У відповідь на страту шиїтського імама, в Тегерані розгромили посольство Саудівської Аравії (СА). На адресу офіційного Ер-Ріяда і безпосередньо короля Саудівської Аравії з вуст верховного лідера аятоли Хаменеї (рахбара) прозвучали прямі погрози про "неминучу божественну відплату". У відповідь Саудівська Аравія 3 січня оголосила про розрив дипломатичних відносин з Тегераном і пригрозила "стерти в попіл іранських аятол за довгий язик". Ну що поробиш – традиції: така вже дипломатична мова спілкування на Близькому Сході.
"Маленькі друзі" Саудівської Аравії поспішили засвідчити свою солідарність: Бахрейн, ОАЕ, Судан вже встигли відкликати послів з Тегерану, таким чином пославши чіткий сигнал керівництву Ірану (ІРІ).
Варто зауважити, що страта шиїтського імама абсолютно нормально вписується у внутрішні "норми і закони" в СА. У королівстві діють найжорстокіші норми шаріату, а за своїм внутрішньополітичним устроєм Саудівська Аравія майже нічим не відрізняється від тієї "реальності", що панує на території так званої "Ісламської держави". Хіба що страти на відео тут намагаються не знімати. На це все довго закривали очі у Вашингтоні, але роль союзника на Близькому Сході для Білого дому, з точки зору національних інтересів, виправдано була важливішою.
Фото: operationworld.org
Спробуємо розібратися чому такою небезпечною є ескалація у відносинах між двома ісламськими країнами і у що це все може перерости.
Історія протистояння в Перській затоці – це міні-копія "холодної війни" із біполярним суперництвом, тільки в ролі СРСР та США виступають Іран та Саудівська Аравія, навколо яких "кучкуються" союзники-сателіти.
Військове протистояння назріває давно, але до нього ніколи не доходить. Ісламську Республіку донедавна стримувала лише ядерна угода, яку врешті уклали влітку цього року, попри незадоволення з боку Саудівської Аравії та Ізраїлю.
Невелика передісторія протистояння між іранськими аятолами і арабськими "куфіями".
В силу своєї унікальності Перська затока є стратегічно неймовірно важливим районом земної кулі: саме тут зосереджена левова частка усіх енергетичних ресурсів світу. Контроль над регіоном дозволяє купатись в нафтодоларах не лише "господарям" країн регіону, а й їх союзникам, друзям та "покровителям".
Світові ціни на нафту де-факто визначаються на Аравійському півострові і в країнах сусіднього регіону Перської затоки, і найближчим часом цей факт залишиться незмінним. Підняття цін на нафту, очевидно, може зіграти на руку лише одній стороні – Росії. Аби не допустити цього, потрібно вже зараз задушити в зародку ймовірні варіанти військового протистояння. А ще краще було зробити це вчора.
Саудити і вічні "сателіти" (Бахрейн, Катар, Йорданія, ОАЕ, Катар, Кувейт) в сукупності завжди могли диктувати Ірану цінову політику на нафту, тим самим фактично мінімізуючи нафтові надходження до бюджету Ірану, які є найважливішим фактором в економіці Ірану. Після поступового зняття санкцій іранська нафта потекла по світу, тим самим викликаючи природнє роздратування у шейхів Аравійського півострову.
Сьогодні ми спостерігаємо чергову "точку кипіння" на Близькому Сході, найголовнішою причиною якого є формування та протистояння двох одвічних ворогуючих полюсів – сунітської Саудівської Аравії та шиїтського Ірану.
Історія свідчить про те, що все, що відбувається зараз, траплялося в ірансько-арабських відносинах й раніше.
Ненависть між Тегераном та Ер-Ріядом почалися задовго до страти нікому невідомого шиїтського священнослужителя шейха Німра Бакра аль-Німра. Та й не у ньому лежить "яблуко розбрату". Він – лише пішак на шаховій дошці. Дозволимо собі порівняти його із Гаврилом Принципом перед Першою Світовою: маленька людина – глобальні проблеми.
Німр Бакр аль-Німр. Фото: АР
Ісламська Республіка Іран та Саудівська Аравія протягом останніх десятиліть ледь уживалися одна з одною. Обидві держави претендують на роль регіонального лідера в ісламському світі. При цьому, Саудівська Аравія, арабське населення якої сповідує іслам сунітського напрямку, є консервативною ваххабітською монархією, що тісно пов'язана союзницькими відносинами зі Сполученими Штатами. В той же час, Іран – це найбільша шиїтська республіка ісламського світу, що виникла в результаті антимонархічної та "антизахідної" революції 1979 року. Здається, у цих країн немає нічого спільного окрім "любові до чорного золота".
Тегеран, давній заклятий ворог Саудівської Аравії. Ще за часів аятоли Хомейні, Тегеран намагався створити на Близькому Сході так званий "шиїтський півмісяць" (території, де компактно проживають шиїти від Перської затоки до Середземномор’я). Покійний король Саудівської Аравії "старий лис" Абдалла передбачав, що втілення цієї ідеї стало б катастрофою для всього регіону.
Геополітичні амбіції Ірану сформувати "шиїтський півмісяць" протягом останніх десятиліть викликають істерику в арабських монархій Аравійського півострову, які звикли жити "на широку ногу і роз’їжджати на золотих "Бентлі" по метушливих вулицях Лондона. Всі сили, так чи інакше, саудівські шейхи в білому, так чи інакше покладали на відкриту та латентну боротьбу з Іраном, який, на думку арабів, фінансує шиїтський "тероризм" у близькосхідному регіоні і загрожує самій суті монархічних режимів.
Більш ніж зрозуміло, що завдання Саудівської Аравії, як одного із полюсів в регіоні, полягає в недопущенні створення шиїтської коаліції Лівану, Сирії, Іраку, Бахрейну (тут сунітська меншість править шиїтською більшістю) на чолі з Іраном. Крім того, не треба забувати про той факт, що в королівстві проживає значна частина шиїтів (15%), які навіть для такої централізованої країни можуть стати дестабілізуючим чинником у випадку підтримки їх з боку Ірану.
Фото: biyokulule.com
Окрім того, початок війни в Сирії, де Іран підтримує шиїтський режим Асада, а саудівці – опозицію, завдав значної шкоди спробам хоч якось налагодити двосторонні відносини. Масла у вогонь підлила громадянська війна в Ємені, де Тегеран і Ер-Ріяд підтримують знову ж таки різні табори. Явно не сприяла покращенню стосунків військова інтервенція Саудівської Аравії в Бахрейн, охоплений на фоні "арабської весни" протестами шиїтського населення, що виступало проти правлячого сунітського королівського дому.
Боротьба "двох китів" за регіональне панування в даний момент розігрується через проксі-війни на території Лівану, Іраку, Сирії, а тепер і Ємену.
Фото: meri-k.org
З ОАЕ сьогодні лунають заяви навіть жорсткіше ніж з Ер-Ріяду. Та це й не дивно. Шейхи з Дубаї вже давно хочуть відплатити "око за око" наглим іранцям, які відібрали у них ласий шматок. В останні роки відбувається нове загострення давньої суперечки між ІРІ та ОАЕ. Офіційні представники королівства, заручившись підтримкою СА, вимагають повернути три спірних острови, які займають стратегічно важливе положення в Перській затоці. Йдеться про острови Абу Муса, Великий Томб і Малий Томб, розташовані на виході з Перської затоки в Ормутську протоку. Таке їх розташування здавна робило їх стратегічно важливими, тим більше сьогодні, коли через цей район проходить до 30-40% усього світового експорту нафти. На островах розташовані також іранські гарнізони, військово-морські бази, з яких можуть діяти ракетні, торпедні катери і підводні човни.
ВИСНОВКИ
Конфлікт за владу, сфери впливу та ресурси може перерости у криваве міжрелігійне "місиво". На превеликий жаль, конфлікт не обмежиться лише регіоном Близького Сходу. Теракти та стрілянина точно не оминуть африканські країни, середню Азію, та навіть Європу, де сьогодні частка мусульман суттєво збільшилась через приплив мігрантів. Там, де проживають мусульмани, є висока ймовірність кривавого протистояння.
Таким чином, геополітичні інтереси, релігійне сектантство і етнічна приналежність утворюють на Близькому Сході небезпечну суміш. І оскільки історія показала, що без військового втручання ні рішення, ні навіть стримування подібних конфліктів неможливе, регіональним лідерам прийдеться розбиратися між собою самостійно, що набагато легше сказати, аніж здійснити.
А цього б дуже не хотілося. Світові більш ніж достатньо "Ісламської держави". .Ескалація масштабнішого конфлікту загрожує усьому світові.
Близькому Сходу зараз точно не потрібна ані гонка ядерних озброєнь, тим більше релігійна ненависть, так само як і зовнішня політика, заснована на військових інтервенціях. Навпаки, регіону як повітря необхідна достатня витримка, щоб сісти разом і домовитися, а також розробити систему колективної безпеки, яка б відповідала законним інтересам усіх залучених сторін.
Єдина надія у цьому конфлікті на Білий дім, який все ще може "надоумити" обидві сторони, які "нагострили" кинжали, сісти за стіл переговорів і повернутись до діалогу. Можливо, Барак Обама згадає про свою "авансом" видану Нобелівську премію і відведе загрозу нової війни.
Без дипломатії та готовності працювати в напрямку життєздатних взаємних домовленостей, як це недавно сталося з угодою на переговорах з Іраном, новий Близький Схід залишиться пороховою бочкою світової політики, а відповідно й причиною нестабільності в усьому світі.
