Чудно!
Вулиці Космача схожі на порожні святкові кульки: різнокольорові будівлі, купа продуктових магазинів і яскраві церкви. Зовсім безлюдно.
– Готуєтесь до виборів? – питаюсь у першого перехожого, який здалека впізнає в мені чужу.
– Та де там, – іронічно відводить очі Петро, – ні газу нема, ні дороги нормальної.
Озираюсь і бачу доволі адекватну дорогу, якою час від часу проїжджають авта.
– Так ось же вона!
Чоловік мотає головою, мовляв, ні, це тільки тут, далі – гірше. Пояснює, що дорогу зробили нещодавно, і це – справа рук кандидата у депутати Василя Чуднова, голови обласної організації Партії регіонів.
– Він хоч щось робить, – каже й вишкіряє золоті зуби.
Космач багатий не лише на майстрів народного мистецтва, а й на золоті коронки. Стоматологія в селі одна, але яка: з великою рекламною вивіскою та лікарем, якого легко сплутати з якимось із кандидатів у депутати, коли він, зодягнутий у вигладжений костюм, сідає в дороге авто біля церкви.
Василь
Василь стоїть на дорозі, лузає насіння та вже довго на когось чекає. На виборах 2010 року він, як і багато хто з мешканців Космача, був членом виборчої комісії. Чужій людині, яка приїхала в Карпати відпочити, він охоче розповідає про рідне село та свою ферму, але вагається, коли заходиться про вибори. Ми стоїмо біля бару "Молодіжний", що розташувався навпроти церкви. Виявляється, що це – заклад Чуднова, один із трьох у селі.
– А цей Чуднов, – кажу, – він, напевно, переможе на виборах? Бо про нього тільки й чути...
– Ні, його тут не люблять. Люди проголосують за Палійчука, але переможе все одно Чуднов.
Дивуюся: як це? Василь показує почорнілими пальцями на православну церкву, розташовану у ста метрах від греко-католицької (тут узагалі все вкупі: автостанція-заправка, дві церкви, два бари, стоматологія):
– Бачите хрест? Тут був інший, який стояв іще з 1906 року. Його не торкнулись ані поляки, ані комуністи. А потім, через вказівку з верхів, Чуднов хрест зняв і поставив замість нього російський. Звідки музика грає, так під неї й танцюють.
Кажуть, Чуднов замінив хрест перед візитом російського патріарха Кирила, який начебто заїжджав у гості до регіонала інкогніто. Селянам це не до вподоби.
* * *
У січні 1945 року під Космачем відбулась одна з найзвитяжніших битв Української повстанської армії проти військ НКВС. Мешканці села шанують повстанське минуле й самі зараховують себе до націоналістів. Чому ж тоді голосувало два роки тому й готове проголосувати знов за представника Партії регіонів? Василь відповідає впевнено:
- Він робить хоч щось. Ось, наприклад, дорогу зробив у минулому році.
Ця дорога – поки що єдиний аргумент мешканців на користь Чуднова. Крім пирога, влада вдається й до батога – тиснуть не лише на вчителів і лікарів, але й на тих, хто має бодай якийсь приватний бізнес, навіть ятку на базарі.
* * *
Космачани – народ дуже гостинний. На цю мить у моєму шлунку вже плещуться дві кави й півпляшки пива, яке Василь наполегливо ллє мені у склянку. У "Молодіжному" порожньо, чутно лише бурмотіння з телевізора та віддих роздратованої нашою присутністю продавчині.
– До речі, – перебиває тишу Василь, – ваші "регіони" не пройдуть (кажучи "ваші", він має на увазі Крим, бо за легендою я приїхала відпочивати саме звідти).
– А якщо пройдуть? – перепитую.
– А тоді ви це не переживете, – виносить вирок усміхнений фермер Василь, – це 101 відсоток. А ось ми б пережили. Бо ми навчені вже. І сміливіші.
"Бог у мене вдома висить..."
У Космачі – одному з найбільших сіл України - шість виборчих дільниць. Нам радять дільницю на Ставнику. Щоб не йти чотири кілометри пішки, знов ліземо до переповненого автобуса. Автостанції в Космачі немає: те, що нею називають, насправді заправка, від якої час до часу вирушає автобус до Коломиї. Для студентів теж є спеціальний рейс до міста. Один. У Космачі понад шість тисяч мешканців.
***
На дільниці порожньо. Люди не йдуть, бо ще в церкві. Першого виборця приймають святково. Тим часом на вулиці з ноги на ногу у нерішучості переступає міліціонер. "Ви куди?", – питаємо з цікавістю. "Поїду привести себе до ладу", – відповідає і зникає у найближчий машині. Виборці не йдуть – комісія нудьгує. Але відчувається напруга: ці люди не звикли до присутності чужих. Не дочекавшись приходу виборців, вертаємось до центру села.
***
Пані Дарина запрошує до себе в гості. Ця літня жінка в чорному балахоні полонила нас своїм привітним та розумним обличчям. Ми повільно проходимо повз старі дерев’яні будинки, різнокольорові й теплі не лише ззовні, а ще й зсередини. Майже біля кожного – корова чи кінь, майже в кожному – багато дітей, як і в пані Дарини.
Нас пригощають чаєм із меліси та солодким молоком. Святково вбрані дівчата скачуть і посміхаються, хлопці показують солом’яних ляльок, яких зробили самостійно, навкруги по-домашньому гримить посуд. На стінах висять старі ікони, намальовані чи вишиті картини.
***
На дорогу нам дають велику пляшку молока.
Селом линуть чутки, що якийсь кандидат у депутати "роздає гроші на Ставнику". А ще хтось, здається, вже встиг двічі проголосувати.
Повертаємось на Ставник. На дільниці мало місця. Всередині галас і хаос. Чоловік із комісії підказує щось бабусі біля кабіни для голосування. Коли вона виходить, він указує на камеру й каже, що там, мовляв, усе бачили.
– Там – це хто? Бог? Ні, це не він. Бог у мене дома висить, – відповідає жінка.
***
Починається підрахунок, який переростає у гармидер. Шум, крики, несила розібрати, хто до чиєї купки кидає бюлетені. Купка Чуднова росте на очах, доки не виростає у найбільшу.
Поки перераховують кількість бюлетенів, хтось із комісії починає сумніватись у результаті, але його переконують, що все гаразд. Бюлетені запаковують та складають у спільний мішок. Коли підписують протоколи, на декілька хвилин вимикається світло.
– Стара проводка, – коментує хтось із темряви.
У нас із собою ліхтар, ми скеровуємо світло на стіл із протоколами. Комісія щиро вдячна за несподівану допомогу.
Похмілля
На ранок після виборів починається сильний дощ із снігом. Понеділок для Космача – особливий день: приїжджає ринок. Розташовується він у центрі села – поруч із церквами, заправкою, стоматологією, баром і магазинами. Попри погоду, на ринку дуже багато людей.
Ми сидимо в барі й чекаємо на автобус. Якщо в Космачі ти не йдеш до когось у гості, вони знаходять тебе самі. Василь дуже просить випити з ним наостанок. Пити горілку зранку видається нам блюзнірством, але Василь уже знайшов для себе якийсь привід.
Перш ніж їхати, проходимо ринком. Люди запасаються капустою та взуттям, ми купуємо смачний сир та велику паляницю за смішну ціну. На зворотному шляху повз нас пробігає чоловік із криком "Я промок до трусів!". Життя у Космачі триває.
Наш знайомий Василь цього разу помилився. Народжений у Космачі регіонал Василь Чуднов переміг у рідному селі, але програв вибори. До Верховної Ради пройшов "бютівець" Гладій.
Цей текст написано в межах Школи політичного репортажу, яка є навчальним проектом магістерської програми з журналістики Українського католицького університету за фінансової підтримки програми "Український медійний проект" ("У-Медіа") міжнародної неурядової організації Інтерньюз.
