У той час, як росіяни окупували Херсон та утримували його вісім місяців, стверджуючи, що вони тут назавжди, пограбували місцеві музеї та бібліотеки й вивезли українські культурні цінності.
За інформацією The Atlantic, більшість з херсонської мистецької колекції на мільйони доларів опинилася в Криму. Там директор місцевої галереї підтвердив Українській службі "Радіо Свобода", що викрадені витвори перебувають "на зберіганні" в його музеї. Але тисячі експонатів Херсонського краєзнавчого музею, у тому числі стародавні артефакти скіфів, сарматів, готів і греків – народів, які заселяли територію біля Чорного і Азовського морів за багато століть до створення російської імперії, – зникли безслідно, як і сотні цінних книг з міської наукової бібліотеки.
Українські історики та колекціонери порівнюють викрадення росіянами витворів мистецтва з пограбуваннями херсонських музеїв нацистами упродовж трьох років німецької окупації – з 1941 по 1944-й. Вони стверджують, що цього разу ситуація гірша – і не в останню чергу тому, що почуваються зрадженими: і діями росіян, але більшою мірою колаборантами зі своїх. "росіяни брехали нам, що вони наші брати", – пише журналістка The Atlantic, яка брала інтерв’ю в директорки Херсонського художнього музею Аліни Доценко в Києві.
Але дошкуляє те, що наші ж колеги допомагали мародерам грабувати наші музеї, – навіть якщо на кожен випадок колаборації був мужній супротив, щоб зірвати плани ворога і врятувати колекційні експонати та записи. Проте, коли 11 листопада, невдовзі після звільнення Херсона, Доценко увійшла до розграбованого архіву, вона остовпіла. "Щонайменше 10 тисяч робіт з понад 14 тисяч творів мистецтва зникли", – повідомила вона The Atlantic.
Видання розповідає, що коли місто захопили російські окупанти на початку березня, Аліна Доценко та її колега Ганна Скрипка зуміли приховати колекцію. Вони сказали російським чиновникам, що все було вивезено з Херсона під час ремонтних робіт. Стіни музею і справді ще були у риштуванні, але твори мистецтва зберігалися в підвалі будівлі. Дорогоцінні срібні та золоті рами старовинних ікон з колекції були замкнені в сейфі, ключ від якого був у Скрипки.
Хитрість працювала майже три місяці, і Доценко, Скрипка та їхні колеги-однодумці почали сподіватися, що росіяни ніколи не здогадаються про обман. Але їх зрадили. За словами Аліни Доценко, два колишніх працівника музею повідомили фсб, що твори мистецтва ховають у будівлі.
5 травня російські прокурори викликали Доценко на допит. "Вони сказали, що навчать мене поважати нову російську владу, яка тепер в Херсоні навіки, – розповіла Аліна Доценко авторці The Atlantic. – Тому замість того, щоб чекати арешту, я поїхала до Одеси і прихопила з собою весь цифровий архів нашого мистецтва, сховавши за пазухою".
Після її втечі російська влада призначила новою директоркою Наталію Десятову, колишню співачку з місцевого кафе, яка змусила решту працівників музею письмово пообіцяти, що вони не спілкуватимуться з розпорядниками колекцій і працівниками, які залишилися вірними Україні і покинули музей. Але завідувачка книжкового архіву музею, літня жінка на ім'я Галина Аксютіна, пішла на особистий ризик і вивезла дуже цінне перше видання "Кобзаря" 1840 року. На щастя, російські вєртухаї нічого не запідозрили і знехтували обшуком старенької.
Схожа драма, пише видання, розігралася й у науковій бібліотеці. "У перші дні окупації ми намагалися заховати найцінніші книги в підвалі, – розповіла журналістці The Atlantic директорка бібліотеки Надія Коротун. – Але кілька разів на тиждень до нашої бібліотеки приходили озброєні співробітники фсб. Вони вимагали, щоб ми знайшли і показали їм докладні карти Херсона та області, вибивали двері". Коротун також заохочувала своїх співробітників брати додому якомога більше рідкісних, старовинних книг і намагатися вивезти їх із окупації. Це була небезпечна справа, оскільки російські військові обшукували автомобілі на кожному блокпосту дорогою з Херсона до Одеси.
Ганна Скрипка розповіла американському виданню, що коли наприкінці жовтня українські війська рушили на Херсон, почалося масове мародерство. Десятова наказала їй вийти на роботу 1 листопада. Ганна зайшла до музею і відразу пошкодувала про це. Будівлю заполонили росіяни. Два озброєних чеченця у формі представилися як співробітники фсб.
Протягом наступних 48 годин Скрипку фактично тримали в полоні. Десятова наказала їй надрукувати список творів мистецтва, які треба вивезти, для чиновника з москви, що назвав себе представником російського міністерства культури. Мародери змусили її відкрити сейф із дорогоцінними срібними та золотими рамками для ікон і обчистили його. Вона не могла нічого зробити, але була принаймні свідком.
Музей образотворчих мистецтв – так він називався спочатку – відкрився у 1912 році, де експонувалися роботи видатних українських та російських художників того часу, зокрема Василя Перова, Миколи Пимоненка, Василя Полєнова, Івана Айвазовського, Івана Шишкіна та Іллі Рєпіна. Під час нацистської окупації археологічні та художні колекції міста були розграбовані, і херсонським музеям знадобилися роки, щоб розшукати викрадені предмети. Та навіть тоді вони змогли лише частково відновити довоєнні колекції.
А наприкінці 1960-х років художньому музею пощастило. Пристрасна колекціонерка на ім'я Марія Корніловська з Ленінграда вирішила передати сотні картин до колекції в Херсон – на свою батьківщину. Спосіб, у який Корніловська формувала свою колекцію, був, м'яко кажучи, сумнівним. Та все ж вона зберегла роботи десятків всесвітньо відомих художників, які могли знищити під час Другої світової війни.
Корніловська, фактично, викрадала картини з будинків загиблих, багато з яких померли від голоду під час блокади Ленінграда в 1941-1944 роках, і переховувала картини у своїй квартирі. Колекціонери пропонували їй хороші гроші, але вона вважала за краще померти з голоду, ніж продати будь-який зі своїх скарбів. Загалом завдяки Корніловській Херсон отримав понад 500 картин.
У 1978 році міська художня колекція переїхала до нового будинку – вишуканої будівлі ХІХ століття з високою вежею. Упродовж десятиліть художній музей поповнив свою колекцію тисячами картин з десятків країн світу, а також скульптурами, графікою та декоративними роботами.
Наказ москви грабувати витвори мистецтва з України не здивував 82-річного мистецтвознавця Дмитра Горбачова. У 1938-му, розповів він журналістці The Atlantic, москва вивезла історичні фрески з київського Михайлівського монастиря і встановила їх у Третьяковській галереї. "25 років по тому, – сказав він, – я звернувся до москви з проханням повернути Києву фрески і отримав найпринизливішу відповідь: вони заявили, що це ЇХНЄ майно".
Горбачов переконаний: те, що росіяни вважають українське мистецтво своїм, їм не допоможе. Вони не зможуть довести на аукціоні, що бодай якість із вкрадених в Україні творів мистецтва є їхньою власністю.
Читайте по темі: Картини, скифське золото, мармуровий унітаз… Де зберігає росія награбоване з музеїв України та як нам його повернути
Після того, як росіяни обчистили художній музей, вони взялися за краєзнавчий, розташований навпроти. До війни фольклорна колекція налічувала понад 180 000 експонатів, у тому числі щонайменше 8 000 монет дохристиянської епохи, знайдених у цій місцевості. "Коли я увійшла до музею разом із співробітниками Служби безпеки України 17 листопада, я побачила розбиті вітрини, зруйновані експозиції, – розповіла The Atlantic директорка музею Ольга Гончарова. – Мародери не мали нічого спільного з культурою, це були варвари".
Історикиня і науковиця Ольга Гончарова чотири десятиліття працювала в музеї. Її спеціалізація – період Другої світової війни, і коли почалося російське вторгнення, вона зайнялася каталогізацією листів радянських солдатів до рідних. Вона розповіла The Atlantic, як у березні перехожий на вулиці прокричав їй: "російські танки йдуть!". "Як дивно", – подумала вона, бо спливли згадки про 1944 рік, коли радянські танки звільнили Херсон від нацистської окупації.
Оплакуючи пограбовану колекцію, серед якої було і давнє скіфське золото, в інтерв'ю The Atlantic Ольга Гончарова розмірковувала про те, як ця земля стільки разів переходила з рук в руки упродовж століть. Вона не змогла сказати, скільки коштують викрадені артефакти. "Деякі речі безцінні", – зауважила директорка музею. Але та історія, що вона вивчала, кропітка робота з фіксації минулого та відновлення культурних скарбів, – дає їй нову надію.
За даними художнього музею, з 13 співробітників, які працювали у ньому до війни, сім пішли на співпрацю з російськими окупантами, щоб допомогти розграбувати музей. "Ми можемо підтвердити, що шість з семи наших колишніх музейних працівників виїхали з Херсона до Криму, а один із них досі перебуває в Херсоні", – розповіла Аліна Доценко американському виданню. Колишня виконуюча обов'язки директора Десятова була серед тих, хто залишив Херсон з росіянами. Зараз вона є підозрюваною в розслідуванні української поліції.
"Але ситуація навколо культурної спадщини міста та зрадництво – це частина наслідків, що відбувається на всій території, яку Україна відвоювала у російських загарбників: ще в середині серпня поліція повідомляла про близько 1200 кримінальних розслідувань щодо колабораціонізму. Тим часом, робота над поверненням частини колекції – як це вперше зробили колекціонери в Херсоні десятиліття тому – розпочалася наново", – резюмує The Atlantic.
Джерело: The Atlantic
