Щойно подивилася "Будинок з динаміту" – новий трилер про атаку міжконтинентальною балістичною ракетою на США, який уже розкритикував Пентагон. Стрічка викликала суперечки й у спільноті ядерних ентузіастів, передусім щодо правдоподібності сценарію.
Мені фільм сподобався саме тому, що в ньому не обрано сценарій, який ми зазвичай вважаємо ймовірним, натомість він ставить важливі питання. А що, якщо наші супротивники не будуть діяти і реагувати так, як ми очікуємо? Що, якщо наші системи вийдуть з ладу в критичний момент і нічого не спрацює як на навчаннях? Що, якщо найвищий керівник прийме неправильне рішення? Приблизно про це мав би запитати себе путін, перш ніж сунутися в Україну в лютому 2022 року.
Мабуть, найдивніша критика, яку я десь прочитала, звучала так: "Яка ще ядерна війна? Саме тепер, коли у США стільки інших проблем? Справді?" Категорично не згодна. Саме через "усе інше", що також відбувається у США, американським виборцям варто щоразу питати себе під час виборів президента: чи це та людина, якій я довірила б ядерні коди, які здатні знести пів світу? Те саме, хоч і меншою мірою, стосується виборців у Франції та Великій Британії. І найбільшою проблемою, про яку ніхто не говорить, є те, що у фільмі зображено професійну адміністрацію США. Я рекомендую американцям: подивіться фільм і уявіть у відповідних ролях Трампа та Геґсета. Трилер стане ще тривожнішим.
Більше про роль фантастики у майбутньому війни: Полювання на "Червоний Жовтень". Вплив військової фантастики на майбутні війни – Мік Раян
Неозброєна міжконтинентальна балістична ракета Minuteman III, 2019 рік, на авіабазі "Ванденберг". Фото: старший авіатор ВПС США Клейтон Веар.
Ще одна цікава стрічка, яку я нещодавно подивилася, – фінський мінісеріал "Конфлікт", який вийшов близько року тому. У ньому показано гіпотетичний сценарій обмеженого вторгнення до Фінляндії. Попри низку малоймовірних поворотів сюжету, серіал порушує важливі і подібні до "Будинку з динаміту" теми: що коли події підуть так, що жодна напрацьована відповідь не спрацює; як пріоритезувати одні людські життя перед іншими; чи може бодай якийсь лідер бути готовим до неможливих рішень і ухвалити правильне, коли ставки гранично високі? І ще одна промовиста деталь – невтішне зображення США як союзника, хоч серіал і знімали до повернення Трампа у Білий дім.
І фільм, і серіал можна вважати прикладом так званої "фантастичної розвідки" – творчої форми прогнозування, коли майбутній сценарій подають у форматі розповіді (навіть якщо жоден із них спеціально так не задумувався). "Фантастична розвідка" допомагає зробити сценарій цікавішим і підштовхує авторів сміливіше мислити про майбутні загрози і траєкторії.
Дивлячись "Будинок з динаміту", я була вражена вступною тезою, що епоха після Холодної війни, коли ядерні держави погодилися, що світу краще з меншим арсеналом ядерної зброї, минула. Для експертного співтовариства це давно очевидна тенденція, але коли це стає настільки загальноприйнятою думкою, що розпочинає голлівудський фільм, можна бути певнимии: така раціональність формуватиме мислення та уяву як наших лідерів, так і противників. Наразі серед наших лідерів є Дональд Трамп. А серед супротивників – такі люди, як путін і Сі.
У реальному світі, який зараз випереджає будь-яку фантастику, Трамп, можливо, й не "любить бомбу", але безсумнівно створює сприятливе середовище для розповсюдження ядерної зброї. Йому вдалося настільки налякати союзників, що власні ядерні програми серед партнерів США вже виглядають не немислимими, а радше питанням часу – зокрема в Азії: Південна Корея і, можливо, навіть Японія.
Що стосується супротивників, найяскравішою заявою із зустрічі Трампа із Сі було те, що США можуть повернутися до ядерних випробувань. Впевнена, Трамп не уявляє, що це означає і як це працює, але вражає, наскільки легко ним маніпулювати. Китай прагне наростити свій арсенал до паритету зі США; якщо тепер Вашингтон відновить випробування, зробити це буде набагато простіше. Молодець, Сі. росія, ясна річ, за жодну ціну не проґавить цю подію. Тож фабула з "Будинку з динаміту" не видається такою вже й малоймовірною в недалекому майбутньому. (Спойлерів не буде – просто подивіться фільм).
P.S. Сценарій до фільму написав Ноа Оппенгейм. Гадаю, це трохи занадто в лоб – майже Оппенгеймер.
