Польський журналіст Анджей Таляґа, заступник головного редактора Rzeczypospolitej в своїй колонці в газеті "Gra ludobójstwem to nie kupczenie" застерігає, що зараз використання Польщею Волинської трагедії у своїх інтересах у відносинах з Україною не буде доцільним. Водночас він не виключає, що нею ще можна буде скористатися у майбутньому.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як поляки знайшли собі новий геноцид - в Україні
Оцінюючи спроби деяких правих польських політиків прийняти у Сеймі постанову про засудження геноциду щодо польського населення Волині та Галичини, із закликом до покарання винних, вимогою вибачень та компенсацій з українського боку, Таляґа формулює такі рекомендації для польської влади:
"1. Мовчати про злочин неможливо, оскільки про нього надто голосно говорять, окрім того круглі роковини унеможливлюють перехід до розв'язання питань порядку денного [з українською стороною].
2. Діалог з українською владою видається неминучим, але на дружніх засадах, щоб не псувати з нею відносини.
Анджей Таляґа. Фото: rp.pl
3. Очікування від неї вибачень було б з усіх точок зору шкідливим та мало б контрпродуктивні наслідки, адже сучасна Україна не є наступницею ОУН та УПА. Навпаки, вона робить ставку на традиції, ворожі до цих угрупувань. Ми повинні лише закликати українську владу допомогти нам гідно вшанувати пам'ять жертв. Немає також сенсу закликати покарати винних у злочині, бо вони, найімовірніше, вже померли, вбиті радянськими органами безпеки. А якщо хтось і вижив, то перебуває в еміграції, а не в Україні.
4. Категорично не можна використовувати масові вбивства 1940-х рр. для зіштовхування одних політичних сил з іншими. Традиції УПА вшановують або принаймні толерують прозахідні сили, а, отже, ті, на яких нам теоретично повинно залежати. З міфом про бандерівців борються, натомість, посткомуністи з Донбасу та півдня країни".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинська трагедія була етнічною чисткою, - радник польського президента
Таляґа вважає також, що у грі власною трагедією немає нічого поганого (до цього прийому вдаються і ізраїльтяни, і палестинці, і німці, і американці), тому, на його думку, Польща ще зможе використати "Волинь" проти України, але тоді, коли вона стане стабільною країною, втягнутою у західну сферу впливів. Зараз будь-які заклики про вибачення, покарання винних, можливі компенсації нічого не дадуть, а лише погіршать відносини з Києвом, і це у час, коли вирішується доля угоди про асоціацію України з ЄС. За 20 років, можливо, це мало б сенс.
Маршалек Сенату Борусевіч: я проти будь-яких історичних постанов
Маршалек Сенату Боґдан Борусевіч в інтерв'ю Gazecie Wyborczej висловив задоволення змістом постанови Сенату про вшанування пам`яті жертв Волинського злочину, хоча й сам не підтримує прийняття Сенатом "історичних постанов".
Боґдан Борусевіч. Фото: lengyelnet.hu
Борусевіч в інтерв'ю відповідає на закиди з боку політиків опозиційного "Закону і справедливості" (PiS), що вимагали оголошення 11 липня днем мучеництва кресов'яків, але не змогли знайти підтримки в Громадянської платформи, тим, що у Польщі немає днів пам'яті жертв ані нацистської Німеччини, ані радянського комунізму, хоча у двох останніх випадках жертв було значно більше, ніж у Волинському злочині. Крім того, Борусевіч вважає, що поняттям геноциду слід послуговуватися дуже обережно, "щоб у майбутньому не наразитися на подібні звинувачення від інших сторін". На його думку, українці теж можуть звинуватити поляків у геноциді — у 1944 році та "на іншій території, і щодо інших українців, ніж ті, яких можна було б звинувачувати у Волинському злочині".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українці не ходили на польську етнічну землю вбивати поляків. А поляки йшли"
Польський політик вважає, що остання постанова польського Сенату була гострішою за попередні через радикалізацію поведінки середовищ польських кресов'яків. Водночас цю радикалізацію він пояснює глорифікацією лідерів ОУН й УПА "певними середовищами в Україні". Борусевіч не вважає останню постанову радикальною: вона не перекладає відповідальність на всіх українців, а лише на членів ОУН-УПА. Він також не розраховує на гостру реакцію на постанову Сенату з боку України на парламентському рівні, хіба що на рівні окремих місцевих рад.
В Україні Волинський злочин надалі є темою-табу
Gazeta Wyborcza та інші медіа згадують про нову публікацію варшавського Центру східних досліджень – "Місце УПА у Великій Вітчизняній Війні", автором якої є експерт Центру Тадеуш Ольшаньскі.
У своїй публікації Ольшаньскі зосереджується на історичній політиці України та спробах будівництва у ній спільної ідентичності. Ключовою проблемою української політики ідентичності експерт називає примирення пам’яті про ВВВ з пам’яттю про УПА, яка виразно відрізняє український воєнний нарратив від російського. "З одного боку, Україна не може відмовитися від пам’яті про ВВВ, натомість, з іншого, - відкинути позитивну пам’ять про боротьбу УПА".
Експерт звертає увагу, що в офіційному дискурсі пам’ять про УПА формується так, щоб представити її у позитивному світлі – як формацію вояків за незалежність, що протиставляється "усім окупантам України". Це супроводжується оминанням націоналістичної ідеології загонів УПА з одночасною мінімізацією та релятивізацією їхніх злочинів щодо цивільного населення.
Тадеуш Ольшаньскі. Фото: polskieradio.pl
Історичні відносини з Польщею у полі зору офіційної української політики ідентичності з’являються лише тоді, коли до їхньої спадщини повертається Варшава – зауважує аналітик Центру східних досліджень. Головним викликом для української політики ідентичності є Росія та російська ідентичність: "Київ повинен перш за все визначити себе у ставленні до Росії, до спадщини спільної історії та російської ідентичності, як спадщини величезною мірою досі спільної культури. (...) Україна сама по собі не помічала ані проблеми пам’яті про польське минуле Львова, ані злочинів щодо поляків чи євреїв, скоєних українцями, ані проблеми долі українців, депортованих з південно-східної Польщі. Це польські громадські та політичні ініціативи (відбудова Цвинтаря захисників Львова, дискусії про операцію "Вісла" та її засудження Сенатом Польщі, повернення, зокрема, й силами політиків, памяті про масові вбивства на Волині та у Східній Галичині) змушували Київ займатися цими темами".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинь: відкриті рани
Як наслідок, історична політика України стала щодо Польщі реактивною, і її проводили лише заради збереження "стратегічного партнерства". Як пише Ольшаньскі, "винищення поляків на Волині та у Східній Галичині загонами УПА є досі своєрідним табу, хоча деякі українські історики намагаються його обходити". Українська влада уникає називання винних у Волинському злочині, не вказує їх на пам’ятниках, присвячених жертвам. Часто бракує на них і дат вбивств. Мовчання про подробиці Волинського злочину – як пише Ольшаньські – пояснюється й тим, що "для України цивільні жертви УПА є заледве частинкою гекатомби її цивільного населення під час німецької окупації". Ця тендеція не є ані проявом, ані доказом популярності "націоналізму бандерівського типу" серед київських еліт (...), а радше потреби впровадження УПА як міфологізованої "армії нескорених" до національної традиції, а також небажання займатися важкими та контроверсійними темами, як на внутрішній, так і на міжнародній аренах.
Нинішня влада України, на думку Ольшаньського, аж ніяк не проводить, як часом стверджують, радянської чи російської (неоімперської) політики ідентичності: "Вона шукає власного нарративу (провідні інтелектуали, здатні його виробити, перебувають нині в опозиції), навпомацки прагнучи гармоніувати суперечливі бачення національної історії так, щоб не антагонізувати жодних великих груп суспільства (окрім радикальних націоналістів) напередодні президентських виборів 2015 року".
