"Десятки мільйонів людей – поляків, німців, румунів, фінів, естонців, шведів, словаків, литовців, чехів, латвійців, норвежців – знаходяться в зоні досяжності звичайних російських ракет. Будь-хто в Європі також може потрапити під удар російської ядерної зброї, про що так часто люблять нагадувати російські пропагандисти", – пише Енн Епплбом у The Atlantic. Вона згадує, як нещодавно Дмітрій Мєдвєдєв погрожував Польщі втратою державності, Швеції і Фінляндії ядерними й гіперзвуковими ракетами, а також заявив, що країни Балтії все одно належать росії.
Авторка намагається пояснити, що завдяки тому, що українці протистоять російській агресії, ніхто в Європі особливо не думає про можливість російської агресії проти їхньої країни. Ніхто про це не говорить. Життя продовжується у звичному режимі. Так, у Фінляндії та Румунії триває підготовка до президентських виборів, у Німеччині страйкують фермери, а у Литві відбувається міжнародний фестиваль світла.
"Втім, щойно українці почнуть програвати, все це кардинально зміниться. Протягом останніх кількох місяців західні оглядачі розкидалися словом "патова ситуація", так ніби російське вторгнення в Україну застигло в якомусь тупому, постійному застої. Насправді ж поле бою динамічне. Лінія фронту постійно змінюється, і ці зміни, як матеріальні, так і психологічні, починають грати на користь росії", – підкреслює Енн Епплбом.
При цьому вона наголошує, що українці такі ж хоробрі, як і рік тому, і такі ж інноваційні. Українські безпілотники нещодавно вразили, серед інших цілей, російську нафтобазу під Санкт-Петербургом, за сотні кілометрів від України. Не маючи власного флоту, українські сили відтіснили значну частину російського Чорноморського флоту від своїх берегів. Але на землі, у південній і східній частинах країни, українським бійцям доводиться нормувати боєприпаси. Як зазначає Енн Епплбом, в українців ніколи не було достатньо ракет і набоїв, а тепер вони ризикують взагалі не мати їх, щоб продовжити воювати проти агресора.
За словами колумністки, якби українська лінія фронту різко відступила, жахливе насильство само по собі викликало б шокову хвилю в решті Європи. російська окупація нових територій продовжила б означати те, що вона означала протягом останніх двох років: камери тортур, випадкові арешти і тисячі викрадених дітей. Але ще глибша, ширша шокова хвиля буде викликана зростаючим усвідомленням того, що США не просто є ненадійним союзником, а несерйозним союзником.
Енн Епплбом наголошує, що на відміну від Європейського Союзу, який колективно витрачає на Україну більше грошей, ніж американці, але поки що не може виробити стільки ж зброї, США все ще мають боєприпаси і зброю, які можна відправити. Зараз Вашингтон стоїть на порозі відмови в допомозі Україні, але не тому, що Білий дім змінив свою думку.
Експертка стверджує, що припинення американської допомоги Україні не є політичним рішенням. Протягом двох років адміністрація Байдена успішно керувала міжнародною коаліцією, яка надавала Києву військову допомогу. Офіційні особи скликали регулярні зустрічі, консультувалися зі союзниками, залучали військову підтримку з усього світу. Більшість у США продовжує підтримувати Україну. Більшість в обох палатах Конгресу також підтримують Україну. Кажуть, що Сенат вже майже готовий прийняти відповідне законодавство. Але зараз, з причин, які стороннім спостерігачам неможливо зрозуміти, меншість республіканських членів Конгресу в пориві політичної злості готується все це перекреслити. Авторка з гіркотою зазначає, що вони можуть досягти успіху.
Авторка нагадує, що до такої ситуації привело багато різних поганих рішень. Першим із них стало рішення колишнього спікера Палати представників Кевіна Маккарті минулого літа викреслити Україну з більшого бюджетного законопроєкту. Дивна ідея пов'язати допомогу Україні з суперечливими змінами в імміграційному законодавстві та прикордонній політиці США була другою. Рішення республіканців в Айові та Нью-Гемпширі вивели Дональда Трампа на, здавалося б, невідворотний шлях до його республіканської президентської номінації. І тепер телефонні дзвінки Трампа до сенаторів-республіканців із закликами поховати допомогу Україні/угоду з кордону раптом стали мати значення. Його мотиви відверто егоїстичні: він хоче, щоб американо-мексиканський кордон залишався хаотичним, щоб він міг використовувати це питання у своїй передвиборчій кампанії. Він не хоче, щоб Байден отримав вигоду від будь-якого передбачуваного рішення або прогресу. І йому байдуже, вважає Енн Епплбом, якщо в результаті в України закінчаться боєприпаси.
"Для зовнішнього світу, жодна з логік, що стоять за цими рішеннями, не має сенсу. Все, що вони бачать, – це те, що американська політична система була захоплена і виведена з ладу радикальною проросійською фракцією на чолі з Трампом – опальним експрезидентом, який використовував насильство і обман, щоб утриматися на посаді", – наголошує колумністка.
Енн Епплбом зауважує, що покинувши Україну в припадку політичної некомпетентності, американці погодяться на смерть ще більшої кількості українців і подальше руйнування країни. Вона вважає, що таким чином американці переконають мільйони європейців, що їм не можна довіряти. Америка також надішле послання росії та Китаю, зміцнивши їхнє часто висловлюване переконання, що США є деградуючою, вмираючою державою. Менше року тому, коли Байден здійснив свій несподіваний візит до Києва, Сполучені Штати демонстрували впевненість і єдність як лідер функціонального альянсу. Тепер, раптово, США цього не робить.
Авторка підкреслює, що обрані законодавці отримують не так вже й багато можливостей залишити реальний слід у світі. Але зараз, на її думку, дії лише кількох республіканців у Конгресі можуть допомогти зупинити низку поганих рішень від переростання в ще гірші. Це їхній шанс знову зробити Америку серйозною. "Чи вистачить їм сміливості ним скористатися?" – риторично запитує Енн Епплбом.
Джерело: The Atlantic
