Батьки повідомляють, що з українських дітей та юнаків знущаються у німецьких школах. Жертви змушені слухати путінську пропаганду, їх цинічно розігрують. Чи поширена ця проблема?
"Він знову був зі своїми друзями-нацистами", – сказала однокласниця про Ігоря, коли той повернувся до класу з уроку німецької мови. Десятикласник розхвилювався, адже мав ще й мовний бар'єр. Ситуація зайшла у глухий кут. Учні написали на дошці слово "путін", обвели сердечками, зробили поклони "за путіна". І посміялися над хлопцем. Про це розказала його мати Христина, яка не бажає розкривати своє справжнє ім'я громадськості.
Ігоря насправді теж звуть по-іншому. 16-річний хлопець приїхав до Німеччини навесні з передмістя Києва, до містечка неподалік Ганновера. Як розказала його мати, хлопцеві було важко інтегруватися до школи, з самого початку він відчував себе наче ізольованим, бо єдиний українець у класі. Великою проблемою був мовний бар'єр, однокласники не цікавилися хлопцем та його життєвою ситуацією.
"Історія Ігоря – не поодинокий випадок", – розповідає виданню Марія Бичкова. Вона – вчителька музики та викладає німецьку мову українським біженцям у Ганновері та його околицях, і багато матерів відвідують її курси. "Коли я розпитувала там, майже у всіх могли бути подібні історії, – зауважує Бичкова. – Деякі навіть плакали, коли я їх про це питала".
Історії різні. Ось одну з них Марії розповіли так: коли у школі спрацювала пожежна сигналізація, українська дівчинка злякалася, не розуміючи, що відбувається, та коли вона запитала однокласників на шкільному дворі, що сталося, вони їй відповіли: "Це путін, війна скоро".
Або: діти підкрадалися до українських однокласників і з гучним тріском лопали поліетиленові пакети над їхніми головами з криком: "Бомба!". Якщо українські діти лякалися, то з них сміялися.
І, як розповіла вчителька, знову і знову лунають заяви, які відображають російську пропаганду: "Україна – це росія", або "Ви хотіли війни", наприклад. Крім словесних нападок є ще й фізичні.
Батьки повідомили Бичковій, що ці нападки в основному здійснюють німецькі діти, а у деяких випадках – діти з російською сімейною історією. Заяв багато, але батьки бояться розголосу. Але чи є ці окремі випадки загальнонаціональною проблемою?
Кількість незареєстрованих випадків, безумовно, велика. Батькам краще інформувати про них освітні органи
"Ми знаємо, що такі випадки трапляються у всіх типах шкіл та вікових групах", – говорить Герхард Бранд, Федеральний президент Асоціації освіти та навчання (VBE). Однак, оскільки кількість дітей-біженців варіюється залежно від регіону, і шкільна освіта відрізняється, не можна узагальнювати.
Ольга Дуб-Бюссеншютт також повідомляє про проблеми. "Скарг на дискримінацію українців, у тому числі в школах, стає більше, але поки що важко сказати, наскільки ця проблема велика", – говорить членкиня Мюнхенської міграційної ради. Поки що вона знає лише про окремі випадки. "Але кількість незареєстрованих випадків, безумовно, велика", – стверджує Дуб-Бюссеншютт. Вона впевнена, що потрібно краще фіксувати цю проблему і намагається переконати батьків повідомляти про неї у відповідні органи.
Видання вибірково поцікавилося у кількох департаментах освіти, чи відомі їм випадки такої дискримінації. "Школи Нижньої Саксонії дуже віддані своїй справі і проводять блискучу інтеграційну роботу", – сказав представник Міністерства освіти цієї федеральної землі. Можуть бути окремі конфлікти, але поки що спостерігається велика відкритість. У Саксонії також відомі окремі випадки, але це не є поширена проблема.
У Баден-Вюртемберзі, за даними профільного департаменту, таких випадків не зафіксовано. Проводяться додаткові тренінги на тему "Викладання з урахуванням культурних особливостей та школи без дискримінації", травми та війни у класі та для шкільних психологів. Північний Рейн-Вестфалія також не зареєстрував жодного такого випадку і посилається на місцеві структури підтримки в школах.
Профспілка працівників освіти і науки (GEW) також не знає про такі випадки, а Німецька асоціація вчителів повідомляє про невелику кількість відомих конфліктів. "Жоден з учнів не повинен відчувати себе одиноким перед психологічним та фізичним насильством", – зазначає Конференція міністрів освіти та культури, посилаючись на консультаційні послуги, що пропонуються землями.
Біля 202 000 українських дітей та юнацтва навчаються у німецьких школах. На додаток до вітальних та проміжних класів, вони часто вступають у звичайні класи для прискорення інтеграції. Деякі учні також беруть участь в українських онлайн-уроках. У багатьох розмовах ми чуємо, що вони загалом дуже привітно сприймаються в Німеччині, особливо в молодших класах.
"Тим не менш, імплементація не завжди спрацьовує", – говорить голова VBE Бранд. Вчителі повідомляють, що "іноді між ними та їхніми українськими учнями тижнями і місяцями немає спілкування, оскільки в школах немає україномовного персоналу". Це несправедливо по відношенню до дітей і створює додаткове навантаження на вчителів, які відчувають себе безпорадними перед дитячими поневіряннями.
Тягар війни величезний, а ще й нестача вчителів. Але проблему розв'язати можна
"Спочатку у дітей немає друзів, немає дому, вони не знають мови, все для них чуже", – розповідає Марія Бичкова. Тягар війни величезний. "Деякі діти замикаються в собі, відсторонюються, інші ж дуже швидко знаходять тут друзів".
Як показало нещодавнє репрезентативне дослідження, проведене Федеральним відомством з питань міграції та біженців і Федеральним інститутом демографічних досліджень, психологічне благополуччя українських дітей та молоді є нижчим, ніж у їхніх однолітків. За даними дослідження, 41% дітей іноді, часто або завжди відчували тривогу та невпевненість у собі, 40% – іноді, часто або завжди відчували себе самотніми.
Профспілка працівників освіти і науки також повідомляє, що війна є основною темою на уроках. Важливо бути готовими до конфліктів, наприклад, за допомогою "мультипрофесійних команд" вчителів, психологів та соціальних працівників. Цього також вимагає VBE. За словами Бранда, додаткове навантаження супроводжується нестачею вчителів та високим рівнем лікарняних.
"Психологічна допомога молодим людям, травмованим війною та досвідом біженців, – це не те, чим можна займатися між іншим на уроках", – упевнений Хайнц-Петер Мейдінгер, президент Німецької асоціації вчителів. З огляду на існуючий дефіцит вчителів, для вирішення даної ситуації необхідно було б залучити близько 14 000 нових вчителів. Навіть третина цієї потреби не була забезпечена новими кадрами.
"Це був тихий жах", – розповідає мама Ігоря Христина. Але завдяки її втручанню проблему усунули. Вона звернулася до школи, наполягла на зміні класу для свого сина. Історія завершилася успішно. Зараз Ігор навчається в іншому класі – там він знайшов друзів і почувається комфортно.
