"Уряди приходять і йдуть, але протягом десятиліть ніхто не сумнівався у відданості Америки європейській безпеці", – пише Едвард Лукас у колонці в британській The Times. Він нагадує, що вперше продемонстрований під час висадки в День Д у Нормандії 1944 року та Берлінським повітряним десантом 1948-го, а також кодифікований у Статуті НАТО, трансатлантичний альянс приніс величезні вигоди обом сторонам. Сполучені Штати, як гарант безпеки Європи, отримали вплив і союзників. Європейців, з їхнім фрагментарним прийняттям рішень, часто скупими витратами на оборону та сумнівним войовничим духом, американська парасолька безпеки захистила від небезпеки й дала свободу.
Тепер, на думку експерта, це скінчилося. Боягузливий нігілізм прихильників Дональда Трампа в Конгресі заблокував життєво важливий транш фінансової та військової підтримки України у розмірі 60 мільярдів доларів. Попри те, що раніше республіканці підтримували Україну. Неважливо, що адміністрація Байдена поступилася їхнім вимогам щодо зміцнення кордону США: це питання, яке не має відношення до України, було використано як політичний важіль. Автор попереджає, що під керівництвом Трампа республіканці радше штовхнуть Україну в прірву, ніж дадуть ненависному президенту Байдену політичну перемогу.
"Витівки у Вашингтоні викликають шокові хвилі в усьому світі. Справа не лише в побоюваннях щодо другого терміну Трампа, з його розмовами про заохочення російських агресорів "робити все, що їм заманеться" з "неслухняними" європейськими союзниками. Політична система США вже катастрофічно провалилася", – констатує Едвард Лукас.
І справа, за його словами, не лише в республіканцях. Адміністрація Байдена ганебно, а для українців смертельно, вагається у своєму небажанні надавати сучасну зброю. Вона також зупинила поставки з інших країн. Навіть якщо якісь хитромудрі процедурні махінації означають, що гроші для України врешті-решт пройдуть через Конгрес, вже занадто пізно. Занадто пізно для загиблих і покалічених в Україні, де невдачі на полі бою, жахливі втрати, постійні труднощі й політичні розбіжності нарешті почали підривати моральний дух. Занадто пізно також і для довіри до Америки в Європі та інших країнах. Сім десятиліть двопартійної уваги до національної безпеки закінчилися партійною істерикою. Якщо це може статися одного разу, це може статися знову.
Союзники з усього світу роблять похмурі висновки. "Урок полягає в тому, що Америка може заохочувати вас до боротьби, але потім підводить вас", – сказав Лукасу один європейський міністр закордонних справ. Американські союзники в Азії, які стикаються з невгамовним Китаєм, уважно стежать за долею України. Менші країни вирішать, що краще пристосуватися до Пекіна. Більші, такі як Японія, можуть вирішити, що їм необхідна власна ядерна зброя.
"Європа теж розділена. Люди з живою пам'яттю про радянську окупацію будуть боротися з росією, незважаючи ні на що. Це естонці, латиші та литовці, а також поляки. Фінляндія – європейська країна, яка найкраще підготовлена до війни. Швеція також швидко переозброюється. Після них список досить короткий. Румунія стає все більш серйозною військовою силою. А ось Норвегія, незважаючи на своє величезне багатство і стратегічне розташування, відстає, як і Данія: жодна з них ще не досягла навіть мінімального показника НАТО – витрачати на оборону 2% ВВП", – пише експерт.
Він зазначає, що розрекламований у Німеччині Zeitenwende (переломний момент) ще не приніс відчутних результатів. Франції не довіряють прифронтові держави, частково через хронічну пихатість Еммануеля Макрона, частково через страх перед тим, хто може стати його наступником на посаді президента.
"З іншого боку, лідер Угорщини Віктор Орбан є безсоромним союзником Кремля, сусідні Австрія та Словаччина – відвертими умиротворювачами, а багато інших країн є м'якими в душі. За часів розквіту, США могли подолати ці розбіжності, затикаючи прогалини і вмовляючи або викручуючи руки тим, хто не хотів. У міру того, як американський вплив відступає, глибинні розбіжності в Європі стають все гострішими й небезпечнішими", – констатує автор.
За його словами, невідкладність поглиблює прірву. росії знадобиться лише два роки для реконфігурації своїх збройних сил після того, як бойові дії в Україні припиняться. НАТО до цього не готове. Його нові оборонні плани передбачають 50 боєздатних бригад. Альянс має в кращому випадку 25. Без США все ще гірше: Європі знадобиться щонайменше десятиліття, щоб налагодити свою оборону.
Прифронтові країни це розуміють: Фінляндія (яка витрачає на оборону близько 6,3 мільярдів доларів) має 300 тисяч підготовлених резервістів, які будуть готові стати до бою за кілька днів, і зможе воювати протягом місяця. Жодна інша європейська країна не здатна цього зробити. "Європа поділяється на країни, яким не потрібно нічого пояснювати, і ті, які дивляться на нас крізь пальці", – цитує Лукас одного з державних діячів країни, яка знаходиться у ракетній досяжності з росії.
Автор наголошує, що Британії доведеться добре подумати над цим. Її багаторічна роль другої сили Америки застаріла, частково тому, що збройні сили країни перевантажені, а головним чином через те, що США втратили бажання бути першою силою. Логічною відповіддю, на думку Едварда Лукаса, було б відмовитися від глобальних претензій і зосередитися на посиленні оборони в Європі, де Сполучене Королівство може зробити реальний внесок. Велика Британія, з її ядерними силами стримування і передовими озброєннями, а також більш раціонально витраченим оборонним бюджетом у 50 мільярдів фунтів стерлінгів, могла б стати стрижнем безпеки Північних і Балтійських країн.
За словами експерта, незалежно від політики, нагальним завданням є негламурне спрощення, стандартизація та нарощування оборонного виробництва: боєприпасів, безпілотників, запчастин, які так гостро потрібні Україні зараз і незабаром знадобляться деінде. росія виробляє десять артилерійських снарядів на один, який виробляють європейці. І російські снаряди, хоч і трохи грубіші та менш надійні, вдесятеро дешевші ніж європейські.
"Поки союзники намагатимуться заповнити ці прогалини, вони двічі подумають, перш ніж купувати американські. Лідерство США принесло величезні дивіденди – від продажу зброї до торговельних угод і привернення уваги союзників до американських проблем в інших частинах світу. Це була вигідна угода, поки вона тривала. Американці можуть не усвідомлювати або не перейматися масштабами свого відступу. Але вони будуть жити з його наслідками", – завершує статтю Едвард Лукас.
Джерело: The Times
