Адміністрація Трампа вважає Організацію Об'єднаних Націй нікчемною, ніби вигрібною ямою. Натомість ООН віддзеркалює світ таким, яким він є, і була створена, щоб "врятувати людство від пекла", пише Андреас Клут у колонці для Bloomberg.
"Разом краще". Це оптимістична тема, яку нова президентка Генеральної Асамблеї ООН Анналена Бербок обрала для цьогорічного 80-го глобального зібрання. Президент США Дональд Трамп натомість у своєму виступі підтвердив: найімовірніша траєкторія веде до "гірше нарізно".
Як йому властиво, Трамп вилив зневагу на ООН, як і на інші країни та людей, яких він не терпить. "Дві речі, які я отримав від Організації Об'єднаних Націй, – глузливо мовив він, – це поганий ескалатор і поганий телесуфлер". (Очевидно, жоден із пристроїв не працював на його задоволення.) І поки він, "головний миротворець", нібито завершував сім воєн, "на жаль, в усіх випадках Організація Об'єднаних Націй навіть не намагалася допомогти", саркастично констатує автор.
Як зауважує Клут, сьогодні це голос Америки – співзасновника, господаря та гаранта системи ООН упродовж восьми десятиліть, яка пожирає своїх дітей, як Кронос. А кам'яні обличчя і подеколи чутні зойки – це реакція зібраного світу, який боїться долі того, що дипломати називають "міжнародною спільнотою мінус один". США можуть вийти з ООН, як колись вони покинули Лігу Націй, а можуть і не вийти. Але вже досить погано, що Америка перетворилася з головного благодійника системи на її руйнівника.
Частково трагедія полягає, на думку автора, в тому, що цей ворожий розворот США проти власного творіння ґрунтується на глибокому непорозумінні. Чимало американських консерваторів, особливо прихильники MAGA, сприймають ООН переважно так, як її описав Майкл Волц, новий посол Трампа в Тартл-Бей, під час слухань щодо затвердження його кандидатури: у кращому випадку як безпорадну і роздуту бюрократію, що спалює долари американських платників податків, штампуючи ніце словоблуддя замість того, щоб підтримувати мир у світі. У гіршому випадку – як антисемітську та антиамериканську клоаку.
Ця сесія Генасамблеї ООН дала поживу таким наративам. Суперечка щодо Ізраїлю та Палестини загострюється, і деякі найближчі західні союзники Америки – зокрема Велика Британія, Канада, Австралія та Франція – визнають палестинську державність, як це вже зробили понад 140 із 193 членів ООН. Це ставить їх у протистояння з Ізраїлем і адміністрацією Трампа, яка навіть анулювала візи палестинських лідерів, котрі планували взяти участь у засіданні. За межами Близького Сходу ООН і її Рада Безпеки, здається, бездіяльно спостерігають, як війни і звірства мучать світ від Судану до України.
На думку Андреаса Клута, те, що загрожує перетворити ці кризи на екзистенційну загрозу для ООН, – це політичний і фінансовий натиск з боку Вашингтона, який історично є найбільшим спонсором ООН. На США припадає 22% регулярного бюджету Організації, і цю частку досі не сплачено. Натомість адміністрація Трампа вже відкликала близько $1 млрд і обіцяє продовжувати скорочення, що по суті є міжнародним аналогом її внутрішньої політики DOGE на початку цього року: урізання та блокування виплат. Показово, що Америка фактично позбавила фінансування гуманітарні та миротворчі операції ООН.
Відтоді як Трамп повернувся до Білого дому, США оголосили, що вийдуть із таких інституцій як ООН, Всесвітня організація охорони здоров'я, Паризька кліматична угода, ЮНЕСКО та Рада ООН з прав людини. Головний демократ у Комітеті Палати представників із закордонних справ Ґреґорі Мікс сказав автору: "Немає жодної міжнародної організації, про яку він каже щось хороше. Жодної. За будь-якої нагоди він виводить нас звідти".
За словами Клута, вибірковий бойкот адміністрацією численних напрямів діяльності ООН заходить ще далі. Десять років тому ООН ухвалила 17 так званих Цілей сталого розвитку (ЦСР) – від подолання голоду й бідності до освіти дівчат у бідних країнах і забезпечення людей чистішою енергією. З цього року США офіційно "відкидають і засуджують" ці цілі як "лівацьку нісенітницю".
На відміну від свого попередника Джо Байдена, Трамп також не виявляє жодної зацікавленості в реформуванні найбільш дисфункціональної частини системи ООН – Ради безпеки. Вона й досі має тих самих п'ять членів із правом вето, що й у 1945 році. І хоча Франція та Британія не користувалися своїм привілеєм від часів завершення Холодної війни, США, росія та Китай нині ведуть "війну вето", блокуючи всі спроби реагувати на конфлікти й загрози – від Близького Сходу до України та Корейського півострова. Лише минулого тижня США наклали вето на резолюцію, яку підтримали інші 14 членів, що закликала до негайного припинення вогню в Газі та звільнення всіх заручників.
Рада вважається непридатною до реформи, адже ані Америка, ані росія, ані Китай ніколи не погодяться відмовитися від права вето, яке паралізує виконання ООН функцій міжнародного миротворчого органу. Директор програми ООН у Міжнародній кризовій групі Річард Гован розповів, що Трампу насправді подобається цей статус-кво, бо він "відповідає його світогляду, за яким жменька великих держав займається справжніми справами, тоді як малі країни не заважають їм". Лицемірство полягає в тому, що потім звинувачують ООН, а не великі держави, у нездатності підтримувати міжнародний порядок.
Могутнім вигідно використовувати ООН як цапа відбувайла, вважає Анджалі Даял із Фордхемського університету: "Ми називаємо це відмиванням брудної політики. ООН чудово вміє відмивати їхню брудну політику за них". Нібито неспроможність Організації умиротворити громадянську війну в Сирії протягом останнього десятиліття якраз такий приклад. Просте пояснення, каже Даял, полягало в тому, що росія не хотіла, аби ООН втручалася в Сирію, але для значної частини світу це виглядало так, ніби ООН підводить сирійців".
"Американці – не єдині, хто "плутає причину й наслідок", – вважає Телботт. – ООН не формує світ. Світ формує ООН". Коли Холодна війна добігала кінця й ненадовго запанувала певна гармонія, великі держави в Раді Безпеки часто сходилися в позиціях, як-от у засудженні вторгнення Іраку в Кувейт. Пізніше, у 1990-х, такі американські дипломати, як Строуб Телботт, захоплено заявляли, що "Сполучені Штати визначають свою велич не як здатність домінувати над іншими, а як здатність співпрацювати з іншими в інтересах міжнародної спільноти".
Такий захопливий ідеалізм сьогодні здається нереальним. Але американські лідери, які стояли біля витоків ООН, коли Друга світова війна ще тривала, були похмурими реалістами, а не утопістами. У квітні 1945 року, за чотири місяці до того, як він скинув дві атомні бомби на Японію, і поки стара, але вже провальна Ліга Націй формально існувала, Гаррі Трумен закликав делегатів Сан-Франциської конференції створити ООН, щоб "забезпечити розумний механізм" урегулювання суперечок без "бомб і багнетів".
Цей втомлений від світу і досвідчений прагматизм відображений у неофіційному гаслі ООН – цитаті одного з перших генеральних секретарів, яка сьогодні прикрашає коридор, котрим делегати входять до Генасамблеї: "ООН створено не для того, щоб піднести людство до небес, а щоб урятувати людство від пекла".
"Ось чого не розуміють Трамп, Волц і MAGA. Трумен ніколи б не виголошував тиради міжнародній спільноті про те, що Америка на першому місці, і не блокував би кожну спробу поліпшити долю людства, запитуючи, що з цього матимуть США – не в перспективі десятиліть, а в межах цього новинного циклу. Трумен розумів те, що вислизає від Трампа: альтернативою какофонії є насильство, а насильство у сучасному світі може означати ядерне пекло. Тому кожен президент США бачив перетин інтересів Америки з інтересами світу й ООН. Аж до Трампа", – завершує колонку Андреас Клут.
Джерело: Bloomberg
