Китай наразі лідирує в гонці за звання найбільшого переможця американського саботажу.
І хороші, і погані новини є відносними, і відколи Трамп вступив на посаду, межа між ними стає все більш розмитою. Сьогоднішній промінь надії полягає в тому, що якщо США справді відмовляться від свого мирного плану для України, з усіх можливих найгірших наслідків – це може бути найменш поганим. Якщо США визнають поразку, як це фактично вже зробив держсекретар Марко Рубіо, це набагато краще для Європи та України, ніж розумніша гра США, яка б звинувачувала у невдачі Європу. На щастя, росія зробила такий сценарій набагато складнішим. Навіть Трампу було б важко звинуватити Європу в російських ракетних атаках на цивільних, таких як нещодавня атака на Кривий Ріг.
З європейської перспективи торговельну війнуТрампа та інші зусилля відчужити союзників і спаплюжити американську позицію у світі всіма можливими способами важко зрозуміти. Однак з точки зору Китаю все фактично складається дуже зручно. США, які ізолюють себе від решти Заходу і змушують своїх союзників шукати інші варіанти, – це чудово для Китаю:
- Японія та Південна Корея вже відновили переговори про співпрацю з Китаєм.
- Китай міг би створити доброзичливу атмосферу в Європі, висловивши бажання захищати вільну торгівлю та зберегти деякі елементи міжнародного порядку, заснованого на правилах. Це було б здійсненням мрії для Німеччини, а Франція, ймовірно, також негайно на це погодилася б. Крім того, Іспанія позиціонує себе як посередник між Європою та КНР, а в Швеції є голоси в публічних дебатах, що пропонують "дати Китаю новий шанс".
- Врешті-решт мати росію як васальну державу дуже зручно для Китаю. Поки що дозволити війні тривати й тримати росію та Європу сконцентрованими на Україні, не виграючи й не програючи війну, – це хороша стратегія. Для Китаю було б мудро не надто посилювати росію, навіть якщо США скасують санкції проти неї.
- Загалом, Китай має хороший шанс оптимально позиціонувати росію, Європу та своїх азійських сусідів. Орієнтуватися в цьому та переконатися, що Європа не втратить всі свої важелі впливу буде складно, оскільки європейські країни зазвичай шукають двосторонні відносини та угоди з Пекіном, а не визначають спільні інтереси. Європейці також набагато менш схильні узгоджувати свою позицію зі США щодо Китаю зараз.
Водночас важко зрозуміти, як США під керівництвом Трампа збираються отримати від цього всього якусь користь – особливо якщо у Вашингтоні все ще є згода, що Китай є головним викликом для американської влади. Філліпс П. О'Брайен написав більш довгий і детальний матеріал про те, як США надають Китаю стратегічну перевагу.
Для росії здається, що раптова дружелюбність американської адміністрації дещо приголомшлива. Побудувавши менталітет облоги на наративі, що НАТО існує лише для того, щоб нашкодити росії (як Трамп стверджував, що ЄС існує лише для того, щоб нашкодити США), потрібна значна адаптація, щоб раптом побачити, як головна сила і гарант Північноатлантичного альянсу змінює позицію. Знову ж таки, треба бути обережним з бажаннями – НАТО було корисним ворогом для кремля, і буде потенційно важко змінити наратив, щоб виправдати масову мілітаризацію, якщо головною загрозою тепер вважається Європа, декадентний і безсилий континент минулого. Як я обговорювала з Бенджаміном Віттесом на Dog Shirt TV, для путіна, ймовірно, було краще мати як сусіда слабку Європу, військово залежну від США, оскільки завжди був знак питання щодо зобов'язань Вашингтона перед Європою навіть у найкращі дні Альянсу. Якщо Європа буде посилена в результаті американського саботажу, ситуація може виявитися набагато менш зручною для росії.
Насамкінець, для подальшого читання.
В Internationale Politik Quarterly я стверджувала, що Європа досягне успіху не всупереч, а завдяки тому, що виклики настільки величезні й альтернатив так мало.
У моєму дебютному коментарі для Chatham House я написала, що Норвегія стикається з подібним моментом істини щодо членства в ЄС, як Фінляндія та Швеція щодо НАТО три роки тому. З торговою війною Трампа, що підвищує ставки, я рекомендую зробити ці "ситуативні стосунки" офіційними.
І переконлива стаття Сільвії Мерлер для Bruegel, яка стверджує, що Європа повинна скористатися моментом, випустивши облігації ЄС, щоб задовольнити попит на безпечні активи, який виник після того, як американські облігації почали хитатися. Оборонні облігації ЄС були б виграшем для Європи: вони б мобілізували необхідне фінансування для інвестицій в оборону і водночас дозволили б Європі заповнити порожнечу, що залишили США у світовій фінансовій системі.
