Поки я "все ще відсутній", Дональд Гілл був настільки люб'язний, що підготував не лише звичайний щотижневик Дона, але й спеціальний випуск на сьогодні. Ми починаємо цей тиждень з останнього, тому що вважаємо, що "Битва за Степове" – це ключова битва, яка, можливо, стане вирішальною для результату цієї зимової кампанії.
***
Через два місяці після початку російського наступу на Авдіївку саме час підбити підсумки розвитку подій на одній із ділянок фронту в цьому районі.
московські "тупоголові командири" розпочали цей наступ, зосередившись на двох флангах української оборони Авдіївки, сподіваючись, що їм вдасться прорватися, а потім зустрітися посередині, оточивши український гарнізон або змусивши його відступити.
На півдні майже не було досягнуто жодних успіхів, а на півночі просування було повільним, тому росіяни розпочали тотальний фронтальний наступ, в результаті якого їм вдалося захопити індустріальний парк на північ від зруйнованого міста – до того як, схоже, справа також зайшла в глухий кут. Тим часом росіяни починають тиснути на українську оборону за три кілометри на схід від коксохімічного заводу, і ми побачимо, що з цього вийде. Але поки що єдиний значний прогрес, якого досягла росія – це просування на 2,5-3 км на півночі. Нижче наведено короткий опис того, як все це відбувалося.
***
Як і багато інших ділянок фронту, Авдіївський напрямок атакують з лютого 2022 року, але протягом чотирьох місяців, що передували жовтневому наступу, фронт був досить стабільним. Коли українські літні контрнаступальні зусилля пішли на спад, росія шукала можливість здійснити великий наступ. російська військова доктрина диктує утримання ініціативи, а найкраще це робити саме через наступальні дії.
Сторона, яка володіє ініціативою, обирає час і місце бою, а отже, диктує дії. Саме так мислять і керують своїми військами російські офіцери, яких навчають зі самого початку їхньої військової освіти і протягом усієї кар'єри: коли вони змушені оборонятися через переважаючі сили противника, то все одно шукатимуть можливості контратакувати і вивести ворога з рівноваги. Саме тому вони постійно атакують і в Куп'янську, і в Бахмуті, і в Сватовому. Якщо вони беруть територію – чудово. Якщо ні, це тримає Україну в оборонній позиції – навіть якщо, звісно, коштує росії неймовірних втрат у живій силі та техніці.
Крім того, і путін, і його "тупоголові командири" хочуть отримати Авідіївку – так само, як вони хотіли отримати Бахмут рік тому. Це їхня мета, і вони збираються використовувати всі наявні в їхньому розпорядженні звичайні засоби для її досягнення.
***
Оскільки на початку наступу Авдіївка вже була в глибокому виступі і оточена з трьох боків, росія сподівалася, що сильний натиск з обох флангів або оточить місто, або звузить прохід настільки, що постачати населений пункт і його захисників буде занадто дорого.
Для того, щоб північний фланг зміг відрізати Авдіївку, російським військам доведеться взяти і Степове, і коксохімічний завод.
У перший день наступу росія змогла захопити 300 метрів лісосмуги під час атаки через перше поле. російська артилерія обстрілювала цю лінію, а їхні танки і БТРи забезпечували пряму вогневу підтримку, поки піхота наступала. І росіяни розпочали хвилю за хвилею атак, які збільшували українські втрати, змушуючи українців на передових позиціях витрачати боєприпаси, а їхні кулемети та міномети починали перегріватися. Але що дійсно допомогло росіянам, так це перпендикулярна лісосмуга, яка вела прямо вглиб української лінії оборони і забезпечувала прикриття для нападників. Навіть гірше, ця перпендикулярна лінія лісосмуги йшла зигзагом на відстані 300 метрів, забезпечуючи ще більше прикриття для російських загарбників.
Ціна для росіян була високою, як в особовому складі, так і в транспортних засобах. За перші п'ять днів було візуально підтверджено, що щонайменше 45 транспортних засобів повністю знищено. Важко сказати, скільки було знищено ще, але не підтверджено візуально, але місцевість на схід від терикону швидко заповнилася уламками всіх видів російських бойових броньованих машин.
Незважаючи на вбивчі втрати, росіяни продовжували наступати.
Цей солдат воював на півдні, в Авдіївці, але те, що він описує за посиланням, є поширеним досвідом.
***
Протягом наступних 15 днів росії вдалося зробити дві речі:
- безперервний артилерійський вогонь поступово знищив українські польові укріплення, що своєю чергою
- дозволило російським військам захопити решту лінії фронту.
Різні частини лінії фронту росіяни захоплювали кілька разів, але українські контратаки завжди відтісняли їх і знову займали оборонні рубежі. Артилерія з обох сторін обстрілювала лінію фронту перед штурмом, і в якийсь момент окопи перестали бути життєздатними оборонними позиціями. Без окопів українські війська зазнавали б більших втрат від артилерії, навіть якщо б утримували лінію фронту. Ціна була надто високою; вони відступили до подвійних ліній оборони по обидва боки залізниці. путін і "тупоголові командири" не заперечували проти втрат, не заперечували проти великої ціни, тому продовжували посилати все більше військ, щоб захопити лісосмугу, і атакували в напрямку залізниці без перерви. Кількість втрачених машин була приголомшливою.
***
росіяни також почали окопуватися, навіть перебуваючи під артилерійським вогнем та атаками безпілотників. Це схоже на їхню тактику під Бахмутом, коли перша хвиля наступала так далеко, як тільки могла, а потім ті, хто вижив, зупинялися і починали окопуватися, щоб наступна хвиля мала захист. Але росіяни не лише почали рити оборонні позиції, вони також почали рити тунель через поле.
Побудовані російськими силами оборонні тунелі вперше були помічені під час літнього наступу українських військ в районі Роботиного, що на півдні Запоріжжя, чотири місяці тому. Вони дозволяють росіянам поповнювати запаси і перекидати війська, будучи захищеними від українського спостереження і вогню. Під Авдіївкою вони безпечно пересувалися попід відкритим полем і з'являлися лише тоді, коли опинялися впритул до українських оборонних позицій.
І українці, і росіяни почали використовувати невеликі колісні роботи, керовані операторами, для доставки вантажів на вразливі позиції, а Україна також евакуювала пораненого солдата за допомогою вантажного дрона.
Зрештою росіяни розмили українську оборону до такої міри, що змогли вдертися до підніжжя терикону. Тоді вони почали засилати штурмові групи піхоти на круті схили терикону. Хоча жоден із цих штурмів не увінчався успіхом, вони продовжували тримати українців у напрузі, навіть завдаючи їм втрат – і, безумовно, великих витрат боєприпасів, з огляду на те, що в той час Україна почала отримувати щонайменше на 30% менше допомоги від Заходу, який був заклопотаний подіями в Ізраїлі/Палестині.
Один українець підрахував, що росіяни втратили 20-30% своєї техніки лише до того, як вийшли на передову лінію для початку атаки. Ця діаграма першого тижня наступу свідчить про деякі з цих втрат.
Ба більше, росіяни почали обстрілювати українську піхоту на вершині терикону за допомогою безпілотників. Навіть в оборонних позиціях не було де сховатися.
Просування росіян на захід від Красногорівки та біля терикону дозволило їм вести прямий вогонь по маршруту, яким Україна постачала і підвозила підкріплення до своєї оборони на південний захід від Красногорівки.
На щастя ЗСУ ще у вересні українська 47-ма мехбригада була виведена з сектора Роботиного і розміщена на лінії на північ від Авдіївки: тож протягом жовтня один з українських підрозділів із найбільшою вогневою потужністю мав хорошу позицію для захисту підступів до Степового і коксохімічного заводу зі сходу.
Не маючи змоги забезпечити і відправити підкріплення для своєї оборони на південний захід від Красногорівки, українці нарешті віддали наказ своїм військам повернутися до залізниці і прилеглої лісосмуги наступного дня. Однак, завдяки цьому відходу, російські атаки в напрямку залізниці більше не зазнавали флангових атак, тому вони змогли загрожувати українській обороні на цій ділянці.
До висот терикону вела лише одна дорога, і тепер вона могла бути перекрита російським вогнем зсередини повністю зруйнованих колишніх українських оборонних позицій:
Далі буде…
