Лідери низки провідних організацій, таких як "Американці за процвітання", Heritage Foundation та "Стурбовані ветерани Америки", нещодавно звернулися з відкритим листом до Спікера Палати представників Ненсі Пелосі (штат Каліфорнія) та лідера меншості Кевіна Маккарті (штат Каліфорнія) із закликом не ухвалювати новий пакет допомоги Україні цього року.
Це справді недалекоглядна порада.
Понад 20 наших колег-експертів та фахівців з питань національної безпеки, які лишили цифрові підписи в кінці цієї статті, погоджуються з цією колонкою.
Як зазначається в листі до Пелосі та Маккарті, Сполучені Штати надали велику допомогу Україні, але не докладають жодних зусиль, щоб пояснити, чому адміністрація Байдена, яку підтримує переважна більшість в обох партіях Конгресу, вирішила так вчинити.
Причина не є секретом.
Ця допомога необхідна для американської безпеки і процвітання – тому що росія владіміра путіна проводить ревізіоністську зовнішню політику, спрямовану на підрив НАТО, Європейського Союзу, а разом з ним і світового порядку, який протягом 75 років запобігав війні між великими державами і приносив безпрецедентний достаток. Якщо путін переможе в Україні, у нього може виникнути спокуса посунути на країни Балтії, наших союзників по НАТО, яких ми зобов'язані захищати за договором. Ціна цього перевершить нашу допомогу Україні і, зокрема, життями багатьох американських солдатів. Україна не просить американських солдатів. Вона лишень шукає фінансової та військової допомоги.
Розумний і економічний спосіб захистити наші інтереси – це забезпечити поразку путіна в Україні. Це виправдовує значну допомогу Києву.
Оскільки автори листа, вочевидь, не бачать великої небезпеки для Сполучених Штатів, яку становлять амбіції путіна, вони перебувають у незручному становищі, виступаючи проти додаткової допомоги Україні. І все ж, давайте розглянемо їхні аргументи.
По-перше, вони вказують на те, що загальна сума допомоги, яку ми надали Україні з моменту захоплення росією Криму та провокування бойових дій на Сході України у 2014 році, є більшою, ніж будь-який річний оборонний бюджет, за винятком оборонних бюджетів Сполучених Штатів та Китаю. Це повна нісенітниця, оскільки вона не порівнює вартість нашої допомоги з наслідками її ненадання.
Далі вони стверджують, що ухвалення нового пакету допомоги цього року підірве законодавчу відповідальність щодо нагляду за наданням допомоги. Адміністрація Байдена, насправді, створила хорошу систему моніторингу надання та використання нашої військової та економічної допомоги. Але ця система завжди може бути кращою. Україна заявила, що готова прийняти додатковий нагляд, і Конгрес, ухвалюючи новий пакет, може це зробити. Це не причина для зволікання.
Автори листа також стверджують, без жодних пояснень, що ухвалення Конгресом пакету допомоги зараз "знехтує волею" американського народу. За якою логікою? Цей Конгрес також був обраний американським народом, і сенатори та представники мають повне право, згідно з нашими законами, діяти в останні місяці своєї каденції. І інтереси США вимагають швидких дій. За останні місяці Україна завдала нищівного удару по кремлю в контрнаступах. Їй потрібна додаткова допомога, щоб продовжувати в тому ж дусі. Ці фактори також пояснюють, чому їхній наступний аргумент – що, враховуючи поточні бюджетні витрати, ми не можемо дозволити собі витрачати додаткові суми на Україну – також не спрацьовує.
Це – політика, що береже пенні, але нерозумно витрачає фунт.
Як зазначалося вище, витрати на боротьбу зі знахабнілою москвою були б набагато вищими, ніж допомога, яку ми зараз надсилаємо Україні. Дійсно, якби Вашингтон прийняв такі міркування на початку 1941 року, до нашого вступу у Другу світову війну, ми б прийняли згубне рішення не надавати масовану допомогу для оборони Великої Британії за програмою ленд-лізу. Зрештою, Сполучені Штати все ще перебували у Великій депресії і багато мільйонів американців жили у цілковитій бідності.
Автори мають рацію, коли нарікають, що США надають більше допомоги, ніж наші європейські союзники і партнери. Звичайно, вони не підраховують економічну вартість для Європи утримання переважної більшості з 7,8 мільйона біженців, які втекли з України за останні дев'ять місяців. Вони також не підраховують високі витрати Європи від відключення путіним енергоносіїв або рішення багатьох європейських урядів, прийняті минулого року, щодо значного збільшення власних витрат на оборону. І низка наших союзників беззастережно допомагають Україні, ставлячи під загрозу власну безпеку, бо знають, що їхні інвестиції в Україну зараз означають безпечне та захищене майбутнє. Багато хто також рахується з власними недоліками і, можливо, рухається до такого рівня розподілу тягаря, якого не було майже 40 років. Тим не менш, ми можемо і повинні наполягати на тому, щоб Європа робила більше і нарощувала свою військову й, особливо, економічну допомогу Україні.
Автори листа також наполягають на тому, що не слід надсилати додаткову допомогу Україні, поки ми не визначимо відповідний "кінцевий стан" війни, тим більше, що адміністрація Байдена "не вірить, що Київ може досягти рішучої української перемоги".
Вони ґрунтуються на застарілій статті, опублікованій у червні, коли наступ москви на Донбасі просувався повільно і до того, як у бій вступили американські високомобільні артилерійські ракетні системи (HIMARS). Ця зброя допомогла Україні зупинити російський наступ протягом декількох тижнів і розпочати контрнаступ у Харкові та на Півдні в серпні, що дозволило повернути понад 50 відсотків території, яку кремль захопив з лютого.
Дивно, що автори листа наводять цей аргумент через кілька днів після того, як українські сили повернули Херсон, єдиний обласний центр, який москва змогла захопити з лютого. Цей розвиток подій, який автори листа ігнорують, демонструє, що зі збільшенням американської допомоги мета путіна встановити ефективний політичний контроль над Україною може бути зірвана. Це є критично важливою і досяжною метою політики США, хоча ми хотіли б, щоб Україна повернула собі всю територію, яку москва захопила з лютого і з початку своєї агресії в 2014 році.
Україна може виграти цю війну, якщо ми надамо їй необхідну допомогу.
У листі піднімається питання про те, що постачання американської зброї в Україну виснажило наші власні запаси. Пентагон приділяє пильну увагу тому, щоб забезпечити підтримку критично важливих військових запасів, а також тому, щоб зброя та обладнання, які надаються Україні, не знижували боєготовність американських збройних сил. Уроки цієї війни, які надходять щодня, призвели до прийняття рішень щодо систем озброєнь, розгортання сил та переосмислення майбутнього, на якому ми не завжди зосереджувалися після 22 років планування та реалізації антитерористичної операції. Це дасть величезні фінансові заощадження американським платникам податків, тому що випробування або застосування зброї в цих унікальних умовах поля бою дасть набагато більше цінної інформації, ніж на полігоні.
Сильна політика національної безпеки є найкращим гарантом безпеки і процвітання США. Ця політика не повинна формуватися під впливом "рожевих окулярів".
Момент вимагає сильного і творчого лідерства. Загроза кремля Сполученим Штатам і нашим союзникам виходить за рамки його війни в Україні і його планів підірвати НАТО та Європейський Союз, нашого найважливішого торговельного партнера. Ми зіткнулися з масованими кібератаками з боку москви і втручанням у нашу внутрішню політику та політику наших союзників. Україна – це територія, де можна завдати агресивній зовнішній політиці путіна вирішального удару, що стало б демонстрацією американського лідерства і стратегічної ясності. Це також надішле застережливий сигнал Китаю, більш небезпечному довгостроковому супротивнику, ніж росія, і зробить менш імовірним напад на Тайвань.
Сполучені Штати вже понад чотири покоління розуміють, що їхня безпека і безпека Європи є нероздільними. Уроки Другої світової війни та Холодної війни все ще актуальні, і Сполучені Штати повинні бути разом з Україною, борючись за їхню та нашу свободу.
Підписи (інституційна приналежність наводиться лише з метою ідентифікації)
Посол Лінкольн Блумфілд-молодший, колишній помічник Державного секретаря США з військово-політичних питань
Філіп Брідлав, Генерал (у відставці) ВПС США, 17-й Верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі; почесний професор Школи Сема Нанна, Технологічний інститут штату Джорджія
Ян Бжезинський, колишній заступник помічника міністра оборони США з питань Європи та політики НАТО
Дебра Каган, почесна членкиня Трансатлантичної мережі лідерства
Уеслі К. Кларк, генерал (у відставці), 12-й Верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі; старший науковий співробітник Центру Беркла при Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі
Люк Коффі, старший науковий співробітник Гудзоновського інституту
Пані посол Пола Добрянські, колишня заступниця Державного секретаря США з глобальних питань
Посол Ерік Едельман, колишній посол у Фінляндії та Туреччині; колишній заступник міністра оборони США з питань політики
Доктор Евелін Фаркас, колишня заступниця помічника міністра оборони США у справах росії, України та Євразії
Посол Деніел Фрід, колишній помічник Державного секретаря США з питань Європи та колишній посол у Польщі
Френсіс Фукуяма, старший науковий співробітник Стенфордського університету
Мелінда Харінг, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради
Посол Джон Гербст, колишній посол в Україні та Узбекистані
Бен Ходжес, Генерал-лейтенант (у відставці), колишній головнокомандувач Сухопутних військ США в Європі
Дейв Хоппе, президент Hoppe Strategies
Доктор Дональд Н. Дженсен, Університет Джона Хопкінса
Посол Джон Корнблум, колишній посол в Німеччині
Девід Креймер, колишній помічник Державного секретаря США з питань демократії, прав людини та праці
Надя МакКоннелл, президентка Фундації США-Україна
Роберт МакКоннелл, директор із зовнішніх зв'язків, Мережа друзів України Фундації США-Україна (FOUN)
Посол Майкл Макфол, колишній посол в росії, директор Інституту міжнародних досліджень ім. Фрімена Споглі Стенфордського університету
Посол Стівен Пайфер, колишній посол в Україні
Посол Роман Попадюк, колишній посол в Україні
Посол Стівен Сестанович, колишній посол з особливих доручень у справах колишнього Радянського Союзу
Посол Вільям Тейлор, колишній посол в Україні
Посол Александр Вершбоу, колишній заступник Генерального секретаря НАТО; колишній помічник міністра оборони; колишній посол в росії
Посол Марі Йованович, колишній посол в Україні
Джерело: The Hill
