"У міру того, як парасолька безпеки США згортається, слабшає і дисципліна, яку колись забезпечувало американське лідерство. Розбіжності в Європі стають все глибшими і небезпечнішими", – пише Едвард Лукас у британській газеті The Times. На його думку, це стосується не лише республіканців у Конгресі. Занепокоєння Байдена щодо провокування росії призвело до постійних вагань щодо постачання зброї в Україну з початку війни і продовжує гальмувати зусилля інших країн. Внаслідок цього проблемні місця підвищують перспективу українського військового колапсу влітку цього року. Це поляризує європейську думку, залишаючи британські припущення щодо європейської безпеки небезпечно застарілими.
Експерт констатує, що після багатьох років відштовхування прифронтових держав своїми непередбачуваними витівками президент Макрон відродився як найбільш яструбиний західноєвропейський лідер, який висунув ідею розгортання військ НАТО в Україні, наголосив на необхідності поразки росії та розпочав нові зусилля з надання допомоги обложеній Молдові. Минулого тижня він дав полум'яну спільну пресконференцію зі своїм чеським колегою, відставним високопосадовцем НАТО Петром Павелом, і їздить по східних столицях, пропонуючи підтримку.
"Їхні господарі все ще не довіряють йому і Франції. Жорстко права, пов'язана з кремлем Марін Ле Пен має тривожно високі шанси стати наступним президентом Франції. Але поки що східні жителі Європи вітають розмови Макрона, що порушують табу, і те, як він посилює тиск на Німеччину: найбільшу країну Європи і її найслабшу ланку", – зауважує Едвард Лукас.
"Канцлер Німеччини Олаф Шольц став заручником фракції "миротворців" у своїй розваленій СДПН. Він блокує передачу Україні життєво важливих ракет дальнього радіусу дії Taurus на прискіпливих юридичних підставах, які прикриваються високими принципами. Німеччина – це "Diplomaten statt Granaten" ("Дипломати, а не гранати"), – лепече він, виходячи з того, що вважає високими моральними принципами. Це більше схоже на болото", – пише автор.
Він наголошує, що інші лідери навіть не намагаються вдягати свої погляди у високі слова. Новий прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо ненавидить Україну і підлабузнюється до росії. Так само, як і бандитський угорський Віктор Орбан. Австрія продовжує безсоромну політику потурання російському шпигунству та порушенню санкцій. Папа Франциск, забувши про муки українців під російською окупацією, закликає до "білого прапора" чи то через наївність, чи то через позерство, чи то через цинізм. Але безпосередню ціну за все це платять українці десятками тисяч: вбитими, покаліченими, осиротілими та вдовами. Якщо перемога виправдає війну путіна, значно ширші наслідки також будуть катастрофічними.
"Для країн Балтії, а також для Польщі та Фінляндії загроза з боку росії вже стала екзистенційною. Країни Балтії будують бункери на своїх кордонах. Фінляндія має 300 тисяч навчених резервістів, готових за кілька днів, і може воювати протягом місяця. Жодна інша європейська країна не може цього зробити", – підкреслює експерт.
"Пихатість навколо саміту НАТО з нагоди 75-річчя у Вашингтоні цього літа дає заклятому ворогу спокусливу мішень. Нові оборонні плани Альянсу, розроблені після минулорічного саміту у Вільнюсі, передбачають наявність 50 боєздатних бригад. Але є, в кращому випадку, 25. Без американських запасів і підкріплень все виглядає ще гірше. Щоправда, європейські союзники можуть нанести бліцудар по росії високотехнологічною зброєю в перший тиждень війни, але потім у них закінчаться ракети і боєприпаси. Після цього – ядерна війна або капітуляція", – попереджає фахівець.
З поглибленням розбіжностей на континенті дилема для Британії зростає. "Як далеко ми можемо і повинні намагатися заповнити прогалину, залишену США? Чи доповнюємо ми зусилля Франції, чи конкуруємо з ними?" – запитує Едвард Лукас. На його думку, найбільш вірогідною основою для зусиль Британії є Об'єднані експедиційні сили, до складу яких входять країни Балтії, Північної Європи та Нідерланди. На додаток до існуючих військових і політичних зв'язків, наступним етапом буде координація оборонних закупівель і виробництва: наприклад, великий завод з виробництва боєприпасів у Латвії, підкріплений контрактами з усіма членами JEF. Британія могла б очікувати більше замовлень на високотехнологічні ракети. Об'єднання зусиль має велике значення. Данія, Фінляндія, Норвегія і Швеція фактично об'єднали свої військово-повітряні сили. В результаті об'єднані сили мають більше (і сучасніші) бойових літаків, ніж Королівські військово-повітряні сили (RAF).
Але європейські уявлення про Британію теж застаріли. "Ми збрехали НАТО про нашу здатність виставити боєздатну армійську дивізію. Ми не можемо. Незважаючи на оборонний бюджет у 55 мільярдів фунтів стерлінгів, між нашими роздутими силами спеціального призначення і нашим скрипучим ядерним стримуванням лежить пустеля мізерного, переоціненого, погано обслуговуваного і застарілого спорядження, перевантаженого, розчарованого особового складу і бюрократів, які не схильні до ризику", – пише автор. Він вказує, що комітет з державних рахунків підкреслює розрив у 29 мільярдів фунтів стерлінгів між планами і реальністю протягом наступних десяти років, що є результатом десятиліть ухиляння від прийняття рішень. Три колишні міністри оборони і два міністри підкреслили хиткість обіцянок уряду витрачати більше. Консервація одного з британських авіаносців буде лише першим із багатьох болючих кроків на шляху до реальності.
"Ми також ледве почали будувати стійкість до найбільш ймовірних форм атак: на нашу інфраструктуру, комп'ютери та менталітет. Уявіть, що неприємна сутичка на сході Європи збігається з кібератаками, які виводять з ладу залізницю, заморожують комп'ютери Національної служби охорони здоров'я і виводять з ладу наші засоби масової інформації, і все це у поєднанні з хуртовиною дезінформації. Чи підуть наші лідери на війну, щоб захистити наших союзників? Чи підтримає їх громадськість? Чи ми вирішимо пересидіти цю війну?" – додає Едвард Лукас.
"Навіть якби ми хотіли воювати, нам потрібно було б туди дістатися. Зараз у прифронтових державах існує велике занепокоєння, що під час кризи Німеччина може піддатися погрозам з боку росії і заблокувати рух підкріплень на схід (те, що, по суті, ненадовго сталося на початку війни в Україні). Був час, коли американці могли б це виправити. Але вже ні", – завершує автор.
Джерело: The Times
