Насправді влада аж ніяк не потребує публічних підказок та порад і для цього існує кілька підстав. По-перше, режим Віктора Януковича неодноразово доводив та всіляко натякав на те, що пропозиції громадських активістів, експертів та просто авторитетних людей йому, м’яко кажучи, нецікаві. Власне, вони для них просто не є ніякими авторитетами. По-друге, ці люди можуть радити в законній площині та допомагати раціональною аргументацією. Натомість владу куди більше хвилює, зовсім не це, а як би когось вчергове «развєсті, как катят».
Проте спробуємо піти проти мейнстриму та все ж пошукати, які можливі шляхи для виходу із кризи в державі будуть найкращими для влади. Розглянемо різні варіанти розвитку подій, адже режим й так запустив паралельно кілька сценаріїв, із яких два найбільш чіткі та зрозумілі.
Сценарій №1: Ескалація конфлікту
Уже всі звикли до того, що ніякі бойові дії на Грушевського не ведуться. Тривають переговори, з обох сторін навіть відбулися поступки. Попри це перемир’я доволі крихке і в будь-який час воно може зруйнуватися, в тому числі, якщо влада спробує продавати на посаду Прем’єра когось зі своїх рядів. Така ситуація є цілком ймовірною, адже спікери з ПР постійно наголошують на тому, що новим головою уряду має бути регіонал. Даний розвиток подій може призвести до ескалації конфлікту і повернення активних протестувальників на вулиці. Влада це розуміє, тому все ще не відкидає варіант із введенням Надзвичайного стану в країні. На це вказують одразу кілька факторів:
Фото: AFP
- Впертість Януковича в переговорах з опозицією (прийняття т.зв. «Закону про заручників», небажання йти на компроміс та повернутися до Конституції 2004 року, продовження тиску на активістів, провокації etc.).
- Тиск на фракцію Партії регіонів в парламенті (прихід хворого гаранта в парламент, щоб дотиснути своїх депутатів проголосувати за закон про амністію в варіанті Мірошниченка та Адміністрації президента).
- Бажання перевести конфлікт «народ-влада» в площину «народ-народ», тобто перетворити повстання проти себе в громадянську війну, де можна буде втрутитися, як законна сила та стати над процесом.
- Заяви на зовнішній арені (поведінка з послами іноземних держав).
Третього пункту режим добивається одразу кількома каналами:
а) через заяви МВС та СБУ (звинувачення в екстремізмі, обшуки, інформація на сайтах силовиків про вибухівку, теракти, загрозу безпеці, викрадення міліціонерів та їх побитті і т.д.);
б) через виконавчу владу на місцях (істерики голів ОДА та обласних рад на Півдні та Сході про прибуття в їхні міста «озброєних западенців, котрі збираються штурмувати адміністрації»; замуровування в приміщеннях ОДА; створення «Українського фронту», сама назва котрого уже наче натякає на військові дії);
в) через підконтрольні медіа, що лякають українців вигаданими загрозами, громадянською війною, підсилюють ненависть мешканців однієї частини країни до інших, поляризуючи табори.
Які можливі наслідки таких дій?
Такі дії спрямовані на те, щоби легітимізувати в очах соціуму введення надзвичайного стану в країні. Якщо влада й справді наважиться на цей сценарій, то це буде великою дурістю, адже вона немає достатньо ресурсів для боротьби. Режим немає достатньої підтримки як з боку армії (про що свідчить зміна заяви оперативним командуванням «Північ»), так і зі сторони лояльної частини населення, адже небагато назбирається тих, хто готовий покласти голову за теперішню владу.
Позитивною можливістю для Януковича та компанії може стати фізичне знищення ворогів та залякування інших незгідних, що дозволяє закон військового часу, проте це лише у випадку впевненої та швидкої перемоги, а вона малоймовірна.
Ризики: падіння влади, фізичне протистояння, хаос, фізичне знищення або потрапляння під суд чи народний трибунал. Перетворення країни на нову Югославію, введення іноземних військ, втрата цілісності чи навіть суверенітету держави.
Що потрібно зробити, аби уникнути такого розвитку подій:
- Послабити позиції «яструбів» в Партії регіонів;
- Піти на поступки протестувальникам;
- Приструнити «українських фронтовиків» та сепаратистів з Верховної Ради Криму;
- Подати в парламент фігуру, узгоджену з опозицією;
- Повернутися в правову площину.
Те, що з екранів зникли або уже рідше з’являються харківські фронтовики Геннадій Кернес та Михайло Добкін, а також одіозні Вадим Колесніченко та Олег Царьов, може засвідчувати готовність влади понизити температуру протистояння і відмовитися від подальшої ескалації. З іншого боку, можливо, ці люди вже просто зіграли свою партію і їх відведено на попередні позиції, щоби знову використати при нагоді. Призначення когось із регіоналів головою Кабміну, особливо, якщо це буде хтось із крила «яструбів» матиме негативні наслідки для процесу переговорів та країни загалом, тому від цього ходу точно потрібно відмовитися, адже це призведе до неконтрольованих наслідків. Контролювати процес не зможе ні опозиція, ні влада, що уже показали попередні сутички на вулиці Грушевського. Тому такий сценарій потрібно відкинути і зайнятися мирним вирішенням проблем всередині країни.
Сценарій №2: Мирне вирішення
Схоже, що такий розвиток подій режимові менш цікавий, а цілком дарма, адже він передбачає куди більше можливостей для маневрів та збереження влади в своїх руках. Розкол в рядах біло-блакитних тимчасово подолано, але чи надовго? Щоб його повністю унеможливити, потрібно задовольнити інтереси заколотників. Цього разу не вдасться обійтися стандартними процедурами – залякуванням та пряничками у вигляді грошових бонусів. Тим паче, що фінансова ситуація в країні далеко не найкраща і економіка перебуває на межі. Всю відповідальність за проколи в цій сфері сповна відчує саме партія влади.
Відчувши слабкість, ті, хто завше тримає хвіст за вітром, миттєво покинуть корабель, що іде на дно. Щоби їх втримати потрібно дослухатися до їх пропозицій. Помірковане крило ПР закликає до мирного врегулювання ситуації в країні.
Фото: president.gov.ua
Перемовини з опозицією показали, що трійка лідерів та навіть найрадикальніше крило протестів, Правий сектор, цілком налаштовані на мирний вихід із кризи. Цим влада повинна скористатися. Країна перебуває у важкому фінансовому становищі, грошей в бюджеті не вистачає і з цим щось потрібно робити. В команді Януковича просто немає людей, котрі здатні «розрулити» цю ситуацію. Тому потрібно скористатися моментом та передати керування урядом опозиції чи незалежним фахівцям. У першім випадку, в разі чого, режимові вдасться перекласти із себе відповідальність на Яценюка та компанію, якщо він погодиться очолити Кабмін. В другому існує ймовірність, що професіонали зможуть самостійно розібратися із ситуацією, тим паче, що МВФ та ін. готові допомогти вийти із кризи.
Янукович повинен сам просити Захід взяти участь в переговорах як посередники, щоби отримати гарантії для відступу. Ціною торгу можуть стати активи «Сім’ї», щедро накопичуванні за час керування країною. Отримавши певність, що Межигір’я залишиться за ним, іноземні рахунки не будуть заморожені, а йому самому не загрожує тюрма, гарант може або одразу подати у відставку, або протриматися до чергових виборів президента. При чому в цьому випадку уже для біло-блакитних буде важливим повернення до Конституції зразка 2004 року, що дозволить послабити роль глави держави і збільшити важливість парламенту, де регіонали мають майже 200 багнетів. При цьому Янукович отримає змогу через термін спробувати повернутися в крісло на Банковій, якщо угода із міжнародними гарантами переговорів з ЄС та, можливо, Росії це дозволятиме.
Насправді ж, для ПР куди кращим шляхом була б зміна ставки на 2015 рік з Януковича на Тігіпка. За останніми соцопитуваннями, теперішній глава держави програє у другому турі будь-кому з опозиційних кандидатів. Час Януковича, схоже, уже минув, і це рано чи пізно зрозуміють і самі олігархи. Його авторитет по трохи хитається і, коли він уже остаточно колихнеться – буде пізно для відступу, тому над цим потрібно подумати вже.
Позитиви для влади: збереження залишків репутації та активів, перекладання відповідальності, відсутність кровопролиття та можливої втрати життя.
Ризики: тимчасова втрата влади та частини активів.
Зараз українська влада знаходиться в доволі складній ситуації. Як би режим не змальовував свою потужність та міцність, ситуація дуже і дуже хитка. Економіка країни в скрутно становищі. Потрібно шукати нові кредити, щоби погасити старі заборгованості. І Європа, і Росія виставляють свої умови, а ще ж є опозиція та Майдан. Проте найважливішими, звісно, є інтереси «Сім’ї», котрі теж необхідно задовольняти. І з цього всього потрібно зробити висновки. Порівнюючи обидва варіанти можливого розвитку подій, куди безпечнішим і кращим для влади виглядає саме другий сценарій. Він не дуже вписується в моральний імператив біло-блакитної команди, але це той випадок, коли слід поступитися обмеженими принципами і подумати не лише про своє майбутнє, а й долю всієї країни.
Януковичу варто пам’ятати, що одного разу у нього вже був шанс увійти в історію України, як президент, котрий врешті порвав із багатовекторністю і зробив сміливий вибір на користь європейського шляху. Зараз у нього поки ще є один шанс запам’ятатися не як кривавий деспот та тиран, а як той, хто вчасно зрозумів свою неправоту і пішов. Більше такої нагоди йому не випаде, тому не скористатися нею буде великою дурістю. Вибір залишається за ним, тільки слід пам’ятати, що багато часу на роздуми немає, з кожною хвилиною режим стає слабкішим.
Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист
