобиться десятиліття, щоб замінити американську оборону і стримування.
Першим результатом стане розпад України з колосальними людськими втратами (біженці) та економічними негараздами. Озлоблена, розділена, скалічена країна буде малоймовірним кандидатом на прискорений вступ до ЄС, що викличе ще більше розчарування. Гнійні руїни старої Югославії виглядатимуть у порівнянні з ними як Швейцарія.
Далі, без американського гегемона, європейці зіткнуться з найсерйознішою кризою безпеки з 1930-х років, що пробудить старе суперництво і недовіру. Деякі країни на сході, зіткнувшись із кошмарною загрозою, захочуть зробити останню спробу зупинити росію. Інші, здебільшого більші й багатші, віддадуть перевагу тому, щоб слідом за США укласти угоду з кремлем. Серед цього хаосу Китай буде користатися ситуацією. Якщо Сполучені Штати хочуть, щоб європейський економічний вплив був на їхньому боці проти партії-держави в Пекіні, то їхні заклики залишаться без відповіді.
Зараза пошириться на Індо-Тихоокеанський регіон. Країна, яка не може навіть доставити зброю другу, що стоїть перед загрозою вторгнення, не буде ризикувати власними силами у війні на захист Тайваню. Або, якщо вже на те пішло, Південної Кореї чи Японії. Антикитайський альянс, який зароджується під проводом США, розколеться, що призведе до більш руйнівних наслідків для американського лідерства і могутності, ніж Перл-Гарбор. Різниця цього разу полягає в тому, що шкоди буде завдано не генеральним штабом імператорського флоту Японії, а американцями, які мають добрі наміри.
Зіткнувшись із ймовірністю такого катастрофічного результату щонайменше 50 на 50, можна було б очікувати, що європейці купуватимуть політичну страховку: заграватимуть з табором Трампа, демонструватимуть ревне занепокоєння щодо Китаю і докладатимуть усіх зусиль, щоб полегшити тягар США в Європі. Справедливості заради слід зазначити, що європейці справді роблять набагато більше, ніж у попередні десятиліття. Але занадто пізно. Жадібне, самовдоволене минуле відкидає довгу і крижану тінь.
Вашингтон мовчить. Дозволивши росії перемогти, ми прирікаємо на загибель й інших – CEPA
На дворі лютий 2025 року. За кілька годин після вступу на посаду, президент Дональд Трамп заявляє, що американська допомога Україні припиняється. Три тижні по тому російські дрони та ракети перемагають виснажену протиповітряну оборону України. Системи опалення та енергопостачання руйнуються. За мінусової температури мільйони людей тікають з непридатних для життя міст. На фронті проривається російський контрнаступ. Не маючи боєприпасів, удачі, часу та можливостей, українське керівництво хапається за перемир'я, укладене за посередництва Китаю.
Гармати замовкають, але все інше стає ще гіршим. Україна в хаосі. Країна травмована війною і принижена перемир'ям. Чи були жертви минулої тисячі днів марними? В умовах перемир'я членство в НАТО відкладається на невизначений термін. Відсутність безпеки робить зруйновану економіку неінвестиційною. Членство в Європейському Союзі виглядає зникаюче малоймовірним. У росії владімір путін тріумфує. Його агресивна війна, яку колись висміювали за її безрозсудність, тепер виправдана. Санкції де-юре все ще залишаються, але коли політична воля Заходу зламана, їх легко обійти. Поки українці занурюються в бідність, російська економіка процвітає.
Вітер з Вашингтона тепер дме в новому напрямку. Для нової адміністрації Трампа Китай – це те, що має значення. Європа зазнала невдачі, і її не варто сприймати всерйоз. НАТО залишається на папері, але, як сказав новий президент у своїй інавгураційній промові, "попереджаю вас: Сполучені Штати не збираються воювати, щоб захистити якісь поля на півдні Литви, і не захищатиме країни, які десятиліттями не платили свої внески". Ці слова підривають довіру до викладеного у статті 5 про колективну безпеку Північноатлантичної хартії, основоположного документа НАТО. Стримування Альянсу протягом десятиліть ґрунтувалося на ідеї, що збройний напад на будь-якого союзника призведе до військової відплати з боку найпотужнішої країни світу. Це вже не так.
Нова адміністрація Трампа прагне не стримувати росію, а залучити її як союзника проти Китаю – ідея, викладена ветераном-республіканцем, спостерігачем за кремлем Томом Гремом (багаторічним співробітником компанії Кіссінджера – iPress) у пророчій книзі "Як правильно поводитися з росією", опублікованій у листопаді 2023 року. Європа залишається на узбіччі, пожинаючи плоди свого тридцятирічного стратегічного тайм-ауту. Без американського лідерства найближчі до росії країни перебувають у шаленому занепокоєнні. Вони знають, як швидко військова машина кремля буде знову готова до дій. Але багатші й більші країни, розташовані далі на Захід, дивляться на речі інакше. Ми повинні бути реалістами, кажуть вони. Епоха геополітичного авантюризму закінчилася. Настав час для перезавантаження відносин з росією.
Перемотаємо час ще на кілька місяців вперед. До кінця 2025 року адміністрація Трампа борсається. Втрата довіри до США в Європі поширилася на Азію. "Ніхто не хоче бути наступною Україною", – заявив журналістам на саміті АСЕАН високопоставлений японський політик. – Країна, яка не може надійно доставити зброю, щоб допомогти виграти невеликий конфлікт в Європі, навряд чи піде воювати за Тайвань, Південну Корею чи будь-якого іншого союзника в цьому регіоні".
Нова адміністрація марно намагається заручитися підтримкою Європи для створення глобальної коаліції, яка б протистояла впливу Китаю в ланцюгах поставок, інфраструктурних проєктах та встановленні міжнародних правил. Але мало хто в цьому зацікавлений. "Ми зрозуміли, що "Америка понад усе" означає "союзники в останню чергу", – саркастично зауважує один європейський дипломат. – Тож навіщо ризикувати?"
Посилаючись на (міфічні) українські провокації, росія порушує перемир'я і захоплює нові території. Далі вона висуває ультиматум, вимагаючи створення екстериторіального "коридору безпеки" між своїм калінінградським ексклавом і білоруссю з демілітаризованою зоною в 100 км по обидва боки. У той час як годинник цокає, Китай починає морську блокаду Тайваню. "Ти дзвонив у Білий дім?" – запитує відчайдушний союзник. "Вашингтон мовчить", – лунає похмура відповідь.
