"Слабка політика і капітуляція перед пекінськими хуліганами зробили Британію здобиччю шпигунства, кібератак і збору даних. Переломити ситуацію буде нелегко, але треба діяти", – пише Едвард Лукас на сторінках британської The Times.
За словами Лукаса, китайська комуністична партія хоче стати найвпливовішою політичною організацією у світі й Британія у неї у прицілі. Втім, на його думку, британці воліють вдавати, що проблеми не існує. Проте минулого тижня стало відомо про кібератаку на британських парламентарів, які протистоять Китаю. За даними Міністерства юстиції США, загалом атакам піддалися 43 адреси електронної пошти британських парламентаріїв.
Автор наголошує, що кібершпигунство – це електронний еквівалент пограбування, коли кожен елемент вашого приватного та професійного життя відкритий для викриття, спотворення, видавання себе за іншу особу та втручання. Як би неприємно це не було, чотири жертви повинні сприймати це як визнання. Вони, як члени разом із законодавцями з двох десятків інших країн – Міжпарламентського альянсу з питань Китаю, привертають увагу до загрози, що виходить від Пекіна. Вочевидь, вони роблять щось правильне.
Втім, решта – не дуже. На думку експерта, реакція британського уряду була млявою. Так само, як і реакція на викрадення Китаєм усієї бази даних британських виборців. Про це стало відомо ще рік тому, і лише зараз влада визнала, що за крадіжкою стоїть Китай.
"Яка ж реакція Британії на це?" – запитує автор. І відповідає: "Віцепрем'єр-міністр Олівер Дауден виступив у Парламенті з дивовижно млявою заявою. Міністерство закордонних справ докорило китайському послу. Британія ввела санкції проти двох осіб і однієї компанії, які, ймовірно, пов'язані з державною хакерською групою APT 31".
"Натомість набагато серйозніша кібератака, про яку американські чиновники розповіли в лютому, викликала ледь помітний резонанс. Вони заявили, що хакерська група Volt Typhoon протягом п'яти років націлена на критично важливу національну інфраструктуру – водопостачання, електроенергію, телефони, транспорт у США та інших країнах, включно з Британією. Замість того, щоб встановлювати жучки, вони викрадають паролі та логіни, а потім викрадають програмне забезпечення, яке керує системою: "живуть за рахунок землі", кажучи кібержаргоном. Від таких атак важко захиститися, їх складно виявити і викорінити", – констатує експерт.
Едвард Лукас зауважує, що китайська кібервійна раніше була зосереджена на розграбуванні високотехнологічних цінностей і викраденні величезних масивів особистої інформації. Зараз шпигунські боси в Пекіні готуються до саботажу західних суспільств і економік у час кризи. Хоча Національний центр кібербезпеки випустив технічні попередження, уряд, на думку автора, майже нічого не зробив.
росія вбиває критиків кремля, Іран переслідує дисидентів, а ісламістські терористи карають богохульників. І лише Китай, наголошує Едвард Лукас, прагне до гегемоністського контролю над дискурсом. Найбільш кричуща атака, вважає він, спрямована на процес прийняття рішень. Залякуючи тих, хто протистоїть Китаю, чи то з питань прав людини, Тайваню, Тибету, Гонконгу чи будь-якої іншої нібито забороненої теми, партія-держава також задобрює своїх союзників.
Як підкреслює автор, особливо вразливими до цього є політики у відставці. За його словами, колишній прем'єр-міністр лорд Кемерон з Чіпінг Нортон деякий час просував британсько-китайський інвестиційний фонд вартістю 1 мільярд доларів, який був особливо розкритикований у звіті парламентського комітету з розвідки і безпеки (ISC). Пізніше він просував підтримуваний Китаєм портовий проєкт у Шрі-Ланці – саме таку інфраструктурну схему, яка, за словами критиків, ставить країни з економікою, що розвивається, у боргову залежність від Пекіна. Критики кажуть, що послужний список Кемерона, як на посаді, так і після неї, робить його неспроможним отримати портфель міністра закордонних справ для того, щоб очолити реакцію уряду на нову хвилю китайського втручання. (Кемерон заявив, що відвідав проєкт у Шрі-Ланці як гість президента цієї країни і розповів про нього на конференції на запрошення місцевої компанії).
Мета китайського батога і пряника – обмежити реалізацію політичної свободи в інших країнах. В очах партії-держави в Пекіні, наголошує Едвард Лукас, будь-яка критика Китаю в будь-якій точці світу за визначенням є неприпустимим втручанням. Він зазначає, що у службовій записці до уряду Австралії у 2020 році це було викладено чорним по білому. Отже, академічні, культурні, медійні, політичні та аналітичні дискусії у Британії не є британською внутрішньою справою, а справою Пекіна. Наслідком цього є обмеження і спотворення власного розуміння загрози, з якою британці стикаються. Якщо британських експертів шантажують або підкуповують, а публічні дебати спотворюють або приглушують, які шанси у британців є зрозуміти скрутне становище і знайти вихід із нього?
На думку Лукаса, прикладів успішного китайського тиску на процес прийняття рішень безліч. Лондонське Сіті вигнало Тайвань з шоу лорда-мера за вказівкою Китаю. Коротко кажучи, Пекін отримав право диктувати список запрошених на щорічну вечірку британського фінансового центру. У 2014 році уряд змусив покійну королеву напоїти чаєм китайського прем'єра, який приїжджав з візитом: принизливе порушення протоколу для монархії, але Пекін наполіг на цьому під страхом скасування візиту. Ще більше принижень сталося, як нагадує Едвард Лукас, коли рік потому до Лондона приїхав сам довічний китайський імператор Сі Цзіньпін. Столична поліція, за політичними вказівками згори, використала антитерористичні повноваження, щоб зупинити мирні і законні протести. Китайській військовій поліції в синіх спортивних костюмах було дозволено керувати прорежимними демонстраціями в центрі Лондона.
Шкода, нанесена авторитету Британії та її інтересам, за словами автора, не просто символічна. Плата за навчання від китайських студентів, а їх 150 тисяч, утримує на плаву британські збанкрутілі університети, впливаючи на академічну свободу в них і безпеку персоналу та студентів. Британія доручила Китаю будувати атомні електростанції. Цього тижня урядовий орган підписав багатомільйонний контракт з китайською електронною компанією Lenovo на встановлення суперкомп'ютера в її дослідницькому центрі в Чеширі.
Не менш амбітним, наголошує Лукас, є невпинний збір даних китайською партією-державою. Кредитні рейтинги, дані про подорожі, записи телефонних розмов і біометричні дані британців – це сировина для його планів зрозуміти, проникнути і контролювати іноземні країни. Складне програмне забезпечення штучного інтелекту, що працює на найпотужніших у світі комп'ютерах, просіює і сканує кожну частинку інформації, шукаючи закономірності та аномалії, які можна використати.
Однією з жертв цього, на думку Едварда Лукаса, є здатність Британії шпигувати за Китаєм. Створення особи під прикриттям – це основний будівельний матеріал для збору розвідувальної інформації. Автор наводить приклад, як Маніпенні забезпечила Джеймса Бонда паспортом, авіаквитком і дорожніми чеками для його ролі в "Юніверсал Експорт". Наразі прикриття агента 007 розкрили б ще до того, як він розпочав роботу. Виверти шпигунського ремесла – ніколи не вживаний паспорт, "палений" мобільний телефон або просто обличчя, яке не відповідає асоційованій із ним особистості, – стають неймовірно помітними. Американські шпигуни, які працювали під глибоким прикриттям в Африці, зазначає експерт, кілька років тому з жахом виявили, що за ними демонстративно стежать китайські колеги. У центрі Лондона китайські туристи старанно знімають "відеоблоги" біля найбільш чутливих урядових будівель. Кожне обличчя, яке вони знімають, або кілька секунд чиєїсь ходи – це зерно для млина даних у них вдома.
"Ненажерливий апетит Китаю до даних також робить вразливою кожну комерційну, політичну, військову та розвідувальну таємницю в кожній західній країні. Так само, як і кожен аспект особистого життя, що створює нові можливості для шантажу і знущань. Поява квантових обчислень зробить те, що колись було добре зашифрованим приватним повідомленням і даними, відкритим для китайських розслідувань", – пише автор.
Ще гірше, за словами Едварда Лукаса, виглядає ситуація з інтернетом речей (IoT). Це взаємозв'язок таких пристроїв, як термостати, розумні лічильники, дверні дзвінки, побутова аудіо- та відеотехніка, системи освітлення та багато іншого обладнання в промисловості, торгівлі та державних службах. У новому звіті Коаліції з безпечних технологій (Coalition on Secure Technology), що базується в Лондоні, підкреслюється загроза, яку становить домінування Китаю на ринку невеликих модулів SIM, що об'єднують обладнання через інтернет. КНР виробляє понад три п'ятих цих дешевих, всюдисущих гаджетів, будівельних блоків зв'язку, які стануть центральною нервовою системою сучасних економік і суспільств у найближчі десятиліття. Ці SIM за своєю природою є дистанційно керованими. Вони можуть бути оновлені виробником за потреби. Вони використовують програмне забезпечення, яке рідко, якщо взагалі коли-небудь, перевіряється на безпеку.
Інтернет речей забеспечує величезну економію часу та енергії, роблячи життя дешевшим і зручнішим. Але, переконує Едвард Лукас, Британія дозволяє Китаю тримати ключі в руках, даючи йому можливість викрадати ще більше даних або сіяти хаос, змушуючи пристрої виходити з ладу за власним бажанням.
Електромобілі – по суті, комп'ютери на колесах – додають до цієї загрози новий вимір. Раніше цього місяця міністр торгівлі США Джина Раймондо підкреслила цю небезпеку: "Уявіть собі, що на американських дорогах з'явилися тисячі або сотні тисяч китайських автомобілів, підключених до інтернету, які можуть бути негайно і одночасно виведені з ладу кимось у Пекіні". Після цього влада США розпочала розслідування небезпеки, яку становлять для безпеки "іноземні" (тобто китайські) транспортні засоби, підключені до Мережі.
Лукас вважає, що це добре, але вже запізно. За його словами, Китай вже є найбільшим у світі експортером автомобілів, і його конкурентна перевага у виробництві електромобілів зростатиме, оскільки він будує заводи за кордоном. Китайські електромобілі коштують приблизно на 9 тисяч фунтів стерлінгів менше, ніж їхні західні аналоги. Десятки тисяч із них будуть продані у Британії цього року. Занепокоєння викликає не лише саботаж. Ці транспортні засоби дають глибоке уявлення про повсякденне життя, отримуючи дані про місцезнаходження і поведінку за кермом, музичні уподобання, використання мобільних телефонів і голосові зразки. Китайська влада забороняє електромобілям західного виробництва, таким як Tesla, наближатися до важливих урядових і військових об'єктів. Британія не накладає таких обмежень.
Основна причина бездіяльності Заходу, на думку автора, проста. Китай є надто складною проблемою – і складною тому, що Захід сам її такою зробив. "Ми розплачуємося за нашу наївність, жадібність і самовдоволення під час так званого "золотого віку" англо-китайських відносин, започаткованого 2010 року Джорджем Осборном на посаді канцлера і Кемероном на посаді прем'єр-міністра. У шаленій боротьбі за торгівлю, інвестиції та культурні зв'язки, змащеній у багатьох випадках щедрою гостинністю, гонорарами за консультації тощо, всі турботи про національну безпеку, збереження наших політичних свобод тощо були відкинуті на задній план", – наголошує Едвард Лукас.
Він наводить приклад: продавши Гонконг, Британія не запровадила жодних санкцій проти китайських чиновників, які порушили всі обіцянки зберегти автономію, верховенство права та інші свободи на колишній британській території. Найпотужнішим звинуваченням непідготовленості уряду та вразливості в академічних колах, промисловості, медіа та політиці став дошкульний звіт Комітету з питань розвідки та безпеки у липні 2023 року. Цей міжпартійний орган проводить єдину незалежну перевірку секретної інформації, на основі якої британський уряд приймає свої рішення. Лише він може допитувати шпигунів від імені Британії.
Комітет докоряв, що Британія не помітила "спритність рук" Китаю у використанні торговельних та інвестиційних зв'язків для крадіжки технологій і купівлі впливу. Як виявляється, ніхто цього не помічав роками. Служба безпеки (МІ5) зосередила свої зусилля в Китаї переважно на звичайному шпигунстві. Нібито більш нагальні загрози (росія і тероризм) часто відволікали навіть ці обмежені ресурси. Масштаби китайського втручання, починаючи від використання діаспори як ресурсу в операціях розвідки і впливу до пропагандистських атак, кібершпигунства і підкупу, виходять далеко за рамки традиційних завдань західних шпигунів-розвідників. Комітет також підкреслив небезпеку "вкорінення" китайського впливу в цій країні, провівши паралель із впливом російських олігархів. Комітет зазначив, що Китай планує на 20 і більше років вперед. Уряд відкинув звіт як застарілий, але Комітет поскаржився, що уряд "вводить в оману". Прем'єр-міністр, всупереч конвенції, наполегливо відмовлявся зустрітися з Комітетом, щоб обговорити його занепокоєння.
Все це, на думку Едварда Лукаса, відображає дивовижну відсутність опублікованої стратегії щодо КНР: стратегії, яка б визначала загрози і можливості, які несе в собі ця величезна, потужна країна, з планом, що містить пріоритети і компроміси. За його словами, у Вайтхоллі, парламенті й у колах, що займаються вивченням Китаю, нетерпіння щодо мовчання уряду з цього приводу досягає точки кипіння. Два міністри поскаржилися на відсутність стратегії на закритому засіданні аналітичного центру минулого тижня.
Щоправда, високозасекречений і вузькоспрямований документ встановлює певні пріоритети для британських шпигунів, військових планувальників і провідних дипломатів. Поки він залишається таємним, він не може впливати на ширші економічні, культурні, академічні та інші відносини з Китаєм. В останній урядовій оцінці, зробленій рік тому, йшлося про "епохальний і системний виклик" для Великої Британії, але зазначалося, що уряд віддає перевагу "кращій співпраці й взаєморозумінню, а також передбачуваності й стабільності заради глобального суспільного блага".
Обіцяних "швидких і рішучих" дій на захист британських інтересів, яким загрожує Китай, поки що мало. Британія досі не визначила "посилений рівень" нової схеми реєстрації іноземного впливу. Мало хто сумнівається, зауважує Лукас, що росія та Іран належать до цієї категорії. Але як щодо Китаю? Його включення означало б кінець затишним і прибутковим зв'язкам, якими користується так багато британських приватних осіб, підприємств та установ. Виключення його, з огляду на масштаб і глибину атак, що здійснюються на цю країну, виглядало б просто смішно. Відповіддю є бездіяльність, яка залишає схему реєстрації, покликану пролити світло на діяльність ворожих держав, беззубою.
На думку Едварда Лукаса, одним із важливих кроків може стати більша прозорість. Депутати та урядовці повинні декларувати будь-які сторонні доходи чи інтереси. Те саме має стосуватися їхніх радників і членів верхньої палати парламенту. Аналітичні центри та лобістські фірми також заслуговують на більшу увагу. Було б добре знати, наприклад, чи мають компанії з "лордами у правлінні" китайських клієнтів.
Експерт вважає, що Британія також може зробити набагато більше, щоб зменшити власну вразливість до китайського тиску. Ніхто не пропонує припинити весь імпорт з Китаю. Але безпека власних ланцюгів постачання значно покращилася б, якби британці ширше диверсифікували джерела сировини, компонентів та інших товарів. Простий вибір найдешевшого постачальника рідкоземельних елементів – мінералів, що використовуються в крихітних кількостях у більшості електронних пристроїв, – робить майже неминучим домінування або монополізацію Китаєм поставок. Китайським виробникам, переробникам та іншим постачальникам не потрібно дотримуватися західних екологічних і трудових стандартів. Це означає, що вони мають нижчі витрати. Вони отримують вигоду від величезного, закритого внутрішнього ринку, що дає їм гарантованих клієнтів та економію на масштабах. Вони також можуть отримати вигоду від мовчазної або явної підтримки з боку партійно-державної влади. Згідно зі звітом Австралійського інституту стратегічної політики (ASPI), промислова політика Китаю дозволила йому стати провідною технологічною державою світу в таких галузях, як оборона і космос, робототехніка, відновлювані джерела енергії, біотехнології, штучний інтелект, передові матеріали й квантові обчислення.
"Переломити ситуацію буде дорого і ризиковано, особливо тому, що Британія починає так пізно. Це вимагатиме докорінних змін у британському суспільстві та економіці, а також тісної співпраці зі союзниками, від Австралії до США. Британія також повинна поставити кілька жорстких запитань тим, хто втягнув її у цю халепу, особливо якщо вони так добре на ній нажилися", – завершує статтю Едвард Лукас.
Джерело: The Times
