"Повернувся додому в Сімферополь,
а двері моєї квартири відкрили якісь люди із Саратова"
Родом я з Вінницької області, але в 16 років втік до Криму і почав сам здобувати і будувати те, що хотів. Будувалося досить легко, але, як говорять, – що легко приходить, те легко і йде. Так, до війни я жив і навчався в Криму, мав відношення до Верховної Ради Криму. Хоча, краще сказати, що це все було до Революції, а до війни я був на Революції. Все своє свідоме житті я знав, що буде революція і війна. Не знав лише в якому порядку. Змалечку читав профільну військову літературу, ніби відчував. За час своєї служби зустрічав чимало людей, в яких було таке ж відчуття і такий підхід.
Фото: з особистого архіву Влада Сорда
В Криму я не слідкував за соцмережами, вів повністю аполітичне життя і коли почув, що почалася революція мене це дуже зачепило. Мені хотілося пересвідчитися чи це все по-справжньому, хотілося дізнатися правду. Я приїхав на Майдан і побачив, що все реальне.
Коли повернувся після Майдану, нічого мого в Криму вже не залишилося.
Вдома у Сімферополі мені відкрили двері моєї квартири якісь люди із Саратова. Показали документи, ідентичні моїм, тільки російські.
Коли почалася війна, в мене навіть не виникло питання: їхати чи не їхати – це мій обов’язок. Після штурму готелю "Дніпро" з "Правим сектором" поїхав на Десну. І так закрутилося – "Правий сектор", "ОУН", майже оформилися в "Азов", а потім контракт з 93, з якої я й звільнився.
Фото: з особистого архіву Влада Сорда
В мене було враження, – коли повертаєшся з війни, ти нікому не потрібен. Так побудеш місяць-два і сам собі стаєш непотрібним. Не знаєш чим займатися. Після років проведених в армії відбувається дуже сильна профдеформація особистості. Якщо себе не брати в руки, можна спитися.
Фото: з особистого архіву Влада Сорда
В мене є багато побратимів, які вважають, що їм все має впасти на голову, або прийти саме. Так не буде, на жаль. В армії ходити на пости, робити якісь вилазки – це важка, часом небезпечна праця. Але в армії люди роблять цю роботу. Так само і тут, через тяжку працю можна вижити. Все насправді дуже просто, але водночас – дуже складно. Якщо людина займе себе важкою роботою, працюючи сама на себе чи навіть на когось, тоді щось вийде. Тому що, важка праця – це знову стресові умови, а такі умови є комфортними для нас. Чим менше будуть чекати, що щось їм впаде з неба і почнуть працювати, тим все скоріше стане для них добре.
"Сенс нашого видавництва у тому,
щоб розвивати українську химерну літературу"
Я себе пам’ятаю з 11 років, відтоді і пишу вірші. Я люблю літературу. Після мого повернення з війни у нас із дружиною був період, коли ми ледве зводили кінці з кінцями. Якось Віка замріялась і сказала: "От, якби створити видавництво і видавати ті речі, які ми любимо. Ми ж любимо класні речі". А я відповів: "Чому б ні, робимо". Вона мала на увазі – видавництво химерної літератури. Тому вирішили не винаходити велосипед і зайнятися тим, що ми дуже любимо. Так, з простої пропозиції почали все реалізовувати. Звичайно, спочатку бували моменти, коли я думав, що воно мені не потрібно. Але Віка вже загорілась і спонукала до роботи. Ми один одного підтримуємо, ідеї генеруємо. Хтось говорить одне речення, інший друге. Так розвивається ідея, концепція, так вигадуються промоції, книги, верстки, формати презентацій, трейлери… А ще в нас різні кола спілкування. І проаналізувавши їх, завжди знайдуться цікаві і корисні знайомства. Так ми і почали робити – створювати промо, відбирати авторів.
Коли ми вигадували концепцію видавництва, виявили, що люди мали потребу в такій літературі. Але займався цим тільки Олексій Жупанський. Проте, він в основному орієнтований на перекладну літературу. Хоча робить дуже круті речі і в нього виходить серія "альтернатива" - одна з моїх улюблених. Ми навіть по своїм знайомим бачили, що люди потребували такої літератури. Я помітив, що в Україні є кращі твори, ніж за кордоном, є круті автори. Можна набрати перекладних авторів, але сенс нашого видавництва у тому, щоб розвивати українську літературу. Мене дуже дратує, коли автор пише текст і використовує закордонні імена, не залежно від контексту. Це було колись модно, зараз воно виглядає дивно, якщо це не стосується життєвого досвіду самого автора.
Переконаний, що американці напишуть краще за нас про своїх героїв. Але крім нас про нас краще ніхто не напише.
На це і орієнтувалися. Ми хотіли б збільшити на українському ринку вибір химерної літератури. Хотіли його розвивати.
Химерна література не така вже і вузька галузь. Ми робили опитування щодо жанрів химерної літератури які подобаються нашим читачам. І там було понад 25 найменувань. А ще ці жанри, в залежності від авторів, комбінуються в довільному порядку. Це темна поезія, альтернативна історія, темне фентезі, стімпанк, антиутопія різного формату, хоррор, містика, магічний реалізм. Коли ми робили опитування щодо жанрів, нам писали навіть про порно-драму та порно-комедію. Це також належить до химерного кластеру літератури. Темна поезія – це поезія, яка межує з окультизмом і більше схожа на закляття, ніж на вірші. Ми дуже хотіли б видавати містифікацію, або нон-фікшин, або щось типу Алістера Кроулі. Ми хочемо це винести на адекватний рівень, щоб це не було типу "Сутінок", бо вони нівелюють поняття містики.
"У власній справі потрібно розривати шаблон,
робити те, чого ніхто не робив"
Коли ми починали створювати видавництво, написали бізнесплан. Дуже круто його розписали. А в центрі зайнятості є така річ – коли захищаєш свій бізнесплан, можна отримати всю суму одразу на його втілення. Ми й не поцікавилися яка це сума, захистилися. І отримали гроші – чи 6, чи 10 тисяч дали мені і Віка отримала до 7 тисяч гривень. Ми тоді не до кінця прорахували, що нам потрібно, хоча знали, що нам потрібні були комп’ютери. Я собі купив ще під час служби один дуже крутий ігровий комп’ютер, думав, що буду грати на ньому, а вийшло, що почав вивчати різні програми. Допомогло у роботі мені й те, що довгий час був в 93-ій бригаді у прес-службі. Там вивчив деякі програми, які зараз мені потрібні в роботі. Я у нашому видавництві більше як художник, верстальник, хоча теж редагую. Віка – редактор. Але є такі напрямки літератури, які я не чіпаю, ними займається Віка, а є такі, до яких вона не має справи. А взагалі, у нас в команді, крім мене і Віки, є чотири ветерани і двоє творчих дівчат.
У нас з Вікою чудовий симбіоз. І, гадаю, те, що це сімейна справа, нас зміцнює. У нас обох є негативні сторони і в характерах, і в роботі. Наприклад, Віка схильна у дуже стресових ситуаціях занепадати духом. Я дуже погано рахую не залежно чи стресові умови, чи ні. Поодинці ми б не змогли керувати видавництвом і робити те, що робимо разом.
Фото: з особистого архіву Влада Сорда
У видавництві "Дім химер" фінансово автору видання книжки нічого не коштує. Але, це не означає, що він принесе нам "розшифровку голосу свого кота" і ми це будемо видавати. Автори теж повинні працювати. Справа у тому, що видавничий бізнес і самвидав відрізняються один від одного. Самвидав – це коли автор приходить у видавництво і за власні гроші видає будь-що. Видавництво так не працює. У видавництва є відбір. Нас навіть на початку критикували за надто суворий відбір, але ми не вважаємо його таким. Поміж нюансів, які в нас визначенні, – наприклад, що потрібно надіслати, в якому форматі, є один важливий для нас момент. Автор разом із синопсисом до рукопису і власною біографією має надіслати рецензію від будь-якого більш-менш відомого діяча (письменника, художника). Не всім бути Кідруками і Жаданами, але якщо сидіти і нічого не робити, то під лежачий камінь вода не потече. Так, автору потрібно трохи напрягтися, взяти себе в руки, домовитися, вирішити яким чином він отримає цю рецензію. Далі ми самі будемо визначати якість тексту і тему. Бувало різне, присилали якісь "мутні" тексти, відверто ватні автори…
Зрозуміти наскільки прибутковою була та чи інша книга ми зможемо до кінця цього року. У нас є дві контрольних точки – "Книжковий арсенал" у Києві та "Форум видавців" у Львові. Між ними ще різні фестивалі. В сумі 18 книг ми цього року зможемо видати. Як вони продаватимуться, що з цього вийде – побачимо. Але можу гарантувати те, що вони окуплять власний друк. Таким чином, ми вийдемо в нуль. А насправді, ми вже формуємо авторів на наступний рік тому, що надсилають дуже багато рукописів.
Ми співпрацюємо із двома друкарнями. У них різні умови і різні терміни. Але виконаємо всі зобов’язання. Деякі наші трейлери до книг показують у Вінниці в кінотеатрах, ми хочемо створити першу онлайн гру за мотивами твору українського автора. Читача потрібно спонукати усіма можливими способами. Народ готовий споживати і готовий платити дорожче за якісне українське. Ми обрали химерний кластер, тому, що це цілком не зайнята ніша. Перед тим як розпочинати власну справу, потрібно зробити аналіз по усім напрямкам. Ветеранський бізнес, наприклад, одразу має свій плюс. Бо він "ветеранський". В нього одразу є певне коло прихильників. Але, щоб мати успіх в тій чи іншій справі, потрібно розривати шаблон, робити те, чого ніхто не робив. Це вартує безсонних ночей.
