"Коли ми обирали назву для табору, хотіли, щоб було щось цікаве. Спочатку виникло слово "єноти". Так десантуру називають, а вони – військова еліта. А потім один з наших побратимів, майор ЗСУ в запасі, видав цілу купу прикметників. Середи цих слів було "строкаті". Воно нам усім сподобалося. І звучить класно – "Строкаті єноти" - такі різноманітні", - розповідає Сашко.
Фото: з особистого архіву Олександра Чуба
Я хотів втілити мрію дитинства і створити
цікавий та активний табір для дітей
Я завжди любив мандри. До війни, безпосередньо, перед Майданом, був моряком. Так у мене була можливість поєднати мандрівний спосіб життя і заробіток. Майдан я пропустив, тому, що якраз тоді наше судно захопили пірати, а по поверненню його арештували й ми не могли зробити ротацію
Я повернувся в Україну 8 березня. А далі війна. Ми з друзями спершу долучилися до 2-го батальйону Національної Гвардії, встигли потрапити під Слов’янськ. А потім формувався ДУК і ми пішли в нього. Довго на війні не затримався, 5 жовтня "зійшов з дистанції", отримав поранення.
Перше, що я зробив після реабілітації – сів на велосипед і проїхав 10 тисяч кілометрів по США
Це відновило мою ногу і бажання щось робити далі. В середині 2015 року, коли вже почав ходити з ціпком, прив’язував його до велосипеда і катався. Так вийшло, що я з Леонідом Кантером поїхав презентувати фільм "Добровольці божої чоти". Вони мене взяли з собою. І під час цих показів мені прийшла думка – розкататися на велосипеді. У Флориді був останній показ і звідти я сів на велик та поїхав у напрямку Каліфорнії. Так за три місяці проїхав США впоперек. Там дуже класно, все відрізняється навіть всередині штатів. Дуже класні люди і прийоми громад українців, які допомагали. А я поєднував корисне з приємним — їхав і показував фільм.
Ще до війни ми з друзями організовували невеличкі наметові дитячі табори — на 30-40 учасників на березі Канівського водосховища. Потім всі розійшлися по різним підрозділам на війну. А коли я повернувся в Україну після реабілітації, мені дуже хотілося віддячити людям за те добро, яке я від них отримав. Навесні я сплавлявся від Батурина до Києва і проходив те місце, куди батько мене відправляв від заводу в дитячі табори. Я хотів зробити щось подібне. Але не так, як ми – приїжджали на зміну і не знали чим зайнятися, а хотілося втілити свою мрію дитинства. Така ж думка була і у Влада Кириченка — засновника видавництва "Наш формат". Власне, локація біля села Уніж — це його локація. Він взяв в оренду простір, і зробив його громадським. А потім активно перебудовував під дитячі табори й заняття з дітлахами. У 2016 році ми організували перший заїзд на 54 учасники, це в основному були діти добровольців, учасників бойових дій. У 2017 вийшла перерва, а у 2018 ми повернулися з новим натхненням.
Фото: з особистого архіву Олександра Чуба
До нас долучаються абсолютно різні люди,
тому ми "строкаті"
Зараз ми запрошуємо в наш табір абсолютно всіх охочих дітей. Ми цілком відкриті, будь-хто може до нас приїхати й подивитися чим ми займаємося. Навіть є пропозиція для батьків — можна приїхати до нас на 1-2 дні в гості. Минулого разу до нас завітав "Інспектор міст", зробив нам ревізію, показав по телебаченню і це додало нам довіри. Інформація про всіх наших інструкторів є на нашому сайті, там є й контакти.
Фото: з особистого архіву Олександра Чуба
Оскільки наш табір обмежується кордонами України, ми акцентуємо увагу на вихованні державництва і громадянської позиції у дітей. Наша команда – це однодумці. Основне ядро нашої команди — це колишні добровольці, ветерани, військові й волонтери, але до нас долучаються дуже різні люди. Кожен має свою зону відповідальності — тому такий мікс, тому "строкатий". Хтось викладає англійську, хтось малювання, хтось основи єдиноборств. На кожен напрямок у нас є кваліфікована людина.
Фото: з особистого архіву Олександра Чуба
Фото: з особистого архіву Олександра Чуба
Насправді, я не прихильник ідеологій. Вся наша команда — це люди з різним світоглядом. Свого часу нас об’єднали події на Майдані та війна, але кожен має свої політичні, філософські уявлення. І це нам не заважає, тому, що всі ці уявлення починаються з того, що ми повинні мати свою країну, країна передбачає державний апарат — це все називається Україна, яка взаємодіє з усім світом…
Фото: з особистого архіву Олександра Чуба
У нас є певні принципи в роботі. Наприклад, умова, що в таборі ми спілкуємося українською мовою. В родинах говоріть якою бажаєте, але ми український табір і наша мова для нас цінність.
У таборі є певна свобода – ніхто не примушуватиме дитину робити те, що їй не до вподоби. Але така свобода все одно обмежена рамками табору. Коли ми приїжджаємо до табору, розповідаємо дітям про те, що ми розпочинаємо гру, яка триватиме 10 днів. А будь-яка гра має правила. Це те, що відрізняє життя від гри. Життя теж йде за правилами, але ми часто їх не помічаємо, а гра має правила, які ми узгоджуємо, доносимо. Також ми не лаємося і ставимося один до одного з повагою. І через кілька днів після заїзду, питаємо в дітей, чи все їм подобається і що не так, що хотіли б змінити чи додати.
Насправді, перевиховати дитину складно, але змінити її світогляд точно можна.
У нас були батьки, які вперше відправляли дитину в такий активний табір і боялися, що дитина замкнена, не розкриється, або з нею не впораються. Але діти потім не хочуть в інші табори. Або, буває так, що батьки просять перевиховати дитину. За 10 років не змогли виховати, а за 10 днів хочуть все змінити. Наша мета не змінити дитину, а зацікавити, мотивувати, щоб приїхавши додому вона могла займатися тим, що тут побачила і спробувала.
Фото: з особистого архіву Олександра Чуба
Також у нас вільний від гаджетів простір. Це дуже важливо.
На спілкування телефоном і користування гаджетами у нас виділяється дві години в день під час обідньої перерви.
Решту часу — діти задіяні у програмі. Ми попереджаємо про це батьків, щоб вони орієнтувалися. А потім батьки дзвонять і запитують, чому дитина не телефонує. А в нас така насичена програма, що дітям немає коли думати про телефонні дзвінки.
Для нас не так важливий вік дитини,
як її самостійність
Табірні зміни в нас тривають по 10 днів. Якщо вже більше, 14, наприклад, це втомлює і дітей, і тренерів. Бо їм на 100 дітей потрібно пропрацювати з 300 дорослими – з батьками. А додати ще бабусь і дідусів… Та, насправді, коли спілкуєшся з дітьми, легше сприймаєш дорослих.
Більшість з нас – це нереалізовані педагоги, ті, хто хотів працювати з дітьми.
Ми працюємо з дітьми від 8 до 18 років. Але цього року до нас і 7-річні їдуть. Взагалі, намагаємося направити на різні табори різні вікові групи, щоб їм було цікавіше разом. Та для нас не так важливий вік дитини, як її самостійність.
Цього року в нас заплановано чотири табори. Вони між собою дещо відрізняються віковою категорією, програмою, навантаженням. Перший табір триватиме з 17 по 26 червня. Другий табір за підтримки Міністерства молоді та спорту, для дітей учасників бойових дій — з 8 по 17 липня. Третій табір — з 29 липня по 6 серпня. Цей табір ми проводимо разом із партнерами — Міжнародним дитячим інститутом. І остання зміна, називається "Активні Єноти" — для дітей від 12 до 18 років — з 13 по 22 серпня. Але зараз вже залишилося кілька місць на серпень.
До нас в табір можуть потрапити діти з різних куточків України. Ми робимо організований виїзд з Києва до Івано-Франківська. Із західних регіонів ми збираємо дітей у Львові. Ціна дещо різна для різних категорій сімей. Для усіх охочих вартість табору — 6000 грн, для дітей учасників бойових дій — 4000 грн і для переселенців — 5000 грн.
Простору "Уніж" наш табір платить за проживання, харчування, умови, деяке спорядження ми беремо в оренду. Діти живуть у великих кімнатах, хлопці і дівчата окремо. В таборі також є роздільні душові та санвузли, крита їдальня на свіжому повітрі, бібліотека, ігрова кімната та класи для занять.
Фото: з особистого архіву Олександра Чуба
Їжу для всіх готують кухарі з великим досвідом на спеціально обладнаній кухні зі свіжих продуктів з гуртівень та фермерських господарств. Загалом, харчування повноцінне п'ятиразове.
Фото: з особистого архіву Олександра Чуба
Нас підтримують Міністерство молоді та спорту і Міністерство ветеранів. З їх допомогою ми плануємо розвивати табори, щоб у майбутньому була можливість для дітей учасників бойових дій та загиблих у війні влаштовувати або безплатні табори, або на пільгових умовах.
У своїй роботі я знайшов баланс і відчуваю, що мені в ній все подобається. Люблю відчуття того, що займаюся тим, що мені подобається, тим, що корисно для інших. І навіть, коли доводиться розв'язувати складні питання, в результаті, все одно, кайфую від того, що роблю. А якщо хтось досі шукає себе, в мене є одна особиста метафорична порада. Вона сформувалася після моїх веломандрів:
"Треба знайти свій велосипед і сісти на нього".
