"Хочу всім повідомити, що 5 ОБ ДУК ПС до зустрічі незваних гостів повністю готовий. Сапери і розвідка працювали цілу ніч. Всі позиції та вогневі точки навколо нас розвідані і нанесені на карту, дороги зафугашені, ліс навколо бази повен "сюрпризів", особовий склад несе бойове чергування на новообладнаних вогневих точках, арта отримала координати цілей, снайпера контролюють "сусідів". Для вертушек і десанта є також пара несподіванок. Хтось хоче пограти у війнушку – спробуйте", – цими словами командир першої штурмової роти 5 окремого батальйону ДУК "Правий сектор" Олександр Карась вітає зовсім не росіян і не їх місцевих поплічників з ДНР/ЛНР.
Ці слова звернені до бійців та командирів героїчних (пишу це без жодної крихти іронії) 25-ї та 95-ї бригад, чиї підрозділи оточили базу "Правого сектору" поблизу села Великомихайлівка у Дніпропетровській області… Напередодні більш ніж ймовірного наступу російських військ українська влада не знайшла нічого кращого, аніж затіяти конфлікт із українськими ж добровольцями. Який, на щастя, вдалося швидко погасити.
Існування "приватних армій" – це справді серйозна проблема. Не залежно від того, чим є такі армії – добровольчими об’єднаннями патріотів чи кишеньковими загонами олігархів, вони порушують монопольне право держави на насильство. І, подобається це комусь чи ні, є загрозою для існування держави як такої – хіба що ми хочемо жити не у класичній державі з усіма її атрибутами, а на території, де діє виключно право сили, і де кожен з отаманів, встановлює свої власні закони на підконтрольній території, на власний розсуд веде війни, заключає перемир’я та вершить правосуддя.
Однак проблема "приватних армій" з’явилася не учора, і ДУК "Правий сектор" – не єдина і не головна її складова. ДУК, як справедливо зауважив колега Юрій Бутусов, рік отримував від держави бойову техніку, зброю, боєприпаси та узгоджував свої дії із штабом АТО. І на відміну від, скажімо, "Айдару" (який формально знаходиться у складі ЗСУ) чи окремих батальйонів МВС не створював проблем ані на фронті, ані в глибокому тилу. Більше того – корпус розпочав, нехай і не надто охоче, процес входження у склад Збройних сил України. Були досягнуті домовленості, що підрозділи ДУКу не будуть розчиняти у армійських, а збережуть як цілісні бойові одиниці – із їх нинішніми командирами. Однак на якомусь етапі інтеграційні процеси застопорилися – вольниця "правосеків" увійшла у протиріччя із залізобетонною бюрократією ЗСУ.
Фото: sectorpravdy.com
Що ж мало сталося такого нагального, що хтось віддав наказ армії блокувати базу "правосеків"? Спроба військового перевороту? Збройний бунт і спроба піти на Київ? Ось пояснення неформального речника Порошенка та Міноборони з армійських питань, "президентського волонтера" Юрія Бірюкова: "Хтось обіцяє увійти до складу ЗСУ і не виконує своєї обіцянки. Хтось публічно повідомляє про те, що буде створювати нову політсилу для прийдешніх виборів, яка включає в себе воєнізоване крило".
Пояснення так собі, м’яко кажучи. Політичні амбіції лідера "Правого сектору" та його близькість до одіозних рейдерів Коломойського – Геннадія Корбана та Бориса Філатова – не новина. А труднощі із входженням ДУКу до складу ЗСУ потрібно долати, а не ще більш ускладнювати процес.
Дозволю собі припустити, що українській владі, а якщо точнішим Президентові Порошенку, в черговий раз нагадали про обіцянку "вирішити проблему" добровольців. Це могли зробити наші західні партнери, які постійно нагадують керівництву України про неприпустимість існування непідконтрольних військових формувань.
Аналогічна вимога могла прозвучати і з Москви, з якою Київ зараз проводить інтенсивні консультації, наївно намагаючись таким чином запобігти черговому наступові росіян на Донбасі. Втім, хто б не висував подібні вимоги, українська влада не повинна була б діяти так по-ідіотськи. Повторюся: входження ДУК "ПС" та батальйону ОУН – двох військових формувань, які поки що перебувають поза державним контролем, як і вирішення проблеми "приватних армій" загалом – в інтересах України. Однак не варто при цьому ускладнювати і без того непросту ситуацію, провокуючи незрозумілими та безглуздими діями внутрішні конфлікти.
Окремо, мабуть, варто сказати і про позицію "Правого сектору". Командирам ДУКу потрібно вирішити: вони воюють за Україну, чи бавляться у політику. Тим більше, у сумнівній компанії із не менш сумнівними цілями.
***
Конфлікт, принаймні на словах, вдалося вирішити. Однак осад залишився – і від української влади, яка вкотре показала, що не уміє і не хоче домовлятися із власними ж громадянами, і від реакції "правосеків", які з ентузіазмом почали готуватися до силового протистояння з братами по зброї.
