Якщо спростити, то все однозначно і просто:
- Уявіть, що якась людина вдерлася до вашої хати, побила чи вбила ваших рідних, украла ваше майно.
- ???
- Чи будете ви купувати щось у крамниці, яка належить вашому кривднику?
- !!!
(«Та я вб’ю цю людину!» - емоційно відповів мені один із співрозмовників на львівському Майдані, почувши це порівняння.)
- А в цій крамниці дуже вигідні ціни й дуже якісні товари?
- !!! !!!
Та коли кривдник – не людина, а потужна сусідня держава, економіка якої тісно переплетена з нашою, відповідь виявляється вже не такою очевидною. Проста логіка – частина грошей, зароблених росіянами в Україні, потрапляє у формі податків до державної скарбниці Росії, а отже, підживлює окупацію та агресію проти нашої держави. Логіка, що не викликає заперечень… Та все ж далеко не всіх спонукає до самообмеження, яке взагалі дається нашому народу тяжко.
Економічний бойкот російських товарів і послуг виріс із ініціативи бойкоту компаній, що належать Сім’ї Януковича та членам Партії регіонів. У порівнянні з «регіональним», де людям пропонували карати гривнею нехай ідеологічно недружні, але все ж українські компанії, «російський» бойкот спершу покотився як по змащеному. Люди, обурені діями Росії в Криму, а потім і на Сході України, охоче відмовлялись від купівлі російських товарів та переставали бути клієнтами російських компаній. Торгівельні заклади були обережніші – наприклад, мережа Watsons у відповідь на заклик активістів вилучити з продажу товари, вироблені в РФ, пообіцяла зробити це, якщо впаде попит.
Чи він упав? Показником є хоча б те, що деякі супермаркети, сподіваючись розпродати залишки російських товарів, заліплюють ворожий штрихкод «460» українським.
Утім, фінансове «покарання» Росії не є головною метою бойкоту. Тут мушу погодитися з критиками: значення снікерсів, жигулів і страхових полісів, які продаються в Україні, мізерне для російської економіки, а від головної статті російського імпорту, природного газу, ми поки що відмовитись не можемо. Хоча й цього треба прагнути.
Прості правила бойкоту дозволяють звести фінансову підтримку російського бізнесу до мінімуму, водночас не доводячи «економічну русофобію» до абсурду.
Взагалі, емоції та жадоба помсти тут ні до чого. Кампанія економічного бойкоту – це масові, раціональні й публічні дії, спрямовані на зміну соціальної норми. Яка донедавна полягала в тому, що російське – це теж «наше». Вирізняючи російське й уникаючи його, українці матимуть більше шансів усвідомити ту межу, яку вже давно накреслено на політичній, але ще нема на економічній та ментальній мапі Європи. Без делімітації українсько-російського кордону ми не обійдемось, адже несхоже, щоб путінська Росія в найближчі роки могла стати нашим другом і партнером.
ЧИТАЙТЕ: Російські бренди, які прикидаються іноземними
Економічний бойкот – аж ніяк не український винахід. На Заході поширена концепція етичного споживання (ethical consumerism), яка закликає надавати перевагу чи бойкотувати певні товари чи послуги в залежності від виробника (власника), обставин чи наслідків виробництва тощо.
Концепція базується на припущенні, що рішення про будь-яку покупку передбачає моральний вибір. Тож покупцеві варто зважати на певні обставини: звідки взявся товар, хто на ньому заробляє, чи не шкодить його виробництво довкіллю тощо. Усвідомлювати, що наслідок – у нашому випадку це підтримка російської економіки - «запакований» у його покупку. Це, звісно, лише один із багатьох складників, і це вже вибір споживача – чи їсти мед із домішками дьогтю.
Обкладинка журналу Time, присвячена етичному споживанню та рухові Ethical Consumer
Одним із небагатьох прикладів етичного споживання в Україні дотепер були заклики не купувати первоцвіти, занесені до Червоної книги. Скажімо чесно, більшість наших співгромадян воліє не виходити за межі своєї зони комфорту й не заморочуватись, особливо у разі, якщо стосунок до агресора непрямий (як, приміром, у снікерсів і жуйок, що продаються в кожному супермаркеті – вироблено в Росії, але марка західна). А вже коли йдеться про культурний продукт – наприклад, телесеріали, вистави російських театрів, книжки – навіть найбільші патріоти починають замітати сміття під килимок.
Саме так вийшло з фестивалем «Альфа джаз фест», який щороку проводиться у Львові компаніями російської «Альфа ґруп». Подія знакова для міста і для України, до того ж, прибутків від самого фестивалю російський бізнес не отримує. Можна було б не зважати на цей фестиваль (ну, хочуть росіяни витрачати гроші в Україні, то нехай), однак насправді «Альфа-банк», «Київстар» та інші компанії «Альфа ґруп» сповна використовують джазовий фест для реклами, промоції та розширення клієнтської бази. «Там навіть пива не купиш без карточки “Альфа-банку”!», - згадує один із активістів бойкоту, що відвідував захід торік.
У цій незручній ситуації міська влада, зацікавлена у проведенні фесту на гроші сусідів (у сенсі переносному й прямому – відділення «Альфа-банку» розташоване в серці історичного центру Львова на площі Ринок), вчинила по-страусячому. На урочистій прес-конференції 19 травня міський голова всіляко дякував «Альфа-груп» за щедрість, а керівник «Альфа-банку» Олександр Луканов, сам російський громадянин, публічно зрікся Росії. Мовляв, нас «дарма асоціюють із Росією», адже у власників не тільки російські паспорти, а самі ми – український банк.
Російська компанія «Орімі Трейд» раніше маскувала свій чай під британський. Тепер – під український
Лукавить пан Луканов. Власники Більшість власників «Альфа ґруп» - громадяни Російської Федерації. Й те, що зароблені в Україні гроші вони проганяють через офшор, не міняє суті: в кінцевому підсумку їхні прибутки посилюють російську економіку.
Зрештою, з цієї непростої та прикрої для всіх сторін ситуації є закономірний вихід: якщо спонсори фестивалю, один із яких – росіянин Михайло Фрідман – наголошує на своєму львівському походженні, такі безкорисливі, то нехай відмовляться від будь-якої реклами та промоції. Крім тієї, яка вже закладена в назву фестивалю. Власне, перший крок у цьому напрямку вже зроблений – на білбордах із рекламою фесту немає логотипів компаній «Альфа-ґруп».
ЧИТАЙТЕ: Українські банки задають тренд патріотизму в рекламі
Чи пристане на цю пропозицію міська влада, чи бодай спробує переконати «Альфа-банк»? Слід зауважити, що це не єдиний приклад поблажливого ставлення Ратуші до російського бізнесу. Пару місяців тому стало відомо, що міськрада розмістила соціальну рекламу з алюзіями на Небесну Сотню («Ми загинули за кращу Україну») на вільних білбордах російської компанії Gallery. До початку виборчої кампанії на ці білборди однаково не було попиту, натомість, розміщення соціальних плакатів дає оператору зовнішньої реклами право на податкові пільги. Чому була обрана саме російська компанія? Розбірливої відповіді від міської влади активісти так і не отримали, натомість на білбордах замість Gallery з’явився логотип Octagon. Повернення компанії, що перебуває у російській власності, «історично львівської» назви – щось на зразок переклеювання штрих-кодів.
Коментуючи іншу історію – рішення міськради використовувати програмне забезпечення російської компанії «Яндекс» - радці наголошували на тому, що є патріотами й підтримують українське, але, якщо вже росіяни пропонують щось безкоштовно, то гріх не взяти. Проте у виправдальній риториці мера та його підлеглих мантрою лунає «підтримка українського виробника». Формально «Альфа-банк» та інші компанії «Альфа-ґруп» в Україні є українськими (як і, наприклад, «Сбербанк Росії» - «український» банк, а не філія російського).
Щось подібне втнули середньовічні європейські ченці: прагнучи поласувати бобровими хвостами в піст, оголосили бобра рибою.
Активісти ініціативи «Економічний бойкот. Львів» пікетують заправку «Лукойл». Формально це також «український» бізнес - підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна».
Якщо відсунути вбік демагогію, картина очевидна: всім хочеться джазу, джаз фінансують росіяни в обмін на можливість рекламувати свій бізнес, а отже, росіянам дають зелене світло. «Відкритий для світу» Львів залишається відкритим для російського бізнесу навіть тоді, коли європейські та північноамериканські держави запроваджують санкції проти Росії. Швейцарія, Польща, США готові зазнавати економічних збитків, щоб підтримати Україну. Львів, який колись мав нахабство називатись «українським П’ємонтом», відмовлятись від російських грошей не збирається.
Характерно, що анонсовані бойкотною ініціативою просвітницькі пікети, покликані повідомити шанувальників джазу про російське походження «Альфа-банку», учасники прес-конференції назвали «провокаціями». Й пообіцяли, що зроблять усе, щоб цих провокацій уникнути. Цікаво, як саме російський бізнес укупі з львівською міською владою має намір протистояти пікетам?
Завзяття, з яким міська влада бореться за право росіян заробляти у Львові, є виявом нашого прикрого національного мазохізму. Навіть після окупації Криму та диверсії на Сході, навіть попри те, що за східним кордоном стоять російські танки, готові будь-якої миті піти в наступ, після десятків загиблих і тисяч знедолених українці не бачать у Росії того, ким вона є – ворога.
Тож бойкотувальники й надалі намагатимуться будити наш сонний й незлобливий народ, дві третини якого досі вважають росіян братами. Інакше ризикуємо пробудитись від вибухів бомб за вікном – і не кажіть, що вони не долетять до Львова.
