Борис Джонсон у колонці для британського The Spectator пише, що, відвідавши реабілітаційні центри для українських солдатів, які отримали поранення, швидко вчишся справлятися з шоком від побаченого. Не здригаєшся і не відводиш погляд. Радше, долучаєшся до звички лікарів і медсестер – зосереджуватися не на ранах, а на людях.
Британський експрем'єр ділиться враженнями, що помічає в цих пацієнтах чудові якості, і зазначає, що вони не всі молоді – декому вже за 40 чи навіть за 50. За його словами, це фактично громадянська армія: чоловіки, батьки, сивочолі. Спостерігаючи за ними, бачиш, як вони намагаються відбудувати щось на зразок життя.
За словами Джонсона, ці українські поранені військові не хочуть викликати співчуття. Вони не хочуть, щоб їм говорили, які вони хоробрі, бо не відчувають себе особливо хоробрими. Як деякі з них сказали йому, вони просто "виконували свою роботу". Робили те, що було необхідним і неминучим для їхніх сімей і для життя їхньої країни, і їм не пощастило – як будь-кому може не пощастити на небезпечній роботі.
Вони потрапили під осколки танкового чи артилерійського снаряда, або наступили на міну, і отримали травми, які були б цілком знайомі польовим медикам Першої світової війни. З тією різницею, що сьогодні, через століття, завдяки надзвичайному прогресу в хірургії та протезуванні, вони не лише живі, але й прагнуть одного – знову піти на фронт, щоби мати змогу потім повернутися додому.
Їм не потрібні ваші плачі у стилі Зігфріда Сассуна чи Вілфреда Оуена; їм не потрібні гімни приреченій молоді чи стогони про жалість війни. Вони хочуть просто вбивати росіян і виганяти загарбника зі своєї землі.
Замість того, щоб говорити про свої поранення, наголошує Джонсон, вони хочуть говорити про прогрес, якого, безперечно, досягли їхні підрозділи. Єдине, що явно приносить їм розраду і задоволення – це усвідомлення того, що землі відвойовуються і що їхні зусилля зіграли свою роль у цьому успіху і – хто знає – можуть зіграти свою роль знову.
"Звісно, глянувши на понівечені тіла цих людей, ви задаєтеся питанням, наскільки вони можуть сподіватися на нормальне життя, не кажучи вже про те, щоб повернутися до лав Збройних сил України – незалежно від того, наскільки непереможним і величним є їхній дух. Тому ви відчуваєте почуття безпорадної люті від жахливого масштабу і темпу збільшення людських страждань", – пише британський політик.
Джонсон наводить статистику: ця війна породила близько 20 000 українських ампутантів, більшість із яких служать у Збройних силах. І жорстокість цієї війни настільки велика – щотижня ці реабілітаційні та відновлювальні центри приймають ще десятки нових пацієнтів. Майте також на увазі, наголошує Джонсон, що йому майже напевно показували тих, хто найбільш здатний до будь-якого виду відновлення. Але є й інші, чиї фізичні каліцтва або психічні травми ще гірші.
Експрем'єр Британії нагадує, що минуло 19 місяців відтоді, як путін прорахувався і розв'язав найбільший і найкривавіший конфлікт у Європі з часів Другої світової війни. Він безпосередньо спричинив вбивство або поранення 300 000 росіян і, ймовірно, вдвічі менше українців. Ви стоїте в цих лікарняних палатах і відчуваєте жах від болю, розлюченість від того, що так багато людей все ще потрапляють у м'ясорубку – і все через егоїзм і безумство однієї людини, Молоха кремля (шановане в Ханаані, Палестині, Фінікії та Карфагені божество природи та сонця, в жертву якому спалювали живцем людей, особливо дітей – iPress).
Джонсон намагається переконати британських читачів журналу, і не тільки, щоб вони не вірили ні на секунду, що цих українських солдатів – або взагалі населення України – можна якось переконати скласти зброю або укласти угоду з путіним. Він нагадує всім, що українці воюють не за наказом Заходу і не зупиняться, якщо Захід так скаже. Вони ведуть війну за незалежність, тому що відмовляються схилятися перед терором і хочуть, щоб їхня країна була вільною.
За словами політика, українці вважають ідею переговорів смішною. В останні кілька днів він перевіряв українців з цього приводу, але не знайшов ані найменшого послаблення рішучості. Вони не бачать, як можна обміняти землю на мир, тому що не розуміють, як можна вірити хоча б слову путіна. Євгєній Прігожин думав, нагадує колишній очільник британського уряду, що він уклав угоду з путіним – і це не зовсім спрацювало для нього.
Борис Джонсон наголошує, що українці хочуть від Заходу лише одного – зброї, щоб завершити справу. Тож він просто не розуміє, чому Захід продовжує тягнути час. Чому Захід завжди такий повільний? Як Захід може дивитися цим людям в очі та пояснити їм свою затримку? Протягом всієї цієї війни Захід недооцінював українців і переоцінював путіна, і робить те ж саме сьогодні.
"Зараз росіяни ледь займають половину території, яку утримували в перші тижні після вторгнення. Їх було розгромлено в Києві, Харкові, Херсоні; і так, контрнаступ відбувається повільніше, ніж дехто сподівався. Але він триває. Від українських позицій до Мелітополя всього 20-30 кілометрів; і якщо українці зможуть дістатися до цього південного міста, то їхня артилерія контролюватиме весь сухопутний шлях. Вони зможуть перекрити рух між росією та Кримом – це колосальний стратегічний розворот для путіна. Навіть якщо українські вояки не зможуть зробити це в найближчі кілька тижнів – або скільки б там не залишилось до завершення бойового сезону 2023-го – вони, безумовно, зможуть зробити це наступного року", – переконаний Борис Джонсон.
За його словами, все, що потрібно Заходу – це стратегічне терпіння і набагато більше відчуття нагальності військової допомоги. Потреби України на полі бою змінюються, і західні політики мають це визнати. Рік тому вони побоювалися надавати українцям танки і броньовані автомобілі на тій абсурдній підставі, що така підтримка може бути "провокаційною" для росії. Зараз безпілотники стали настільки смертоносними, що, як кажуть, обидві сторони кидають бронетехніку і ходять пішки.
Українцям потрібні переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК), щоб збивати російські гелікоптери. Їм потрібні системи типу Patriot, щоб захиститися від нападу з повітря, і їм потрібна краща далекобійна артилерія, щоб знищити російські позиції. HIMARS довели свою цінність, але росіяни були ефективними у своїх контрзаходах. Українці хочуть і потребують ATACMS, ракетних систем дальнього радіусу дії, які США поки не надають, і їм необхідно більше ракетних систем, як-от британські Storm Shadow, які довели свою надзвичайну цінність.
Від Великої Британії українці сподіваються на більшу допомогу з гаубицями, Storm Shadow, засобами протиповітряної оборони, безпілотниками.
Як пише Джонсон, президент Зеленський сказав йому, що Україні потрібно лише 200 ракет ATACMS, а у США їх тисячі. Навіщо тримати їх у льоду? Якій іншій меті вони можуть слугувати, яка б краще гарантувала довгострокову безпеку Заходу, включно зі Сполученими Штатами?
"Дехто у Вашингтоні заявляє, що США повинні дотримуватися стратегії "Китай понад усе" і тримати ATACMS у резерві на випадок, якщо їх доведеться відправити на захист Тайваню. Це нісенітниця. Найкращий спосіб стримати напад на Тайвань – це переконатися, що українці переможуть, і якомога швидше", – підкреслює політик.
Він нагадує, що йдеться про відносно незначні витрати за таку надзвичайну потенційну винагороду. США виділили лише близько одного відсотка свого річного оборонного бюджету на підтримку українських збройних сил, а Велика Британія – лише малу частку того, що надали Сполучені Штати.
І все ж ставки для Заходу величезні. Якщо путін переможе, а все, що йому потрібно зробити, щоб заявити про перемогу, це утримати хоча б шматок території, яку він захопив з 24 лютого 2022 року, – світ облетить жахливий меседж: це був момент, коли демократії пообіцяли протистояти автократіям і провалили цю обіцянку. Історія України буде історією про левине серце українського війська, яке врешті-решт зрадили західні країни, у яких не витримали нерви.
Як зазначає експрем'єр Сполученого Королівства, навколо глобального вогнища говоритимуть про те, що Захід ще раз продемонстрував, що не здатен на те, що декларує – бути готовим стати на захист свободи і верховенства права.
"Якщо путін переможе в Україні, якщо він утримає хоча б частину того, що захопив, то урок буде зрозумілим: агресія винагороджується, європейські кордони знову можуть бути змінені за допомогою насильства – з усіма можливими наслідками для Грузії, країн Балтії, будь-де в колишньому Радянському Союзі або колишній радянській сфері впливу, де путін мріє про реваншистську військову операцію, що збурює натовп усередині країни", – застерігає Джонсон.
Британський політик вкотре нагадує, що перемога путіна стала б катастрофою для Заходу і для американського керівництва. Тож він не вірить, що такий результат міг би легко пережити президент США, не кажучи вже про того, хто хотів би зробити Америку знову великою. А якщо, з іншого боку, Україна переможе і вижене путіна, тоді все буде навпаки. Усьому світу буде надіслано абсолютно протилежний сигнал: ми дбаємо про демократію, ми готові відстоювати свої принципи, Захід все ще має нахабство чіплятися за щось, поки ми не досягнемо успіху.
Звісно, зауважує він, тривожно бачити, скільки в світі є виборців, які вагаються, скільки країн готові надати путіну презумпцію невинуватості.
"Українці були шоковані слабкою позицією Індії на саміті G20, а також її відмовою дозволити Зеленському навіть виступити на зустрічі. Усе це зміниться після перемоги України, зникне з порядку денного. Тому що є одна річ, яку люди у світі розуміють краще, ніж тисячу проповідей про демократію та верховенство права – це військова перемога", – підсумовує Борис Джонсон.
