Стрічка "Готель "Гранд Будапешт" така ж. Авторський фільм Уеса Андерсона, де він і режисер, і сценарист, і продюсер, треба дивитися. І дивитися на великому екрані. Без намагання зрозуміти логіку, правила і закони того, що відбувається в кадрі. "Готель "Гранд Будапешт" варто сприймати так, як сприймають світ діти. Тобто - безпосередньо. Насолоджуватися музичною скринькою, всередині якої живуть люди. Хай і дивні, але люди.
Дія фільму розгортається у містечку старої Європи. Схожому одночасно на Будапешт, Прагу і Відень. Але при цьому - несхожому на жодне з них, бо вигаданому. Неіснуюче місто, неіснуюча країна. І письменник, що згадує, як він замолоду зустрів власника готелю "Гранд Будапешт". Він і розказав йому історію своєї юності. Історію, як нинійшній власник, а колись "хлопчик на побігеньках" Зеро Мустафа працював із легендарним консьєржем місьє Гюставом.
А далі - яскрава, соковита, гіперболізована картинка, в центрі якої місьє Гюстав. Він має улюблені парфуми L'air de Panache ("Аромат ловеласа") і безапеляційний імідж, він знає, якими сексуальними втіхами задовольнити сиву вдову - постійну клієнтку готеля, щовечора читає підлеглим вірші, а коли потрапляє за грати, то бійкою завойовує собі авторитет.
Підпишіться на наш новий телеграм-канал iPress | Міжнародна преса українською де ми трохи виходимо за рамки і показуємо більше, ніж на сайті. Ставайте частиною розумної спільноти!
Сценарій закручений, наче позолота на музичній скриньці. І крім місьє Гюстава та його помічника Зеро Мустафи постійно з'являються нові гіперболізовані персонажі.
Але ці перебільшення мають такий чарівний фльор, повітряну легкість, що починаєш вірити в казку. А інакше як "казка" творіння Уеса Андерсона не назвеш. І при цьому - хоч-не-хоч, а згадаєш однофамільця-казкаря Ганса Крістіана.
Не намагайтеся визначити жанр "Готеля "Гранд Будапешт". У ньому і комедія ситуацій, і авантюрні пригоди, і нотки драми. А кількість усього так рівномірно розділена, наче у найкращому десерті мішленівського кондитера. При чому торкнувся "кондитер"-режисер не лише рецептури, а й оформлення "страви". Бо від краси фільму - голова обертом. Красивий кожен кадр: бо "вилизаний" до ідеальності. Красивий кожен рух оператора: якщо місьє Гюстав різко повертає голову, то камера повертається з абсолютно відповідною швидкістю. Красиві усі декорації та костюми. На готель Уес Андерсон перетворив реально існуючий саксонський універмаг Karstadt у стилі ар-деко. Усі валізи, яких у фільмі немало, виготовляли в майстерні Prada. Дизайнери цього ж модного будинку створили ще і чорне пальто зі шкіри напа для одного з героїв, вбивці Джоплінга (грає Вільям Дефо), а майстри Fendi - кілька одиниць верхнього одягу для героїв, зіграних Едвардом Нортоном і Тільдою Суінтон.
... Десь у 70-их роках ХІХ століття у Франції з'явився рух поетів "чистого мистецтва", або "мистецтва заради мистецтва". Вони співували не буденне життя, а тільки справжню красу. Уникали прагматизму, відмежовувалися від соціальних проблем. Вони стверджували абсолютну свободу художника - і відточували літературні форми, вишуканість поетичних засобів, шукали ідеальні рими. Так от фільм "Готель "Гранд Будапешт" - це теж "чисте мистецтво". І режисер як митець має на нього право.
Мирослава Ульяніна
журналіст каналу "1+1", ведуча, блогер
