ПОЛІТИКА СТАТТІ

Лоуренс Фрідман: Перемога через виснаження

Пропонуємо адаптований переклад статті відомого дослідника війни та історика Лоуренса Фрідмана, який є заслуженим професором воєнних студій Лондонського королівського коледжу та давно вивчає протистояння України і росії. Він пильно стежить за розвитком подій та намагається завжди дати об’єктивний аналіз ситуації з боку стороннього науковця-спостерігача.
Лоуренс Фрідман: Перемога через виснаження скріншот

Лоуренс Фрідман попри свою показову об’єктивність все ж не байдужий до України. У своїй книзі дослідження  "Україна і мистецтво стратегії" він намагається пояснити стратегію путіна у протистоянні із Заходом через кейс з Україною. У 2019 році він відкрив Львівський безпековий форум вступною промовою на тему "Росія і межі великодержавних стратегій". Зараз він готує до друку нову книгу "Командування: політика військових операцій від Кореї до України". Сподіваємося, що наші регулярні переклади його есе та статей на українську тематику будуть вам цікавим та корисним, оскільки дозволить подивитися на ситуацію очима стороннього об’єктивного спостерігача. Небайдужого до України.

Лоуренс Фрідман, Comment is Freed - Політика, аналіз політики та зовнішні справи від Сема та Лоуренса Фрідманів

З самого початку хід цієї війни росії проти України був окреслений двома способами. Перший – на картах. Прогрес вимірюється захопленою територією; перспективи визначені територією "в сірій зоні"; виклики, пояснені крізь призму територій, які ще потрібно захопити. Ми дізнаємося, що війна закінчилася, коли росія досягне достатніх успіхів, щоб задовольнити путіна, або якщо Україна поверне минулі здобутки росії. Другий – за втратами. Були зроблені заяви про те, скільки людей було вбито та поранено, а також скільки техніки було знищено, пошкоджено та покинуто. Ми дізнаємося, що війна закінчилася, коли росія чи Україна вичерпають свої можливості і більше не зможуть продовжувати боротьбу. Ці два підходи пов’язані. Наслідки виснаження, як вважається, швидше за все, проявляться в битві за територію. Наразі жоден з наведених методів не вказує на однозначного переможця. Отже, щоб побачити, куди веде ця війна, необхідно дивитися значно далі, а не тільки на карти і списки втрат.

Домінування оборони

Але давайте почнемо з карт за останні чотири місяці боїв. Найбільше вражає те, як мало території перейшло з рук в руки. росіяни завершили захоплення Маріуполя і величезними зусиллями просунулися в Луганській області, а Україна відгризала позиції в Харківській і Херсонській областях і відтіснила росіян від острова Зміїний. Поза цим змін мало. Поки що в цій війні домінувала оборона. Це можна було побачити, коли росія не змогла взяти Київ, а потім пішла з Півночі України.

Але якщо захист домінує досі, то як може закінчитися війна? росіяни розчаровані тим, що вони не досягли навіть своєї мінімальної мети захопити весь Донбас, тоді як українці все ще мають близько двадцяти відсотків своєї країни під дедалі жорстокішою окупацією. Навіть хвалений український контрнаступ для повернення Херсона, схоже, на цей момент зірваний, тому що росіяни перекинули тисячі військ, щоб зміцнити свою оборону. Одночасно з цим зменшується ймовірність того, що їх власний очікуваний наступ в Донецькій області досягне значного прогресу.

Тому створюється враження тупикової ситуації. У найпохмурішій оцінці обидві сторони представлені як виснажені боксери, які обмінюються ударами та аперкотами, але не можуть завдати нокаутуючого удару. Оскільки на відміну від боксу тут немає рефері, здатного завершити бій і дозволити суддям назвати переможця, обидві сторони ніби приречені продовжувати битись, поки один із суперників не впаде від повного виснаження. Такі оцінки почасти закликають Сполучені Штати нав’язати кінець. Продовжуючи за аналогією боксерського поєдинку, Вашингтон ніби сидить в кутку України, бачить завданий біль і його закликають втрутитися і кинути рушник. Інакше обидва суперники приречені продовжувати боротьбу, поки врешті один не зможе більше воювати, або інакше, як визначає логіка ситуації, буде укладено перемир’я, можливо з  припиненням  вогню, яке нічого не вирішує, але дає двом арміям можливість оновити та відновити сили, перш ніж продовжити з того місця, де вони зупинилися.

Війна, яку ми зараз спостерігаємо, коли домінує оборона і невелика територія переходить з рук у руки, є війною на виснаження. Війна на виснаження зазвичай описується як альтернатива маневреній війні, яка пропонує більш привабливу перспективу вирішальної перемоги на полі бою. Єдина перспектива з війни на виснаження — серія зіткнень із кумулятивним ефектом, коли ворог подавлений та виснажений. Генерали вважають за краще думати про перемогу шляхом маневру, а не через виснаження, шляхом сміливих наступів, а не впертої оборони. Маневр має бути як швидшим, так і менш затратним, завершитися явною військовою перемогою, яка створює умови для видимої політичної перемоги. Успішні наступальні операції призводять до захоплення території і, таким чином, нав’язування результату; успішна війна на виснаження вимагає, щоб ворог здався.

Зі зрозумілих причин війна на виснаження зневажається як гірша і небажана форма війни, що вимагає терпіння та здатності переживати біль, не обов’язково вказуючи вірогідний шлях до перемоги. Часто це є наслідком того, як у цьому випадку, що агресор не зміг досягти ранньої перемоги за допомогою маневру. Її обирають переважно тому, що це єдина альтернатива визнанню поразки.

Але хоча війни на виснаження можуть початися з глухого кута і не мають різкості й драматизму, характерних для маневрів, вони все рівно можуть призвести до перемоги. Це може бути як через створення умов для повернення до маневреної війни, або через те, що сторона, яка програла, усвідомлює, що її становище може тільки погіршитися і їй потрібно знайти вихід. Крім того, існують різні способи вести війну на виснаження, і деякі стратегії можуть бути ефективнішими за інші.

Виснажлива боротьба

Слово "виснаження" (attrition) походить від латинського "terere" (терти, відтирати), яке відносилося до придушення пороку та недосконалої форми каяття. Це призвело до його початкового – богословського – англійського значення як меншої форми покаяння, яке мало мирський, а не духовний мотив, позбавлене щирості справжнього каяття. Тож із самого початку це означало щось другорядне. Згодом воно стало означати процес, під час якого будь-що - від частин тіла до соціальних традицій, з часом зношується. До кінця ХІХ століття виснаження  обговорювалося як військова стратегія, хоча лише під час Першої світової війни вона стала відомою. Після невдачі першого німецького наступу в 1914 році, були викопані траншеї і після цього обидві сторони намагалися здійснити успішний наступ, несучи значні втрати під час цих спроб. Військове мислення після цієї війни зосереджувалося на способах запобігання подібних тупикових ситуацій у майбутньому, чи то за допомогою бронетехніки чи авіації, чи їх комбінації.

Тому стратегія виснаження стала формою бойових дій, якої слід уникати, як наступної в списку після перемоги над ворогом у вирішальній битві. Виснаження ворога постійними снайперськими нападами, сутичками та переслідуваннями вимагало часу, і все більше робило перемогу залежною не від проведення військових операцій, а більше від основної економічної та соціальної стійкості нації. Крім того, процес мав двосторонній рух. Власні сили також зазнавали виснаження і війна перетворюється на змагання на витривалість.

Такий погляд на стратегію виснаження як на гіршу стратегію був помітною рисою сучасної військової думки. Частина представників військової думки армії США щодо ефективності у В’єтнамі зосереджувалася на знищенні якомога більшої кількості ворожих солдатів, щоб зрештою комуністи не змогли підтримувати свою кампанію. Це призвело до зациклення над "підрахунком загиблих" як мірилом успіху, аж до того, що кожен убитий в’єтнамець вважався ворожим комбатантом, і як результату, ніби всіх комуністів було ліквідовано кілька разів.

Ті, хто шукав розумніший спосіб ведення війни, визнали "маневр" як кращу форму. Мета полягала в тому, щоб покластися на швидкість, раптовість і мобільність, щоб наздогнати, дезорієнтувати і таким чином перемогти ворога. Генералів заохочували заново вивчати мистецтво ведення операцій, звільнившись залежності від простого завдання вогневих ударів по ворожих лініях. Зразком став німецький бліцкриг 1940 року, хоча кінцевий результат тієї війни міг й стати попередженням про проблему з військовими проривами, які призвели до неповної перемоги, а отже, не зупинили боротьби.

На практиці дихотомія маневр/виснаження може бути надто різкою. Цілком може статися, що командувачам доведеться вдатися більше до методів виснаження після того, як їм не вдасться забезпечити ранню перемогу, але це не виключає подальшого повернення до більш динамічного підходу. Дійсно, виснаження супротивника може бути розумною передумовою битви. Замість поспішної атаки, використавши несподіванку, було б доцільніше обрати більш методичний підхід – знищивши можливості противника та підірвавши його моральний дух, перш ніж розпочати наступ – те, що американці називають "підготовкою поля бою".

Таким чином, існує різниця між стратегією виснаження як способом послаблення ворога перед початком наступу, який може мати додаткову перевагу в переконанні ворога, що він знаходиться в безнадійному становищі; і стратегією виснаження, яка відображає безвихідну ситуацію, коли обидві сторони можуть протистояти наступам. За цих обставин, має значення ширша економічна та соціальна стійкість, оскільки обидві сторони намагаються виробляти більше зброї та боєприпасів і знайти більше живої сили, щоб компенсувати втрати. Якщо одна зі сторін зазнає невдач у цих зусиллях, вона може програти через заворушення всередині країни або прогресуючу нездатність ефективно битися. Перша світова війна закінчилася через те, що німецькі сили були ослаблені через вплив економічної блокади, яку запровадили союзники, а також постійних бойових дій. У 1918 році вони спочатку розпочали власний наступ, який не змогли продовжити, а потім не змогли впоратися з протидією союзників.

Стратегія виснаження та російсько-українська війна

Хоча війна перебуває зараз на стадії виснаження, це не означає, що вона зайшла в глухий кут. Звичайно, обидві сторони стикаються з проблемою домінування в обороні: важко витіснити війська, які добре окопалися та підготовлені до бою. Широкомасштабні контрнаступи створюють загрозу наразити зосереджені формування на відкритій місцевості на вогонь противника. Нещодавні російські наступи використовували мало маневру. Спроби оточити українські сили здебільшого провалилися, за винятком Маріуполя. Натомість росіяни застосовували інтенсивний артилерійський обстріл, щоб змусити українських захисників відступити. Це дозволило отримати деякі невеликі здобутки територій високою ціною для обох сторін. Цей етап війни добігає кінця. росія зараз намагається досягти будь-якого значного територіального прогресу і не припиняє спроб, тоді як Україна прагне перехопити ініціативу, щоб бойові дії проходили більше на її умовах. Наскільки добре вона зможе це зробити, залежить від того, чи зможе вона розробити стратегію ведення війни на виснаження.

Війна на виснаження заохочує оцінювати її прогрес з точки зору порівняльних втрат як у техніці, так і в людях. З обох сторін ці оцінки переважно не більше ніж припущення, особливо коли йдеться про втрати. На практиці багато про масштаби їхніх порівняльних втрат ми можемо отримати із їх зусиль замінити те, що було втрачено. Виснаження — це не лише питання того, яка сторона страждає найбільше, але й питання того, хто найкраще здатний відновити свої бойові можливості. У цьому відношенні ми можемо відзначити деякі фундаментальні асиметрії цієї війни, які продовжують формувати її хід:

  • Україна бореться за свій суверенітет і територіальну цілісність, а росія – ні. росія представила війну як місце для протистояння як місцевим, так і далеким ворогам, включно НАТО. Але вона запропонувала кілька версій бажаного кінцевого результату цієї війни;
  • росія – набагато більша країна, яка розбудовувала свої збройні сили. З поточних зусиль із мобілізації стає зрозуміло, що вона зазнала значних втрат. Малоймовірно, що людський ресурс закінчиться, але є проблеми з якістю, мотивацією та лідерством. Завдяки ранній мобілізації в України є війська та висока мотивація, але через те, що багато з її найкращих підрозділів зазнали сильних втрат, їй потрібно більше тренувати їх, перш ніж кидати у бій, до якого вони не готові;
  • росія має величезні запаси зброї, але зараз їй доводиться глибоко залазити в ці запаси, оскільки вона вже використала своє сучасніше озброєння. Україні не вистачає кількості, але зараз вона бореться за допомогою більш сучасного та ефективного озброєння. У загальній вогневій потужності – артилерії, авіації та ракетах – росія має перевагу, хоча й не таку суттєву, як та, з якої вона починала. Але її здатності вести маневрову війну зараз перешкоджає брак бронетехніки та піхоти. Спроможності України, можливо, покращуються, але, схоже, їм ще є куди рости. Таким чином, обидві сторони поки що застрягли у стратегіях виснаження;
  • війна ведеться майже повністю на території України. За кількома винятками поблизу кордону, Україна не атакувала цілі всередині росії, і Вашингтон активно відмовляв це робити;
  • отже, росія може регулярно націлюватися на життєво важливу інфраструктуру, а також цивільні будинки в Україні. Це мало руйнівні наслідки для української економіки та повсякденного життя. Україна не може відповісти тим же;
  • щоб впоратися з цією основною асиметрією на користь росії, Україна залежить від зовнішньої допомоги. Підтримка Заходу життєво важлива як для підтримки її економіки на плаву, так і для нанесення шкоди економіці росії через санкції;
  • хоча Україна може виробляти частину власної військової техніки, вона також стає все більш залежною від зовнішніх постачальників своїх найефективніших систем. росія має небагато зовнішніх джерел – вона купує деякі безпілотники в Ірану – але її оборонне виробництво страждає через санкції. Ось чому все частіше доводиться задовольнятися "вінтажним" обладнанням. Але Україні було відмовлено в системах, які можуть вражати територію росії, зокрема сучасних літаках, а також ракетах великої дальності.

З цієї асиметрії можна зробити два висновки. По-перше, росія визначила залежність України від зовнішньої підтримки як свою найбільшу вразливість і шукала способи підірвати цю підтримку, значною мірою через посилення економічної кризи, з якою стикається Захід. Дебати на Заході про те, чи зникне підтримка України в міру посилення економічних негараздів та настання "втоми від війни", набули рутинного характеру, але можна сказати лише те, що поки що цього не сталося. Те саме стосується прямих нападів росії на українське населення. Результатом стало те, що зміцнилися переконання Києва, що у нього немає іншого вибору, окрім як продовжувати битися і кинути виклик тим, хто може виступати за більш примирливий підхід до москви, щоб вони пояснили чому таке варварство має бути винагороджене.

Другий висновок полягає в тому, що умови на полі бою мають дедалі більше сприяти Україні через якість систем, які зараз надходять на озброєння, та ефективності, з якою вони використовуються. росіяни знаходять новобранців, щоб відправити їх на фронт (включно з примусом з окупованих територій), але вони більше не можуть бути перебірливими, коли йдеться про їхній вік, освіту, походження чи тренування. Життя на фронті для погано підготовлених військ стає все безвихіднішим.

Найяскравішою особливістю бойових дій з кінця червня стала очевидна вразливість складів боєприпасів, командних пунктів, підрозділів ППО, а тепер і аеродромів. Удар по авіабазі "Саки" в Криму став величезним ударом не тільки по російських можливостях – було знищено щонайменше дев’ять, а можливо, навіть 27 літаків і гелікоптерів, а також об’єкти аеропорту та боєприпаси – але й по російській самовпевненості. Українці дуже скромно ставляться до того як вони влаштували атаки, воліючи змусити росіян здогадуватися (і здогадки тривають у соціальних мережах). Вони сказали, що це не була система, поставлена ​​з-за кордону. Це була одноразова операція чи нова можливість дальньої дії? Якщо останнє, то це попередження про те, як Крим, великий здобуток путіна з 2014 року, зараз може бути задіяний у війні. Це також нагадує про дивну бездарність російської тактики, яка постійно недооцінює свого супротивника. Українці з самого початку розпорошили свою авіацію, щоб її не вразили на базах.

Ми поки не бачили, щоб Україна здійснювала атаки, подібні до тих, які росіяни влаштували на Донбасі в травні та червні. У цьому відношенні оборона залишається домінуючою. Україні доводиться дотримуватися стратегії, яка нівелює її слабкі сторони, водночас використовує слабкі сторони росії. Ще в травні генерал Мік Райан назвав це "корозією". Україна, зазначив він, намагається звести нанівець "фізичну, моральну та інтелектуальну спроможність росіян воювати і перемагати в Україні, як на полі бою, так і в глобальному інформаційному середовищі". Ця стратегія нещодавно набула гостроти, оскільки Україна робить позицію російських захисників ще більш небезпечною, загрожуючи повністю відрізати їх від постачання, а також від шляхів втечі, залишивши їх більш уразливими для точних артилерійських і повітряних ударів. Це потенційний ризик, на який пішли російські командири, відправивши додаткові війська до Херсона. Посилення партизанської активності на окупованих територіях сковує російські війська та додає їм тривоги. Крім того, вражаючий характер деяких останніх ударів справляє додаткове враження на зовнішніх постачальників, демонструючи, що надане обладнання використовується ефективно та з користю.

Є додаткові підстави для того, щоб Україна відвоювала території. Поки територія не перейде з рук в руки і карти не будуть виправлені - важко переконати тих, хто сумнівається, що хід війни повернувся на користь України. І хоча референдуми, які нібито готуються на окупованих територіях, щоб дати можливість мешканцям проголосувати за те, щоб стати частиною росії, не матимуть ні довіри, ні легітимності, існують серйозні гуманітарні причини для того, щоб звільнити їх якомога швидше.

Офіційна українська лінія – контрнаступ триває. Водночас також підкреслюється важливість втрат російських сил. У зверненні 10 серпня президент Зеленський, використовуючи класичну мову стратегії виснаження стверджував, що саме втрати росії приведуть до кінця війни:

"Це питання, яке хвилює абсолютно всіх: коли закінчиться війна? Хтось каже – місяці, хтось – рік, хтось – навіть більше. Але питання часу насправді безпосередньо залежить від питання про втрати, які зазнає росія. Чим більших втрат зазнають окупанти, тим швидше ми зможемо звільнити нашу землю та гарантувати безпеку України. Ось про що має думати кожен, хто захищає нашу державу і допомагає Україні: як завдати окупантам якомога більших втрат, щоб час війни скоротився".

Проблема зі стратегією виснаження полягає в тому, що вона не змушує ворога приймати рішення. Вона переконує ворожі сили та їхнє політичне керівництво, що їхнє становище є неспроможним і ймовірно погіршиться. Поки вони вірять, що стикаються лише з тимчасовими труднощами та можуть змінити ситуацію або, принаймні, повинні показати, що вони дали гідний бій, перш ніж скласти зброю, тоді війна триватиме. Легко зрозуміти, чому Україна відчуває, що в неї немає іншого вибору, окрім як продовжувати боротьбу, і чому тепер вона впевнена, що повільно перебирає ініціативу.

москва, схоже, хоче приєднати захоплену територію до складу росії, для чого готує якісь сумнівні процедури, які не вразять нікого, крім них самих. У глибині душі для москви тепер війна може бути спрямована на те, щоб позбавити НАТО задоволення від української перемоги та зберегти обличчя путіна. Тим не менш у російській риториці та поведінці є щось дедалі відчайдушніше. Військова позиція росії погіршується, а підтримка України Заходом ще не послабилася. Тому тенденції сприяють Україні. У деякій мірі путіну та його друзям доведеться подумати, як довго вони зможуть продовжувати вдавати, що у них є надійний шлях до перемоги.


Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Facebook та Twitter. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

14 08 2022 12:48
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ